Нещодавно на офіційному сайті Кабміну з’явилось повідомлення про рішення Уряду щодо розриву програми економічного співробітництва з Російською Федерацією, започаткованої 2011-го року. Про цьому, із посиланням на слова В.Гройсмана було зазначено, що це рішення «піде на користь Україні, збалансує нашу експортну політику та у підсумку зробить Україну сильнішою». Дане повідомлення наштовхнуло на певні роздуми та бажання проаналізувати чи дійсно майбутній розрив економічних зв’язків, який може стати наступним кроком, в тому числі припинення чи обмеження експорту до РФ, може якимось чином покращити економічну ситуацію.
Щодо самої Програми, то, на думку аналітика центру «КиївСтратПро» Андрія Бузарова, якоїсь значної ролі в двосторонніх відносинах вона не відігравала: «Значного сенсу дана програма не несла. Більше того, її було б логічно розірвати в 2014-му році, коли було анексовано Крим та відбулась ескалація конфлікту на Донбасі. Чому її вирішили розірвати тільки через 4 роки – не зрозуміло і логіки тут немає. Що стосується подальшого впливу на економіку, то в українській політиці існують різні погляди з цього приводу: одні впевнені в тому, що економіка стане більш незалежною, про що зазначив В.Гройсман, інші — що розрив економічних відносин з РФ навпаки негативно вплине на її стан. Серед них — голова Опозиційного блоку Юрій Бойко, який зазначив з даної теми наступне: «Просто потрібно більше продавати та менше купувати товарів і тоді у нашої влади не буде необхідності просити кредити по всьому світу… Ми проти політичних декларацій, які погіршать економічний стан нашої держави».
Що ж, варто проаналізувати стан зовнішньої торгівлі України за останні декілька років. Говорити те, що все погано може кожен. Ми ж будемо краще говорити мовою цифр і офіційної статистики. Багато хто не любить порівнювати поточні статистичні дані із 2013-м роком. Але економічний аналіз без порівнянь і виявлення динаміки – це пусті слова.
Отже, обсяг українського експорту в 2013 році складав 63,3 млрд. дол.США. З них: до країн СНД – 22 млрд.дол, Європа – 17 млрд.дол. За результатами 2017 року цей показник складає 43,2 млрд. дол.США. Тобто, за період 2013-2017 втрати в річних обсягах експорту дорівнюють сьогодні 20 млрд.дол.США. Левова частка падіння експорту припадає якраз на країни СНД. Варто підкреслити, що не тільки РФ, а країни СНД в цілому. Наприклад, торгівля з Казахстаном впала з 2-х млрд.дол у 2013 до 375 тисяч у 2017 році. До самої ж РФ об’єми експорту впали з 15 до 3,9 млрд.дол.США.
Разом з тим, варто відмітити позитивну динаміку експорту у 2017-му році – темп зростання експортних поставок склав 119% у порівнянні із 2016-м. До речі і нажаль, імпорт також зріс і його темпи складають 126%.
Вагома частина втрат в експорті за останні роки пов’язані із економічними санкціями зі сторони РФ та створенням ряду перешкод не тільки в поставках до самої Росії, а й в транзиті наших товарів через її територію до інших країн СНД. Тим не менше, торгівля і експорт на ці ринки ще продовжується і відіграє немалу роль в зовнішньоторговельному балансі.
Аналізуючи вищезазначену статистику, ми повинні розуміти наступне: жоден недоотриманий від експорту мільйон доларів (я вже не кажу про мільярди) не проходить безслідно: це все підприємства, які не змогли продати свою продукцію на експорт, а відтак не забезпечили собі прибуток і можливість продовжувати нормальну роботу надалі, це усе звільнені з роботи люди та скорочені зарплати, закриті виробничі площі і так далі. Для країни усе це – загальне погіршення соціально-економічної ситуації, знецінення національної валюти та зростання зовнішніх боргів. Економіка – це система і порушення якогось одного важливого елементу тягне за собою купу проблем, що і бачимо сьогодні.
З цієї точки зору вживати дій, які якимось чином можуть завадити, підкреслюю — саме експортувати нашу продукцію на будь-який із ринків – не дуже логічно з економічної точки зору. Тим більше, що вагома частина українських підприємств виробляє продукцію, яка орієнтована на ринок СНД. Втрата ринку будь-якої країни співдружності для цих підприємств – велика проблема, яка може призвести до банкрутства.
«Припинення даної програми співробітництва – не більше, ніж політична констатація того факту, що відносини двох країн знаходяться у кризовому стані. Наступним кроком стане розірвання так званого «Великого договору». По суті, це розірвання відносин вже відбулось: з 2014 року сильно впала взаємна торгівля між Україною та РФ, припинено співробітництво в таких галузях, як космічна, атомна енергетика, машинобудування, тощо. Звичайно, сумно від того, що цілий ряд наших підприємств вже втратили свої традиційні ринки збуту, які напрацьовувались роками і перспектив їх відновлення поки що не видно. Відповідно, негативні економічні наслідки погіршення відносин будуть тільки посилюватись», — вважає заступник голови політичної партії «Розумна Сила» О.Савченко.
Прем’єр-міністр В.Гройсман також зазначив, що «наш експорт в Європу та Азію зростає. Ми через розрив стаємо тільки сильнішими». Так, дійсно, якщо проаналізувати географічну структуру експорту за результатами 2017-го року, то ми побачимо, що поставки до ряду європейських, азіатських та навіть африканських країн зросли. Це, безумовно, позитивний результат.
Разом з тим, на мою думку, виходити на нові ринки і поглиблювати співробітництво – це завдання, яке постійно стоїть на порядку денному незалежно від того, втратили ми якісь інші ринки чи ні. І розрив тут не має грати вагомої ролі. Україна повинна забезпечувати багатовекторну експортну експансію, адже для цього вона має вигідне географічне положення та широкий спектр якісних товарів. І для цієї задачі нам потрібні усі ринки збуту на усі 360 градусів.
Тому, логічним є активне скорочення імпорту російської продукції, сприяння розвитку імпортозаміщуючих галузей української економіки, проведення політики «купуй українське» тощо — ось це тільки позитивно вплине на нашу економічну ситуацію, скоротить від’ємне зовнішньоторговельне сальдо та відтік валюти. Обмеження ж експорту українських підприємств, який забезпечує Україні валютні надходження і підтримує економіку – крок, який не надасть бажаного результату і логічного саме економічного обґрунтування він не має.
