З 2014 року з анексією Криму, окупацією Східних регіонів України, а згодом вибухом широкомасштабної війни 24 лютого 2022 року росії проти Українського народу, проблема тероризму набула в Україні особливої актуальності. На підставі аналізу міжнародних статистичних даних, в Україні в 2013 році було зареєстровано 10 терористичних злочинів, протягом 2014 року – 2088, в 2015 році – 1717, а яку статистику сформувати станом на 2022 рік? Вона жахне кожного.
Чинним законодавством України, зокрема статтею 24 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, передбачені санкції щодо організації, яка відповідальна за вчинення терористичного акту й визнана за рішенням суду терористичною, а статтею 258-3 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Україна отримала проблему, при якій тероризм проявляється як контроль терористичної організації з боку держави агресора. Такі трактування можливі були у 2014 – 2021 роках, з недавніх пір тероризм переріс у кровожерливу війну (от що буває, якщо не викорінювати зло на корню).
Визначення поняття «тероризм» в теоретичних дослідженнях науковців, наводиться під різними кутами, наприклад, Є. Кожушко пропонує наступне: «Тероризм – це тактика політичної боротьби, що характеризується систематичним застосуванням ідеологічно мотивованого насильства та виражається у вбивствах, диверсіях, саботажі, викраденнях та інших діях, які становлять загрозу життю і безпеці людей». Ізраїльський експерт Б. Ганор подає своє бачення наступним чином: «Тероризм – це інтенсивне застосування або загроза застосування насильства стосовно цивільних осіб або цивільних об’єктів з метою досягнення політичної мети». Вчений М. Коржанський зазначає, що метою тероризму є досягнення політичних цілей – примусити уряд, установи або організації вчинити дії, вигідні для політичних інтересів терористів.
Алекс Шмідт, аналізуючи 109 визначень тероризму зазначив, що більшість з них включають такі елементи, як: «використання насильства або сили» (83,5 % випадків), «політична вмотивованість» (65 %), «створення обстановки страху та жаху» (51 %), «загроза» (47 %), «розрахований на психологічний ефект або передбачувану реакцію» (41,5 %), «використання насильства стосовно одних осіб (невинних жертв) або майна з метою примусу до певної поведінки інших осіб (суб’єктів впливу)» (37,5 %), «цілеспрямована, спланована, систематична, організована діяльність» (32 %), «бойовий метод, стратегія, тактика» (30,5 %), «з порушенням прийнятих правил, без гуманітарних обмежень» (30 %), «примус, вимагання» (28 %), «публічний характер» (21,5 %), «свавілля; безособовий, випадковий, нерозбірливий характер» (21 %), «цивільні особи, мирні суб’єкти як жертви» (17,5 %), «залякування» (17 %), «невинність жертв» (15,5 %), «група, рух, організація як злочинець» (14 %), «символічний аспект, демонстрація іншим» (13,5 %), «непередбаченість, несподіваність виникнення насильства» (9 %), «підпільний, прихований характер» (9 %) тощо.
Найбільш розповсюдженим визначенням тероризму в світовій та вітчизняній літературі є: «тероризм – це застосування крайнього насильства або загроза його застосування з метою залякування для досягнення публічних або політичних цілей».
Прикладів тероризму є, на жаль, достатньо багато. Наведу їх, щоб підкреслити жорстокість того російського тероризму, з яким випало стикнутись Україні. Приклади виявляються з одного боку, дуже різними, але вдивляючись в першопричини – можуть мати спільні риси.
Діяння «божевільного бомбардувальника» в США, у листопаді 1940 року працівники будівлі Consolidated Edison у Нью-Йорку знайшли саморобну бомбу, до якої була прикріплена записка з написом: «шахраї, це для вас». У період між 1940 і 1956 роками в громадських місцях, театрах, телефонних будках було влаштовано понад 30 невеликих бомб. «Божевільному бомбардувальнику» вдалося переховувався протягом 16 років. В 1956 році слідчі звернулися до психіатра Джеймса Брюссела, з проханням скласти профіль підозрюваного. Це вченому вдалося, при цьому він зазначив, що оскільки параноя має тенденцію досягати піку приблизно в 35 років, а зараз минуло 16 років, то підозрюваному, ймовірно, близько 50 років. Це допомогло слідству і у 1957 році терорист був заарештований та миттєво зізнався. Його психічний стан був визнаний як задовільний.
20 березня 1995 року в токійському метро відбувся теракт із застосуванням отруйної речовини зарину. Організатором атаки визнана неорелігійна деструктивна секта «Аум Сінріке». Починаючи з 1975 року організація залучила величезну кількість молодих студентів з японських університетів, за що отримала другу назву — релігія для еліт. Її члени здійснили велику кількість злочинів, жорстоко розправляючись зі своїми супротивниками. Внаслідок теракту загинуло від 10 до 12 людей, понад 5000 отримали отруєння різних форм тяжкості. Існує припущення, що заколотники планували не масове вбивство, а психічну обробку великої кількості людей, які під впливом газу, мали стати сприйнятливими до гіпнозу. Не важливо скільки вбито, важливо, скільки залякано. Лідери угрупування також визнані психічно осудними та засуджені до смертної кари.
Подібних прикладів з відповідними висновками можна навести ще, що дає підстави стверджувати, що терористи не завжди божевільні, і абсолютно свідомо ідуть на злочини проти людства.
Західні вчені стверджують, що осіб, які були задіяні в терористичних процесах можна повернути на шлях істини, якщо проводити правильну державну політку для всього громадянського суспільства. За словами Ангела Рабаси та його колег з RAND Washington, «існують процеси, через які особа стає екстремістом, та навпаки, коли екстреміст приходить до відмови від насильства, залишає групу чи рух».
Невже терорист може відмовитися від своїх радикальних світоглядів? Певно, при умові, якщо він їх розуміє або вони в нього є.
Професор Лейденського університету (Нідерланди) Едвін Бейкер на своїх лекціях з курсу «Тероризм і антитероризм» наводив наступні приклади: «Дейвід Гартенштейн-Росс, працював у ваххабітській благодійній організації, яка фінансувала Аль-Каїду, а наразі він є директором Фонду захисту демократій, який базується у Вашингтоні, та науковцем у галузі тероризму та антитерористичних дослідженнях. Норман Бенотман, який був провідною фігурою Лівійської ісламської бойової групи, що діяла в Афганістані, на сьогодні є старшим аналітиком британського фонду Quilliam, навіть, написав відкритого листа Бен Ладену в 2010 році, рекомендувавши йому припинити насильство та переглянути свої цілі та стратегію. Генрі Робінсон, який приєднався до офіційної Ірландської республіканської армії в 1979 році, в 1990 році покинув її і став співзасновником фонду «Сім’ї проти залякування та терору».
Крім цих осіб, які залишили позаду тероризм, також відомих як колишні або колишні терористи, існують програми дерадикалізації. У Європі є багато прикладів таких програм, особливо в скандинавських країнах, Швеції, Данії, Норвегії, а також у Німеччині та Нідерландах.
Проте, розкривати сутність радикалізму слід дуже обережно, бо навіть з офіційних визначень, радикалізм – це спосіб мислення, наслідком якого є рішуча дія, що послідовно і прямолінійно прямує до наміченої мети, відкидаючи компроміс. В деяких роботах дослідників, радикалізм визначається як елемент зародження тероризму, і такі твердження можна піддати сумнівам, тому як рішучість, безкопромісність можна використати в боротьбі за правду, свободу, принципи, ідеї, а от виправдати безпідставний кривавий тероризм не можливо.
Чи ефективним є «обезголовлення» тероризму, терористичного руху, організацій?
Кілька прикладів груп, які зіткнулися з цими конкретними заходами. Ліва повстанська терористична організація FARC з Колумбії, в якій один з лідерів був убитий у 2011 році, Альфонсо Кано. Вбивство Осами бен Ладена з Аль-Каїди в Пакистані під час операції «Спис Нептуна», яку здійснили морські котики США в Абботтабаді, Пакистан. Арешт усієї першої хвилі лідерів Rote Armee Fraction у Німеччині в 1972 році, арешт Гузмана, лідера Sendero Luminoso, або Shining Path, арешт лідера Курдської робітничої партії, Абдулли Оджалана у Кенії в 1999 році. Ці організації, дійсно втратили свій запал та розголос.
Чи можливо перемогти тероризм?
Якщо спиратися на твердження західних і американських дослідників з питань тероризму, то перемоги у війні з терором немає. Навіть за словами президента США Джорджа Буша, який приклав багато зусиль для боротьби з тероризмом, слідує, що «ми ніколи не зможемо позбутися тероризму, тому що у світі завжди буде зло».
Одним із досліджень, яке систематично аналізувало те, як закінчується тероризм, є дослідження Сета Джонса та Мартіна Лібікі з Rand Corporation. Вони дослідили 648 терористичних груп, які діяли в період з 1968 по 2006 рік, підсумувавши, що є три основні впливи на припинення діяльності таких угрупувань. Перша – ефективна діяльність місцевої поліції та спецслужб. Друга – потужна військова сила. Третя – проведення переговорних процесів з залученням колишніх терористичних представників та колаборантів, які перейшли на бік миру (питання, чи потрібно приймати колаборанта – відкрите, та знов же впирається в трактування поняття «гуманності» і її доцільності).
Станом на сьогодні, в статусі держав – спонсорів тероризму перебувають Куба, КНДР, Судан, Сирія.
Куба оголошена державою-спонсором тероризму через надання «безпечної гавані» для переховування терористів, а саме прихисток на Кубі знайшли члени колумбійської Національної визвольної армії (ELN), яку США визнали терористичною організацією. Крім того, кубинський режим переховував розшукуваних терористів, які вчинили криваві акти на території США.
КНДР, де тероризм був і залишається головним інструментом політики лідерів, поряд з ядерною зброєю, голодом, залякуванням і катуванням свого населення. Як невеликий додаток, нагадаю, що КНДР у 2022 році визнала «ДНР» та «ЛНР».
Судан – за утиск прав людини, свободи релігії та преси, доведення до гуманітарної кризи та розширення контртерористичного співробітництва.
Сирія – одна з насичених держав з тисячолітньої історією, союзник росії, постачальник зброї, і в той же час її ж жертва.
Що з цих характеристик не підпадає до росії? Страти безневинних мирних жителів, масові похованнями по всій Україні, постійне нехтування всіма законами, домовленостями, правилами, ідеями.
Як боротися з таким тероризмом? Гуманний шлях – це для тих, хто здатен розуміти та розпізнати гуманність, або його цілі носять, хоч якийсь елемент людяності. Україна стикнулась з терористом, який не має цінностей, не бачить чіткої далекої мети, а лише знищення людей, майна, території, постійне порушення домовленостей на будь-яких рівнях. Всі показники тероризму, геноциду та люті, на що відповідь можна дати лише силою.
Слава Збройним силам України!
Наталія Грущинська
