В одній із попередніх статей «Межа бідності» йшлося про показники вимірювання рівня бідності. Водночас може виникнути економічна ситуація, за якої низький рівень доходів і нестача накопичених ресурсів або їх повна відсутність обмежують можливості людини, домогосподарства чи цілої країни покращити своє становище.
Унаслідок цього бідність поглиблюється, а її подолання стає дедалі складнішим, що призводить до формування так званої «пастки бідності».
На рівні держави низькі доходи населення та підприємств обмежують можливості заощадження й інвестування, а також зменшують податкові надходження до бюджету. Це, своєю чергою, ускладнює розвиток інфраструктури, освіти, технологій і виробництва, гальмуючи економічне зростання країни та створюючи передумови для подальшого поглиблення бідності.
Пастка бідності може викликати почуття «замкнутого кола безвиході», коли людина або підприємство не мають достатнього капіталу, а доступ до кредитування є дорогим чи відсутнім. Недостатній доступ до освіти, харчування й медичної допомоги ще більше знижує майбутній розвиток.
В науковій літературі розглядають кілька типів пастки бідності. Пастка низьких заощаджень та інвестицій, коли доходів вистачає лише на поточне споживання, залишається мало ресурсів для придбання обладнання, накопичення капіталу, навчання або розширення бізнесу, що обмежує зростання доходів. Пастка людського капіталу, при якій брак коштів обмежує доступ до якісної освіти, охорони здоров’я, професійної підготовки та харчування, що знижує продуктивність праці й майбутні доходи. Якщо діти з бідних сімей мають менше освітніх можливостей, економічна нерівність може відтворюватися між поколіннями.
Прикладів країн, які потрапляли в економічні пастки в історії достатньо. Світовий банк у звіті за 2024 рік наголосив, що протягом приблизно 40 років рівень бідності в Аргентині не опускався нижче 25%. Навіть коли держава підтримувала населення соціальними виплатами, повільне зростання економіки та брак робочих місць обмежували можливості людей самостійно вийти з бідності. Тривала інфляція, макроекономічна нестабільність і недостатнє створення робочих місць ускладнили подолання бідності. За оцінкою Світового банку, між 2013 і 2023 роками бідність і нерівність у країні значно поглибилися, затягуючи петлю в пастці бідності.
У Замбії залежність від експорту міді продовжує робити економіку вразливою до коливань світових цін і створює труднощі для диверсифікації виробництва. Гаїті є прикладом тривалої пастки бідності, пов’язаної зі слабкістю інституцій, політичною нестабільністю та недостатньою інфраструктурою.
Світовий банк у дослідженнях міжпоколінної мобільності зазначав, що в Південній Азії можливості людини значною мірою залежать від соціального походження її батьків, а шанси на покращення становища відрізняються між регіонами, соціальними групами та залежно від доступу до освіти. Водночас історія демонструє, що з економічних пасток можна вибратися. Південна Корея, яка в 1960-х роках належала до бідних країн, змогла досягти високого рівня доходів завдяки інвестиціям в освіту, промисловий розвиток, залучення технологій та інновації.
Наукова література пропонує різні підходи до пояснення механізмів тривалої бідності та можливостей її подолання.
Економісти Світового банку А. Краай і Д. Маккензі (2014 р.) Do Poverty Traps Exist? Assessing the Evidence – American Economic Association аналізували емпіричні докази існування пасток бідності. К. Б. Барретт, Т. Гарг і Л. Макбрайд (2016 р.) вивчали динаміку добробуту та чинники тривалого перебування в бідності. А. В. Банерджі та Е. Дюфло (2007) досліджували повсякденні економічні рішення малозабезпечених людей Дієва економіка для важких часів (Абхіджит Банерджі, Естер Дюфло). Загалом праці свідчать, що бідність за певних умов може самовідтворюватися через взаємодію економічних обмежень і нестачі ресурсів. На державному рівні, подолання економічної пастки потребує не лише накопичення капіталу, а й послідовної зміни моделі економічного розвитку.
А економічне зростання, технологічні зміни, торгівля, інституційні реформи й державні інвестиції можуть змінювати траєкторію розвитку.
Постає запитання: «Чи людина залишається бідною через власні рішення, чи її рішення значною мірою формуються умовами, з яких важко вирватися?»
Міжнародна група дослідників у складі Ананді Мані (Індія), Сенділа Муллайнатана (Індія/США), Елдара Шафіра (Ізраїль) та Цзяїн Чжао (Китай), у роботі Бідність погіршує когнітивні функції досліджували вплив фінансових труднощів на мислення. В одному з експериментів вони виявили, що роздуми про серйозні фінансові проблеми погіршували результати когнітивних тестів у малозабезпечених учасників. Постійна стурбованість забезпеченням базових потреб, зокрема житла, харчування та медичного обслуговування, може обмежувати когнітивні ресурси людини й ускладнювати зосередження на інших завданнях. Таким чином, дослідження пасток бідності охоплює не лише економічні, а й психологічні та поведінкові аспекти. Тривала матеріальна нестабільність може спонукати людину зосереджуватися на розв’язанні нагальних проблем, звужуючи можливості довгострокового планування.
Україна мала певний досвід формування ознак пастки бідності як наслідок кризи 1990-х років. У 1990–1993 роках реальна заробітна плата скоротилася більш ніж на 60 %, а глибокий економічний спад супроводжувався гіперінфляцією та знеціненням заощаджень населення. До 1998 року реальний ВВП України становив лише близько 40 % від рівня 1990 року. За оцінками Світового банку, у 1999 році близько 26,7 % населення перебувало за межею бідності. Проте статистичні дані не дають підстав стверджувати, що певна кількість людей залишилася в пастці бідності до довших часів.
Для України ризик формування пастки бідності в сучасних реаліях є можливим. За оцінками Світового банку, рівень бідності в Україні зріс із 5,5 % у 2021 році до 24,1 % у 2022 році, а у 2024 році оцінювався приблизно у 37 % за використаною в дослідженні національною межею бідності. Втрата роботи й житла, руйнування підприємств, вимушене переселення та зниження доходів обмежують можливості домогосподарств заощаджувати, інвестувати в освіту й відновлювати власну економічну самостійність.
Разом з тим, не слід вважати, що пастка бідності є нагальною невідворотною загрозою. Її ризики можна зменшити завдяки підтримці малого бізнесу, створенню робочих місць, підвищенням якості освіти та її адаптації до потреб ринку праці, посиленню системи соціального захисту, залученню інвестицій, відновленню економічної активності.
Наталія Грущинська































