Частина 1

За результатами проведеного мною чергового аналізу злочинності, варто одразу визнати, що сьогоднішні правоохоронні органи України відверто не виконують покладені на державу конституційні обов’язки, в тому числі і не забезпечують належний захист громадян від злочинних посягань. Щоб змінити цю ситуацію на краще, керівництво силових відомств мало б щорічно аналізувати статистичні дані злочинності в нашій державі, розробляти скоординовані заходи по покращенню криміногенної ситуації в цілому та по окремих регіонах. При цьому  потрібно дослухатись до тих експертів, які постійно наголошують на критичному її стані, щорічно обговорювати результати на спільних координаційних  нарадах з залученням керівництва держави, інших представників влади, як центральних, так і місцевих, ЗМІ і громадськості. Однак, на жаль, абсолютно ніяких кроків у цьому напрямку нинішня влада не робить. Про що можна говорити, якщо протягом 2014-2018 років в державі не проведено жодної такої координаційної наради на рівні центральних правоохоронних відомств?! Я вже мовчу про участь у таких заходах Президента чи Прем’єр-міністра України!

Замість реальної боротьби із злочинністю ми лише спостерігаємо деяких керівників правоохоронних органів (в основному Ю. Луценка) на телеканалах або у Фейсбуці із «солодкими розповідями» про те, що злочинність у 2017 році значно знизилась та що нинішні «правоохоронці» мають  найкращі показники розкриття злочинів по зрівнянню із попередніми роками. Як бувший тричі заступник тоді ще Генерального прокурора України та 6-ть разів прокурор області категорично заявляю, що такі «заяви», в тому числі і нинішнього Генерального прокурора (невідомо якої країни), є абсолютною брехнею та самопіаром, щоб таким чином «замилити очі» суспільству, приспати його пильність, приховати результати «недолугих» реформ та їх катастрофічні наслідки для всієї країни, суспільства і окремих громадян. Зверніть увагу, що за час правління нинішньої влади ні керівник МВС А. Аваков, ні Генеральний прокурор Ю.Луценко не звітували у Верховній Раді ні про стан злочинності в державі, ні про стан боротьби із нею, ні про причини погіршення ситуації на цих важливих напрямках діяльності правоохоронних органів, не підіймали у парламенті  питання про вжиття заходів законодавчого характеру  по виправленню криміногенної ситуації в державі. А про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування вони навіть ніколи не згадують.

Взяти хоча б до уваги «звіт» (хоча по змісту він таким не є) Генерального прокурора Ю. Луценка по результатам діяльності органів прокуратури за 2017 рік. Окрім політичних заяв, гучних і одночасно пустих обіцянок та голослівного демонстрування презентаційних схем, ніякого висвітлення дійсного, реального стану злочинності в державі та протидії їй ним не було зроблено. Деякі  статистичні дані були наведені зі зручного для нього боку і дуже узагальнені, акценти розставлені на одиничних резонансних справах, а не на загальній картині результатів роботи органів прокуратури, яка, я нагадую, не є органом боротьби із злочинністю.

Наприклад, Генпрокурор чомусь промовчав про те, на якій підставі органи прокуратури, в першу чергу Головна військова прокуратура, приймають до свого провадження кримінальні провадження, підслідні НАБУ, розслідують їх в порушення вимог про підслідність і навіть направляють до суду. Також мене особисто не здивувала його професійна безграмотність, коли він фактично доповідав як керівник правоохоронного органу, в якого основна функція полягає саме у боротьбі із злочинністю, в т.ч. і з корупцією, в той час як він таким не є, ні у відповідності до вимог КПК України і тим більше —  оновленої Конституції України. Таким чином, це був типовий виступ політика, а може навіть і шоумена, який, мабуть, має власні амбіції на політичне майбутнє, а не Генпрокурора, підлеглі якого повинні здійснювати, перш за все, нагляд за  додержанням законів як під час проведення оперативно-розшукової діяльності, про що він ні разу, до речі, навіть не згадав, та на стадії досудового розслідування, яке проводить, звертаю вашу увагу, не тільки прокуратура, тим більше, тимчасово,  а, в більшості своїй слідчі інших правоохоронних органів! Про цей напрямок Генпрокурор теж мовчав як риба, бо, мабуть, не знав про що говорити.

Як вірно зазначив один із журналістів, сьогодні Генеральна прокуратура перетворилася на банальну «піар-платформу». Тому і не дивно, що у всіх фахівців виникало закономірне питання: а чому ж  Генпрокурор не доповів народним депутатам про стан злочинності та про результати досудового розслідування, в т.ч. і про стан дотримання конституційних прав громадян, за 2017 рік?  А відповідь досить проста і зрозуміла: доля простих людей давно не є їх пріоритетом діяльності нинішньої прокуратури, бо фактично за сьогоднішньої влади цей колись потужний орган по нагляду за додержанням прав і законних інтересів громадян знищено!

Люди страждають від розгулу злочинності, кожного дня ми чуємо з телеекранів про чергові криваві події, вбивства, в т.ч. і з застосуванням вогнепальної зброї, вибухи, крадіжки і угон автомобілів, розбої та грабежі, викрадення людей, підпали і інші резонансні кримінальні правопорушення, в зв’язку з чим, кожного дня все небезпечніше стає виходити на вулиці після 18:00. І хіба це свідчить про зниження рівня злочинності в нашій країні? Які ще наглядні докази потрібні владі, щоб вона не приховувала та не фальсифікувала реальні коефіцієнти стану злочинності, а навпаки, негайно розпочала вживати ефективні заходи на виправлення криміногенної ситуації в державі?

Маючи достатній досвід роботи у правоохоронних органах, я не можу спокійно спостерігати як наша країна, через нав’язані із зовні «реформи» та завдяки діям так званих «інших фахівців в галузі права», яким саме при нинішній владі було «відкрито дорогу» не тільки до правоохоронних органів держави, а навіть в прокуратуру, причому одразу і в центральний апарат ГПУ, куди у свій час окрім прокурорських працівників і хіба що суддів не попадав ніхто, скочується до рівня найбільш криміногенних країн світу.

Змушений Вам нагадати, що станом на 2017 і 2016 роки Україна посідала, відповідно, 154 і 156 місце з 163 позицій за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви тільки вдумайтесь, в цьому рейтингу ми розташовуємося між Центральною Африканською Республікою і Суданом.  Для більш наглядного оцінювання цієї ситуації повідомляю, що ще у 2015 році ми займали 152 сходинку, у 2014 році – 144 сходинку, з 2010 по 2013 році — 120, а у 2009 році – 118. Тобто, якщо і надалі буде продовжуватися така тенденція, то до 2020 року ми можемо і очолити цей рейтинг, тільки з самого низу. Саме тому, я в черговий раз намагаюсь привернути увагу керівництва нашої держави і правоохоронних органів до цієї проблеми.

Для об’єктивного сприйняття наведених статистичних даних, аналіз яких, я вже неодноразово проводив протягом 2016-2017 років, цього разу ми будемо порівнювати дореволюційний рівень злочинності, період після Революції гідності та злочинність при сьогоднішній так званій «демократичній» владі.

Так, протягом 2017 року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 1 050 617  кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (у 2016 році – 1 124 401, у 2015 році – 1 093 314, у 2014 році – 1 137 436, у 2013 році – 1 553 056, у 2010 році — 2 851 115, а у 2009 році — 2 617 806  кримінальних правопорушень). Показники за 2014-2017 роки дещо викликають у мене реальний сумнів, адже ситуація зі вчиненням злочинів в нашій країні, про що я говорив вище,  лише погіршується останнім часом,  а не покращується.  Проте, по-перше, зменшення кількості зареєстрованих злочинів за останній період по зрівнянню із 2009-2010 роками пояснюється окупацією Криму і значної частини Донецької і Луганської областей, які у всій час до лютого-березня 2014 року  були дуже криміналізовані та займали перші місця по рейтингам небезпечності. Друга причина такої розбіжності у цифрах пояснюється і намаганням нинішнього керівництва правоохоронних органів штучно понижувати рівень злочинності, ухилятись від реєстрації злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності. А третьою обставиною такого стану є і не бажання потерпілих повідомляти у поліцію про вчинені злочини у зв’язку з недовірою громадян до можливості розкрити ці злочини та тяганини їх по допитах і виконання інших процесуальних дій.

Найбільше у 2017 році зареєстровано кримінальних правопорушень у місті Києві (138 602), Дніпропетровській (94 417), Одеській (78 477), Харківській (73 144), Запорізькій (61 529), Львівській (58 712) областях. Зауважу, що одні з найнижчих у державі таких показників у Тернопільській (11 951), Чернівецькій (14 978) та  Івано-Франківській (15 527), що можна легко пояснити різницею у кількості населення, рівнем бізнесового навантаження, масовим відтоком населення за кордон на заробітки і рівнем правової культури.

Потрібно зауважити, що завдяки недолугому КПК України, прийнятому ще за влади Януковича майже по кожному другому зареєстрованому кримінальному правопорушенню пізніше, після проведення, в основному, формальних слідчих дій, слідчими були прийняті рішення про закриття за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події злочину: в 2017 році — у  526 706 випадках, або у 50,1 % (для зрівняння: в 2016 році – у 531 797 (47,3%), в 2015 році – у 528 132 (48,3%), в 2014 році – у 608 297 (53,5%), в 2013 році – у 989 496 (63,6%)).

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих за реабілітуючими підставами, загалом протягом 2017 року обліковано   523 911  кримінальних правопорушень, в той час як протягом кількох минулих років таких правопорушень було дещо більше: в 2016 році — 592 604, в 2015 році — 565 182, у 2014 році – 529 139, у 2013 році — 563 560. Проте, у порівняні з «дореволюційним періодом» цей показник  значно зріс: у 2010 році – 509 319, а у 2009 році — 442 765. Не варто також забувати, що у показниках 2009-2013 року також враховувались статистичні дані по окупованих на сьогодні територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим. Тобто, висновок напрошується тільки один: стан злочинності на даний час погіршився ще більш суттєво по зрівнянню з 2009-2013 роками!

Окрім цього, якщо розглядати кримінальні правопорушення у розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2017 року по державі  також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів   — 16 586 в порівнянні з минулими роками: у 2016 році — 19 021, у 2015 — 21 513 та у 2014 році — 25 872. Але і ця відмінність не є свідченням покращення криміногенної обстановки в державі, бо такі критичні показники в названі роки пов’язані насамперед з активними бойовими діями на сході України та революційним періодом в країні. Проте, якщо порівнювати ці статдані із попередніми періодами, то навпаки в 2016-2017 роках  спостерігається значне збільшення їх кількості, а саме: в 2013 році — було виявлено 13 776, в 2010 році –12 094, а  у 2009 році – 13 597. Хоча, ще раз звертаю увагу, що в той час територія України була суттєво більшою, ніж зараз, бо в цю статистику обліковувалися злочини, вчинені в АРК і по окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Водночас, потрібно мати на увазі і той факт, що навіть у порівнянні з 2016 роком  в 2017 році в окремих регіонах кількість облікованих злочинів дещо також збільшилась, зокрема, у Тернопільській (з 121 до 237, або +95,9%), Закарпатській (з 190 до 237, або +24,7%) та Чернігівській (з 245 до 260, або +6,1%) областях.

Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2017 рік і  про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 198 074, що дещо менше показника 2016 року ( 213 521), разом з тим, у попередні роки їх було значно менше:  у 2015 році – 177 855, у 2014 році – 154 216, у 2013 році –  156 131, у 2010 році – 166 853, а у 2009 році ще менше —  140 932 кримінальних правопорушень! І це при тому, що в дореволюційний період в ці статдані були включені показники злочинності на тепер окупованих територіях.  Про погіршення криміногенної обстановки свідчить і той факт, що в 2017 році  у Чернівецькій (з 2416 до 2904, або +20,2%), Херсонській (з 5826 до 6604, або +13,4%), Тернопільській (з 1853 до 2048, або +10,5%), Черкаській (з 6544 до 6885, або +5,2%), Закарпатській (з 3780 до 3912, або +3,5%), Івано-Франківській (з 2791 до 2846, або +2,0%), Сумській (з 3888 до 3898, або +0,3%) областях та на Львівській (з 2 до 10, або у 5 разів), Придніпровській (з 44 до 76, або +72,7%), Південно-Західній (з 29 до 43, або +48,3%) залізницях спостерігається суттєве зростання кримінальних правопорушень цієї категорії порівняно навіть з минулим  2016 роком.

Майже про аналогічну ситуацію можна говорити і аналізуючи статистичні дані щодо злочинів середньої тяжкості. Так, якщо у 2017 році було обліковано 202 424 таких кримінальних правопорушень, то у 2016 році – 236 418, у 2015 році – 236 792, у 2014 році – 215 792, у 2013 році – 231 983, у 2010 році – 249 181, тобто, в попередні роки було зареєстровано значно більше таких кримінальних правопорушень. Але, знову ж таки, якщо відняти злочини, вчинені на окупованих територіях, які у всі часи були найбільш криміногенні, то ситуація в 2017 році по цій категорії злочинів не стала кращою.

Проте, вже кількість зареєстрованих в 2017 році злочинів невеликої тяжкості свідчить про явно негативну тенденцію навіть порівняно з 2009-2010 роками, а саме вони зросли (відповідно 76 858 та 72 774). Не дивлячись, що їх було зареєстровано дещо менше порівняно з 2013- 2016 роками, а саме: якщо у 2017 році обліковано 106 827, то у 2016 році – 123 644, у 2015 році – 129 022, у 2014 році — 133 259, а у 2013 році взагалі – 161 669, все одно не можна визначити позитивну тенденцію, бо в дані 2009-2013 років включені дані і на окупованих сьогодні територіях.

Тобто, ще раз наголошую, що «на папері» стан злочинності в країні дещо покращився в порівнянні з минулим критичним роком, але, насправді, не тільки я, а і більшість наших громадян можуть заявити, що це, вибачте, брехня. Тим більше, навіть наведені статистичні дані за 2009-2010 і 2013 роки,  наглядно показують, що у період до так званих «післяреволюційних» реформ прокуратури і, особливо, Нацполіції, робота цих правоохоронних органів  була більш ефективною, а  як наслідок — криміногенна ситуація в країні була значно краща, ніж зараз.

Про стан злочинності

Частина 2

Стан злочинності за окремими видами кримінальних правопорушень протягом 2017 року (у порівнянні з 2009, 2010, 2013, 2016 роками)

В рамках загального аналізу стану злочинності варто приділити увагу і найбільш вразливим для громадян і суспільства кримінальним правопорушенням за їхніми видами, а саме:

1) Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи.

Необхідно об’єктивно зауважити, що загальнодержавний показник цієї категорії кримінальних правопорушень відображає досить негативну динаміку, починаючи з 2013 року. Так, якщо у 2009 році було обліковано 20 410 злочинів проти життя та здоров’я особи, а у 2010 році – 19 017, то вже в 2013 році прослідковувався значний зріст їх — 71 749, у 2016 і 2017 роках дані про ці злочини дещо менші – 45 979 та 38 274 злочинів, але про будь-які позитивні тенденції це аж ніяк не свідчить, бо по-перше, порівняно саме з 2009-2010 роками вони стали вчинятись удвічі частіше. По-друге, сюди не включені злочини цієї категорії, які вчинялись на окупованих територіях нашої держави, тим більше, що у всі часи вони були найбільш криміногенними. По-третє, в останні два роки суттєво зменшилась кількість умисних вбивств та замахів на них, заподіяння вогнепальних поранень і тілесних ушкоджень в так званій зоні АТО, в зв’язку із припиненням там в цей період активних бойових дій, які замінила так звана «гібридна війна».

Саме цим, в першу чергу, пояснюється і деяке «покращення» статданих щодо вчинених в 2017 році умисних вбивств у порівнянні з 2013-2016 роками. Так, якщо у 2017 році було обліковано 5 145 умисних вбивств, то в 2016 році — 5 992 і в 2013 році — 5 861. Але, знову ж таки, в показники 2016-2017 років не включені дані про вчинені умисні вбивства на окупованих територіях. Це по-перше. По-друге, про погіршення криміногенної обстановки свідчить і порівняння із даними за 2009-2010 роки, коли їх вчинялось вдвічі менше: 2 478 і 2 356, відповідно!

Ситуація ж із вчиненням умисних тяжких тілесних ушкоджень згідно статистичних даних, відображає таку ж приблизно картину як і з умисними вбивствами, що пояснюється викладеними вище причинами: якщо в 2017 році їх було вчинено — 2096, то у попередні роки їх було помітно більше: у 2016 році –2 256, у 2013 році – 3 026. І це при тому, що в статдані за останні два роки не включена кількість вчинених злочинів даної категорії на окупованих територіях АР Крим, Донецької і Луганської області. Не виключаю і того, що в 2017 році після навалу критики правоохоронних органів їх керівники вдалися і до штучного коригування злочинності, насамперед, тих злочинів, які найбільш резонансні для суспільства.

До речі, саме про це може засвідчити і той факт, що в частині різних областей України відчувався суттєвий зріст цієї категорії суспільно небезпечних злочинів: у Тернопільській (з 17 до 25, або +47,1%), Черкаській (з 58 до 75, або +29,3%), Луганській (з 50 до 61, або +22,0%), Харківській (з 163 до 187, або +14,7%), Вінницькій (з 63 до 72, або +14,3%), Київській (з 91 до 99, або +8,8) областях та м. Києві (з 143 до 161, або 12,6%).

2) Кримінальні правопорушення проти власності.

На превеликий жаль, найбільш поширеними та з найменшою результативністю і ефективністю їх розслідування в 2017 році продовжують залишатись злочини проти власності. З кожним роком саме ця категорія кримінальних правопорушень очолює топ-список злочинних діянь, вчинених на території нашої держави, оскільки їх кількість постійно зростає, займаючи вже майже 70% від усіх видів злочинів!!! Це просто катастрофа!

Так, не дивлячись на те, що у 2017 році було обліковано 335 910 кримінальних правопорушень проти власності, що дещо менше ніж минулого року (у 2016 році — 405 549), ця цифра є більшою майже на 15% ніж у попередні роки ( у 2013 році – 334 821, у 2010 році – 318 216, а у 2009 році – 242 766). І це при тому, що в ці цифри не включені статдані про такі злочини, вчинені на окупованих територіях нашої країни. Найбільш вразливими в 2017 році до вчинення злочинів даної категорії виявились м. Київ (45 767), Дніпропетровська (29 362), Харківська (24 239), Запорізька (23 981), Одеська (21 104), та Львівська (18 494) області.

Особливу увагу звертає на себе зростання фактів крадіжок, яких у 2017 році обліковано 261 282, що більше ніж на 30% у порівнянні з попередніми роками (у 2013 році – 242 769, у 2010 році – 254 755, а у 2009 – 175 876). Ще більш суспільно небезпечними для суспільства і громадян є саме квартирні крадіжки, яких в 2017 році було вчинено 25 171 та у 2016 році – 27 204, в той час як у 2013 році –17 450. І це, знову ж таки, без урахування кількості вчинених злочинів даної категорії на окупованих територіях в 2014 -2017 роках.

Бо якби ці дані додатково додали до злочинів, вчинених в 2016-2017 роках, то рівень погіршення криміногенної обстановки був би ще більш разючим.

У відповідності до статистики знизилась в 2017 році кількість більш суспільно небезпечних злочинів даної категорії, а саме грабежів: (18 130), у порівнянні 2016 роком – 27 199, у 2013 році – 22 695, у 2010 році – 23 300, у 2009 році – 27 598, розбоїв – 3 006 (у 2016 році – 3 904, у 2013 році – 2 856, у 2010 році – 4 029, у 2009 році – 5 103), хоча я особисто впевнений, що ці цифри не відповідають дійсності. Таке удаване «покращення» пояснюється, в першу чергу, тим, що багато потерпілих не звертаються до поліції за допомогою, не вірячи в їх спроможність розкрити ці злочини, або самі поліцейські ухиляються від реєстрації злочинів, вчинених в умовах неочевидності. До того ж, прокуратура сьогодні позбавлена прокурорського нагляду за дотриманням законності під час реєстрації злочинів, а тому на такі факти приховування тією ж поліцією злочинів реагувати не може. Саме про таке штучне коригування і цієї категорії злочинів може свідчити і той факт, що кількість вчинених тих же шахрайств зросла у 2017 році — 37 014, у порівнянні з 2009-2010 роками: (2016 році — 46 019, 2013 році — 47 142, а у 2009 і 2010 роках: 24 879 та 23 219, відповідно).

Звертаю увагу і на той факт, що найбільш вразливими до цієї категорії правопорушень являються саме великі міста, такі як Київ (кількість патрульних поліцейських станом на 2017 рік становила 2 383 особи), Одеса (884 патрульних поліцейських), Харків (1378 патрульних поліцейських), Львів (902 патрульні поліцейські), Дніпро (1023 патрульних поліцейських), де їх найбільша кількість в Україні, до яких, начебто, така велика довіра, що, навпаки, мало б гарантувати дотримання громадського порядку та надійний захист громадян від таких дій. Проте, фіктивні або недолугі «реформи» правоохоронних органів призвели саме до такої ситуації, коли навіть 2 тисячі патрульних на місто не забезпечують спокійне життя громадян та не в змозі (та і не вміють вони цього робити) проводити профілактичні заходи з метою попередження і протидії злочинності. Тому і не дивно, що останнім часом, користуючись безсиллям та політичною заангажованістю Національної поліції, створюються різноманітні громадські формування під видом таких собі «національних дружин», які претендують на самостійність при застосуванні сили до порушників закону, що дає достатні підстави стверджувати, що тут мова йде фактично про воєнізовані формування, нехай і під виглядом забезпечення належного правопорядку в країні. Я не маю сумніву в тому, що підміна поліцейських підрозділів будь-якими іншими воєнізованими формуваннями, тим більше, перейняття ними функцій по застосуванню фізичної сили, а тим більше, спецзасобів і зброї, неминуче призведе до катастрофи в державі.

3) Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності.

Аналізуючи вже протягом останніх 2-х років цю категорію злочинів, треба зазначити, що загальна кількість виявлених кримінальних правопорушень в господарській сфері з року в рік продовжує стрімко понижуватись, що однозначно свідчить про фактичне послаблення боротьби з економічною злочинністю, яка є, в свою чергу – необхідним і сприятливим підґрунтям для корупції, в т.ч. і у вищих ешелонах влади, яка підриває основи держави та понижує рівень соціальної захищеності громадян, а також є свідченням масштабного розкрадання державних коштів високопосадовцями. Це, до речі, можна пояснити і небажанням саме верхівки нашої влади боротися з корупцією і плюс до того — відсутність професіоналізму.

Зокрема, якщо у 2017 році було зафіксовано 6 297 вказаних правопорушень, то у 2016 році їх кількість складала – 6 940, у 2013 році – 11 104, у 2010 році – 8 601, у 2009 році – 8 176.

Про значне зниження активності правоохоронців у виявленні саме таких злочинів свідчить і той факт, що ними у 2017 році обліковано 784 випадки фіктивного підприємництва (проти, наприклад, 891 у 2013 році), 243 факти легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (проти, наприклад, 291 у 2013 році, 521 у 2010 році і 460 у 2009 році), всього 26 випадків незаконної приватизації державного комунального майна (проти, наприклад, 26 у 2010 та 2013 роках та 45 у 2009 році), лише 61 випадок шахрайства з фінансовими ресурсами (проти, наприклад, 63 у 2016 році, 337 у 2013 році, 547 у 2010 році та у 531 у 2009 році -) та 21 факт нецільового використання бюджетних коштів (проти, наприклад, 48 у 2013 році, 39 у 2010 році та 27 у 2009 році).

Ви тільки вдумайтесь в ці мізерні цифри протидії злочинам в сфері господарської діяльності по Україні! І це в той час, коли, користуючись статусом АТО, в тіньовому варіанті відбувається масове розкрадання та нецільове використання державних коштів в тій же оборонній сфері, фінансові шахрайства з офшорними компаніями та приватними банками і тому подібне. Тому, я особисто погоджуюся із різними журналістськими, тільки, справжніми (а не замовними) розслідуваннями і також допускаю, що значна частина наших нинішніх чиновників, мабуть, невипадково декларують мільйонні суми як виграші у лотерею, чи відверто і цинічно дорогі подарунки, коли виділена фінансова допомога іноземними партнерами на відбудову територій Донецької і Луганської областей в дійсності йде на зовсім інші цілі, як правило, для особистого збагачення.

Проте, навіть ці, скоріше всього, скориговані статистичні дані про стан злочинності даної категорії підтверджують факт згортання діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю в сфері і економічної діяльності, що фактично може при такій негативній тенденції загрожувати економічній безпеці нашої держави, яка і так станом на сьогодні перебуває у такому собі, вибачте, гібридному стані.

4) Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Аналізуючи відповідні статдані за минулий рік на цьому напрямку, в котрий раз спостерігаю край негативну тенденцію до їх зростання протягом 2009-2017 років, особливо за останні 4-ри роки, що для мене — не дивно. Так, якщо у 2017 році було обліковано 22 090 правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту та у 2016 році — 26 170, то у 2013 році їх було значно менше –19 722, у 2010 році – 12 902, а у 2009 – 14 927. Тобто, у порівнянні з 2009-2010 роками, динаміка зростання таких кримінальних правопорушень становить майже + 105%, тобто вдвічі більше!!! Найбільше правопорушень даної категорії вчиняється у м. Києві (2 610), Одеській (2 292), Дніпропетровській (2 063), Київській (1 330) та Харківській (1 307) областях, де, знову ж таки, найбільша кількість патрульних поліцейських, а їх профілактичний вплив на ситуацію на вулицях і дорогах залишається взагалі непомітним. Ще раз наголошую, що ліквідація ДАІ та подавляючої більшості її постів на великих магістралях край негативно відзначилась на дорожній ситуації, непрофесійні та молоді патрульні, які пройшли лише 3-місячне стажування, не змозі протистояти не тільки злочинності на автошляхах і вулицях, а і стану дотримання тих же Правил дорожнього руху, що в сукупності і є однією із головних причин погіршення безпеки на автодорогах.

В тому числі, за аналізуємий період збільшились вдвічі (!) і випадки незаконного заволодіння транспортним засобом у зрівнянні із 2009-2013 роками (якщо у 2017 році їх було вчинено – 9 018, то у 2013 році – 6 794, у 2010 році – 4 278 і у 2009 році – 5 184). І це при тому, врахуйте, що не всі випадки угонів автомашин реєструються, бо процвітав раніше і продовжує процвітати такий криміногенний бізнес як повернення злочинцями вкрадених автомашин за винагороду.

Протягом 2017 року високою залишається кількість порушень правил безпеки руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами – 10 148, що залишається майже стабільним показником протягом минулих 5 років (у 2016 році –11 290, у 2013 році — 11 222). Проте, їх кількість суттєво виросла по зрівнянню із 2010 роком – 7 386 та 2009 роком – 8 551. Ще більш тривожним сигналом для наших правоохоронців і катастрофічною для наших громадян є і статистика щодо ДТП із смертельними наслідками. З загальної кількості ДТП у 2017 році зафіксовано 2 039 випадків, які спричинили смерть потерпілого (у 2016 році –2 013, у 2013 році – 2 162, в той же час як у 2010 році – 1 787, у 2009 — 2008). І це при тому, що протягом 2014-2017 років в ці статдані не входять ДТП із смертельними наслідками, які вчинялись на окупованих територіях.

Найбільше таких порушень ПДР зафіксовано у Одеській (1 031), Львівській (1 013), Дніпропетровській (818) областях та в м. Києві (711).

При цьому, хочу звернути Вашу увагу на той факт, що саме таку статистику надає Генеральна прокуратура України, проте, якщо оглянути статистику Національної поліції та Міністерства внутрішніх справ, то можна відзначити, що за їх даними протягом 2017 року в Україні зафіксовано більше 162 526 ДТП (і це при тому, що не всі ці такі пригоди фіксуються патрульними поліції), в яких загинуло 3122 людини, тобто значно більше, ніж оприлюднила ГПУ. Згідно інформації Нацполіції, дещо менші ці показники в 2016 році: 158 тисяч ДТП та 3400 загиблих осіб. Як Ви бачите, це катастрофічно критичні цифри, адже в середньому кожної доби в Україні вчиняється 430 ДТП, в яких гине10 осіб!

Тому і не дивно, що Україна разом з Грузією, Росією, Вірменією, Індією та США є одним із лідерів у світі за рівнем смертності на дорогах. Ви тільки вдумайтесь, показники смертності на дорогах у нас в 3-4 рази вище, ніж в європейських країнах. Для порівняння: в Бельгії фіксується 6,7 смертельних випадків на 100 тис. осіб на рік, в Австрії – 5,4, у Франції – 5,1, в Німеччині – 4,3, Данії – 3,5, тоді як в Україні цей показник становить 13,5! Більше того, ДТП в Україні є першою за поширеністю причиною смерті серед молоді віком від 15 до 24 років і другий — серед дітей віком від 5 до 14 років!

До речі, якщо до початку 2016-2017 років керівництво МВС і Нацполіції поводили себе так, наче їм нічого невідомо про дійсно критичну ситуацію на дорогах і вулицях нашої і так обезкровленої війною і масовим виїздом громадян на заробітки за кордон, то треба віддати їм належне, протягом останніх двох років, вони «прозріли» і почали визнавати катастрофічну ситуацію в сфері дотримання ПДР, навіть почали зрівнювати із кількістю загиблих в АТО. Але, знову ж таки, будь-яких інших адекватних заходів так і не вжили та мабуть і не планують цього робити. Задекларовані ними збільшення сум штрафів за перевищення швидкості, встановлення відеокамер і пристроїв для фотофіксації поведінки учасників руху на дорогах та навіть запуск лінії прихованих автомашин патрульної поліції (без пізнавальних знаків) ні до чого на практиці не призведе. Шановні панове Міністр і начальник Нацполіції! Ви за цей час допустили на територію України майже півмільйона автомобілів із іноземною реєстрацією (на бляхах), ви фактично своєю діяльністю і бездіяльністю призвели до фактично неконтрольованої ситуації не тільки на великих автомагістралях, але і до ігнорування ПДД більшістю водіїв у містах і селах, до такої критичної точки, що скоро можна буде знімати знаки дорожнього руху і т.д.!

5) Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Треба об’єктивно визнати, що протягом останніх років значно погіршилась і діяльність правоохоронців щодо виявлення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, яка явно демонструє стійку негативну тенденцію. Зокрема, у 2017 році правоохоронцями було виявлено 29 010 правопорушень цієї категорії, в той час як у тому ж 2013 році – 33 982, ще раніше — у 2010 році — 56 878, а у 2009 – 57 624, які є вдвічі більшими показниками по зрівнянню із статданими 2017 року.

Майже в 3 разів по зрівнянню із 2009-2010 роками знизився і показник виявлення незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збуту наркотичних засобів. Так, якщо у 2017 році таких злочинів виявлено всього 5 029, то у 2013 році їх було 9 430, а у 2009 і 2010 роках – взагалі 16 672 і 16 955, відповідно. Майже аналогічну ситуацію відображає і стан протидії правопорушенням, пов’язаним із незаконним виробництвом, придбанням, перевезенням наркотичних засобів без мети збуту: якщо у 2017 році – виявлено 20 071 та у 2010 році – 30 747 і у 2009 році — 31 885!

На жаль, важко погодитись, що незаконний обіг наркотичних засобів втратив свою актуальність та дані злочини перестали вчинятись, а ось те, що не фаховість нових, в результаті проведення так званих «реформ», поліцейських цього профілю, в т.ч. і через призначення на найвищі посади в таких підрозділах людей, які явно не відповідають займаним посадам, в цілому негативно позначились на виявленні і розкритті цієї категорії злочинів, у цьому немає жодних сумнівів.

6) Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Дана категорія кримінальних правопорушень продовжує залишатись однією із найбільш гострих і болючих (дратівливих) проблем в українському суспільстві. Останні 4 роки влада та наші, так звані, «закордонні партнери» і «друзі» зосередили всі свої зусилля, в т.ч. і через відвертий тиск і шантаж на Україну, з тим, щоб, начебто, допомогти побороти корупцію в нашій країні. Саме під такими гаслами були проведені, так звані, «судова реформа», «реформа правоохоронних органів», були створені цілий ряд так званих нових «антикорупційних органів» (НАЗК, САП, НАБУ) з небаченими повноваженнями і яких немає в жодній країні світу, продовжується справжня гібридна війна з метою «продавити» і створити в Україні так званий «Вищий антикорупційний суд», позитивного досвіду якого немає не тільки в Європі, а і у всьому світі, введено в дію дійсно жорстку систему електронного декларування і так далі. Проте, не зважаючи на такі кількісні «зусилля» влади, так званих «грантоїдів» і їх закордонних господарів, корупції в нашій державі протягом цього часу менше не стало. Динаміка її виявлення, навпаки відображає лише спад в діяльності антикорупційних органів та інші відверто негативні тенденції.

Так, якщо у 2017 році правоохоронцями (окрім НАБУ і САП) було, нібито, виявлено 19 234 правопорушень даної категорії, що є трішки більшим показником по зрівнянню із попередніми роками ( у 2016 році — 14 820, у 2013 році – 16 586, у 2010 році – 17 980, у 2009 році — 17 648), проте, якщо проаналізувати ці немовби «збільшені» результати глибше, то випливає зовсім інша динаміка, але вже негативна.

Зокрема, згідно статданих у 2017 виявлено 3 995 фактів зловживання владою або службовим становищем, що є трішки більшим чим у 2013-2016 роки (у 2016 році – 3 360, у 2013 році – 3 810), в той же час значно менше, чим їх виявлялось в 2009-2010 роках: 4 063 і 4 543, відповідно; 2 032 факти перевищення влади або службових повноважень, що дещо більше, ніж у попередні роки (у 2016 році – 1 140, у 2013 році – 1 525, у 2010 році – 827, у 2009 році — 836), 6 592 фактів службового підроблення, що є трішки більшим чим у 2013 і 2016 роки (у 2016 році — 5 583, у 2013 році – 6 477), в той же час значно менше, чим їх виявлялось в 2009-2010 роках: 8 581і 8 280, відповідно; 1 774 факти службової недбалості, що трішки більше чим у 2016 році – 1 706, але, менше ніж у 2013 році – 2 010; а також 2 086 випадків одержання неправомірної вигоди, що дійсно трішки більше ніж у 2016 та 2013 роках – 1 578 і 1 683, відповідно, але, значно менше чим у 2010 році – 2 501 і у 2009 році — 2 405.

Однак, одразу зауважу, що викладеним статистичним даним за 2016-2017 роки я не зовсім довіряю, тому залишаю за собою право перевірити їх як в кількісному вимірі, так і головне — в якісному, та особливо на предмет, наскільки ці факти знаходять своє підтвердження за результатами досудового розслідування і особливо — в суді, за результатами розгляду обвинувальних актів по суті. Той факт, що ці цифри не вплинули суттєво на стан корупції в нашій державі, наглядно засвідчує і місце, яка посіла Україна в 2017 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International — 130-те місце зі 180 країн, що досліджувалися (поряд з Іраном і М’янмою, хоча ще в 2007 році ми займали 118-те місце зі 179 країн, що досліджувалися протягом року). Тобто, за час від перемоги Революції гідності корупція в Україні тільки зростала. І як результат — у квітні 2017 року міжнародна аудиторська компанія EY поставила Україну на перше місце в світі за рівнем корупції серед 41 досліджуваних країн (у тому числі і з Африки)!!! Оце і є справжня оцінка діяльності нашої влади і, зокрема, уповноважених правоохоронних органів, в т.ч. як Генеральної прокуратури, про що так хвалить себе Ю.Луценко, так і так розпарених НАБУ і САП.

7) Перешкоджання законній діяльності журналістів.

Варто відзначити, що протягом останніх років посилився наступ та тиск на засоби масової інформації. Лише пригадайте такі з цього приводу гучні події 2016-2017 років такі як: вбивства у Києві журналістів Павла Шеремета та Олеся Бузини, сумнівні кримінальні переслідування блогера Руслана Коцаби, а також головного редактора сайту strana.ua Ігоря Гужви, якого оголошено в розшук, багаторазові обшуки у медіахолдингу «Вести», блокування телеканалу «NewsOne», атаки на телеканал «ZIK» та інше. При цьому, жодна із названих кримінальних справ немає логічного завершення та досі не закінчена розслідуванням (може за виключенням умисного вбивства Олеся Бузини). Більше того, за інформаціями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Національної спілки журналістів, щомісяця фіксуються непоодинокі випадки застосування фізичної сили проти журналістів, десятки випадків погроз їм в зв’язку із їх професійною діяльністю, але, за цими фактами, за даними ЗМІ, жодного кримінального провадження правоохоронні органи навіть не зареєстрували!

Поряд з цим, правоохоронцями за 2017 рік обліковано 129 випадків перешкоджання законній діяльності журналістів, проти 102 у 2016 році, у 2013 році вдвічі менше – 52, а у 2010 році ще менше – лише 9, що свідчить про суттєво зростаючу і навіть загрозливу динаміку вчинення злочинів даної категорії!

Зауважу, що я повністю погоджуюся із думками більшості експертів про те, що нинішня влада намагається ізолювати незалежні ЗМІ, викупити популярні телеканали та радіохвилі, перехопити або навіть «підкупити» авторитетних блогерів, журналістів. Все це, ймовірно, робиться саме для того, щоб маніпулювати свідомістю суспільства та убезпечити себе від наближаючого краху та продовжити своє перебування при владі. Але, як показує статистика, найгіршим у цій ситуації є те, що правоохоронні органи бездіють і не захищають права представників ЗМІ.

І насамкінець. Прошу звернути увагу на край загрозливі тенденції в загальній картині стану злочинності: протягом 2017 року тільки від вчинення різних категорій злочинів загалом потерпіло 374 238 осіб, із яких 6303 дітей,, а 6501 особа — загинули. Якої ще війни нам потрібно, щоб убезпечити своїх громадян та зберегти їх життя?!

Немаловажливим є і той факт, що поступово збільшується і рівень кримінальних правопорушень на 10 тисяч населення: якщо у 2009 році цей показник становив – 93,5 і в 2010 році — 101, то вже в 2016 році —138,6! Не набагато кращим він є в 2017 році – 123,4. В той же час, в окремих регіонах нашої держави цей показник взагалі зашкалює: у місті Києві (241,4), Запорізькій (184,7), Кіровоградській (173,9), Полтавській (159,7), Херсонській (159,5), Київській (147,5), Миколаївській (146,8), Чернігівській (145,6), Черкаській (144,9), Дніпропетровській (136,9) Одеській (136,7) областях, що красномовно свідчить про факт загострення криміногенної обстановки та зростаючого рівня розгулу злочинців.

Олексій Баганець

Матеріал надано «Резонансом«

Print Friendly, PDF & Email