Повномасштабна війна створила для української економіки середовище надзвичайної невизначеності. Руйнування інфраструктури, безпекові ризики, коливання валютного ринку, зміни споживчої та інвестиційної поведінки посилюють не лише економічні, а й психологічні фактори.
В умовах, коли очікування майбутнього безпосередньо впливають на рішення людей, бізнесу та держави, виникає ризик формування своєрідної «спіралі страху», коли негативні очікування змінюють економічну поведінку, а ця поведінка може поглиблювати економічні проблеми. Cаме тому розуміння та своєчасне стримування таких процесів є важливою складовою економічної стійкості України під час війни.
Метафора «спіраль страху» виникла на перетині психології, теорії конфліктів і економіки. Одне з найвідоміших ранніх академічних застосувань терміна «спіраль страху», пов’язане з американським економістом і теоретиком конфліктів Томасом Шеллінгом. У книзі «Стратегія конфлікту» (1960 р., а українською мовою видана 2025 р.) Т.Шеллінг описував ситуації, коли страх однієї сторони провокує дії іншої сторони, які, своєю чергою, збільшують початковий страх. Пізніше цей механізм часто називали fear spiral або «спіраллю страху». Наприклад, людина А боїться, що на неї нападе людина Б, починає озброюватись, чим лякає людину А, а людина Б також ще більше лякається і озброюється.
У фінансах і макроекономіці здавна існує близька ідея самопідсилювального негативного зворотного зв’язку, коли
погані очікування провокують обережнішу поведінку, а погіршення економічних показників, в свою чергу ще гірші очікування.
Особливо активно поняття «спіраль страху» почали використовувати під час глобальної фінансової кризи 2008 року. Наприклад, гонконгський економіст Лок Санг Хо у 2008 року «спіраль страху» охарактеризував наступним чином – падіння ринків породжувало страх, який змушував банки та інвесторів діяти обережніше, а це ще більше погіршувало фінансові умови.
Сьогодні подібну конструкцію використовують і для опису панік в банківському секторі, при яких все починається з чуток про можливі проблеми, чим викликається страх вкладників, які масово починають знімати гроші і реальні проблеми з ліквідністю стають ще більшим страхом. «Спіраль страху» можна порівняти з ефектом доміно, коли одна негативна подія запускає наступні або терміном «самоздійснюване пророцтво», коли люди бояться кризи, тому починають поводитися обережніше і цим частково створюють умови для кризи. Якщо людина під час небезпеки завмирає або різко скорочує активність, то в економіці це проявляється через відкладання покупок, інвестицій.
В економічній історії є кілька прикладів, коли очікування проблеми ставало одним із механізмів, що її поглиблював.
Під час Великої депресії США у 1929–1933 роках, після біржового краху люди й компанії почали боятися подальших втрат. Вони скорочували споживання та інвестиції, банки ставали обережнішими з кредитуванням, що зменшувало попит і ділову активність і посилювало песимізм. Звісно, страх був одним із чинників, а не єдиною причиною Великої депресії.
У 1967 році у Великій Британії відбулась девальваційна криза. Очікування девальвації фунта стимулювало людей та бізнес переводити активи з фунтів в інші валюти. Таким чином створюючи додатковий тиск на фунт і змушувало владу витрачати резерви на його підтримку. Зрештою фунт був девальвований.
Під час Азійської фінансової кризи 1997 року, побоювання, що уряди та банки не зможуть підтримати валюту й фінансову систему, спричинили відтік капіталу. Відтік капіталу послабив валюти та фінансові установи, що зробило початкові побоювання більш реалістичними.
У сучасному світі, де механізми суспільного впливу та поширення поведінкових реакцій є достатньо добре дослідженими, держави, орієнтовані на збереження економічної стабільності, прагнуть запобігати виникненню та ескалації так званої «спіралі страху».
Ключовим завданням у цьому контексті є не стільки переконання населення у відсутності підстав для занепокоєння, скільки формування таких інституційних та економічних умов, за яких навіть масштабне поширення обережної або захисної поведінки не призводило б автоматично до системної кризи чи катастрофічних наслідків.
У 1930-х соціолог Роберт Мертон описував ситуацію приблизно так, якщо достатня кількість людей переконана, що певна організація приречена на провал, вони починають діяти відповідно до цього переконання — забирають гроші, припиняють співпрацю, звільняються тощо. Внаслідок цього організація справді може зазнати краху, хоча спочатку була цілком життєздатною.
Принцип «спіралі страху» може працювати в різних сферах, якщо наполегливо впроваджувати твердження «у цьому місті немає майбутнього», то люди почнуть виїжджати, відбудеться скорочення працівників і споживачів, бізнесу стане менш вигідно відкриватися, наповнення бюджету зменшиться, і в результаті ще більше людей почнуть думати: «Я ж казав, що місто помирає». І настане ситуація, коли поведінка змінюватиме економічну реальність.
Український досвід дає змогу простежити декілька випадків, у яких страх, очікування погіршення економічної ситуації та захисна поведінка населення могли набувати самопосилювального характеру. Одним із таких прикладів є фінансово-економічна криза 2014–2015 років, коли погіршення економічних та політичних очікувань супроводжувалося відтоком депозитів, підвищеним попитом на іноземну валюту та посиленням тиску на банківську й валютну системи. Водночас причини цієї кризи були комплексними й не можуть бути зведені виключно до психологічного чинника.
Іншим прикладом стала поведінка споживачів на початку пандемії COVID-19 у 2020 році. Побоювання дефіциту окремих товарів стимулювали ажіотажний попит, який, за оцінками Національного банку України, сприяв різкому зростанню цін на низку продовольчих та інших товарів. У цьому випадку можна спостерігати характерний механізм самопосилення, де очікування дефіциту стимулювало споживання, яке саме по собі посилило короткостроковий дефіцит і ціни, тим самим частково підтверджуючи початкові побоювання.
Водночас події початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року продемонстрували протилежний сценарій, ситуацію, коли потенційна «спіраль страху» була значною мірою нейтралізована інституційними механізмами. Попри підвищену невизначеність та початкові побоювання щодо стабільності банківської системи, масштабного відтоку роздрібних депозитів не відбулося. Навпаки, у березні 2022 року обсяг гривневих роздрібних депозитів зростав. Оперативне забезпечення банків ліквідністю, підтримка функціонування платіжної інфраструктури та запровадження тимчасових валютних і готівкових обмежень сприяли збереженню фінансової системи.
Український досвід показує, що наявність страху або високого рівня невизначеності не обов’язково призводить до системної кризи. Критичним чинником є здатність економічних та інституційних механізмів перешкоджати перетворенню індивідуальних захисних реакцій на колективну поведінку, яка самопосилює початковий шок. Або все ж Українці особливі люди і страх- це не про нас.
Протидія «спіралі страху» не повинна зводитися до постійного заспокоєння населення чи штучного зниження рівня суспільної тривожності. Натомість ефективність інституційної системи визначається її здатністю забезпечувати такі умови, за яких раціональна реакція людей на ризики та загрози не набуває самопосилювального характеру і не трансформується у дестабілізаційний процес, здатний порушити функціонування економічної чи соціальної системи.
Наталія Грущинська
