Цьогорічний листопад-місяць дуже багатий на круглі річниці подій, які, без перебільшення, є знаковими як для історії усього людства, так і для України зокрема. Це стосується таких, у позитивному сенсі, визначних, як: остаточне залишення після Американської революції британськими військами м. Нью-Йорк (235 років); проголошення незалежності Західноукраїнської Народної Республіки (100 років); встановлення американо-радянських дипломатичних відносин (85 років) тощо; так і таких, без сумніву, трагічних, як: Батуринська різанина (310 років); початок польсько-української війни (100 років); Голодомор в Україні (85 років); «Кришталева ніч» у Німеччині (80 років); вбивство американського президента Джона Кеннеді (55 років) тощо. Однією з подій, століття якої світ відзначив 11 листопада, було завершення Першої світової війни, яка, попри визначне за своєю суттю значення, має дуже трагічний за собою бекґраунд.
З нагоди завершення Великої війни лідери понад 70 держав світу, у тому числі й України, зібралися у м. Париж з метою відзначення сотої річниці цієї важливої події. І цей ювілей вартий того, щоб бути приводом для зустрічі осіб, від яких, безперечно, залежить подальший розвиток усієї людської цивілізації. Адже, здавалося б, та далека у часовому вимірі подія, є досить знаковою для нас сьогодні.
Так, на початку минулого століття, в епоху, коли, як вважалося, усі конфлікти відійшли у минуле і радше вважалися рудиментом темних часів, світ сколихнув воєнний конфлікт, масштаби якого людство не знало за весь період свого існування. Криваве чотирьохрічне протистояння, що супроводжувалося мільйонними втратами людських життів, тривало доти, доки 11 листопада 1918 р. неподалік від французького м. Комп’єнь не було укладено угоду про припинення воєнних дій між Антантою та Німецькою імперією. Цей договір, якого так і не дочекалася величезна кількість людей, ознаменував собою закінчення глобального самогеноциду, якому здавалося ніколи не буде кінця. Виснаженість з обох боків конфлікту та здоровий ґлузд були головною причиною того, що сторони згадали про найдієвіший інструмент здійснення зовнішньої політики – дипломатію.
Трохи згодом, після укладення Комп’єнського перемир’я, у м. Версаль державами-переможницями (Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, Японська імперія та ін.) з одного боку, і переможеною Німеччиною з іншого, було підписано мирний договір, що ознаменував не лише офіційне завершення найкривавішого конфлікту в історії, а й закінчення старої епохи міжнародних відносин і народження нової. Фінал існування Європи як центру колоніального світу, припинення існування чотирьох імперій (Австро-Угорської, Німецької, Російської та Османської), поява нових суверенних національних держав (Польща, Фінляндія, країни Балтії, Чехословаччина та ін.), початок висунення США на лідируючі позиції в світі, утворення Ліги Націй (попередниці ООН) – далеко не повний перелік основних рис того світового порядку, який склався сотню років тому і який ми, у великій мірі, можемо спостерігати у наші дні.
Навіть попри те, що для України завершення Першої світової війни не принесло омріяної століттями свободи, однак події тих буремних років все ж надали можливість українському народу заявити про своє існування. Так, внаслідок двох революцій, які відбулись у Росії (однієї з держав Антанти, у складі якої перебувала більша частина українських земель), та через відсутність перспектив Центральними державами вести воєнні дії на кілька фронтів, дало можливість молодій Українській Народній Республіці укласти перший мирний договір з Четверним Союзом та, будучи визнаною суверенною країною, вийти з Першої світової війни. І хоча період першого в модерній історії українського державотворення протривав недовго, однак він, глибоко вкарбувавшись у підсвідомість українського народу, відіграв неабияку роль у здобутті українцями через сім десятиліть повної та остаточної національної самостійності.
Саме тому, без перебільшення, можна стверджувати, що участь української делегації у святкових заходах з нагоди столітнього ювілею завершення Великої війни була не простою формальністю. Миролюбний характер українського народу та поступовий процес залучення України до євроатлантичної солідарності націй дає абсолютне право вважати українців, нарівні з багатьма народами Європи та світу, причетними до закладання та подальшої розбудови нової епохи в історії людства.
Хоча Версальська система міжнародних відносин, як початковий етап нової ери розвитку людської цивілізації, не поклала кінець війнам та кризам, які в подальшому випадали на долю людства (чого лише варті Друга світова та «холодна» війни, ціла плеяда локальних збройних конфліктів, революцій та інших соціальних потрясінь), однак у той далекий 1918 р. людська цивілізація вже стала значно іншою. Той факт, що лідери нашої планети мають можливість в одному місці і в один час разом зустрітися щоб пом’янути ті численні людські жертви, які були принесені на вівтар перемоги, вселяє надію, що новий глобальний конфлікт вже не відбудеться.
Звісно, серед тих високопоставлених осіб, які прийняли участь у святкуванні, були присутні ті, які, через політичні амбіції про світове панування, все ще марять занурити земну кулю у вир хаосу та нестабільності, однак існування потужної солідарності таких держав, які прагнуть побудувати безпечне середовище для майбутніх поколінь (серед яких й Україна), є величезним запобіжником від того, що старий порядок речей, з супутніми йому агресією, імперіалізмом та невіглаством, буде коли-небудь відроджений.
Станіслав Желіховський
