За даними Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), за період 1970–2021 років погодні, водні та кліматичні катастрофи спричинили приблизно 4,3 трлн.дол. США економічних втрат. У звіті Global Assessment Report (UNDRR, 2025) зазначено, що якщо враховувати екосистемні збитки, то загальні глобальні витрати на катастрофи сягають 2,3 трлн. дол. США щорічно.
Згідно з дослідженням (2000–2019), завдяки кліматичній зміні “екстремальні події” (повені, спека, пожежі тощо) принесли орієнтовно 143 млрд. дол.США на рік. За прогнозами Всесвітньої метеорологічної організації (WMO) до 2050 року економічна шкода від кліматичних змін може зрости ще суттєвіше, охопивши не тільки прямі матеріальні збитки, а й довгострокове погіршення якості екосистем, втрату продуктивності.
З огляду на такі тенденції багато країн знаходяться у пошуку рішень, спрямованих на зменшення ризиків і адаптацію до змін клімату, серед яких розвиток гідроенергетики. Будівництво гідроелектростанцій (ГЕС) часто розглядають як один з інструментів забезпечення енергетичної безпеки, зменшення викидів парникових газів та регулювання водних ресурсів. Водночас спорудження ГЕС має як позитивні, так і негативні наслідки.
За період 1970–2021 років погодні, водні та кліматичні катастрофи спричинили приблизно 4,3 трлн. дол.США економічних втрат.
У світі з різким зростанням стихійних лих і масових міграцій, ГЕС вже не завжди є «панацеєю», а і джерелом додаткових проблем, якщо їх багато або вони неправильно розміщені.
Ідея будівництва водосховищ не винахід однієї людини, а результат розвитку людства.
Від шумерських каналів до гігантських гребель ХХ століття, людство завжди прагнуло керувати водою. Безумовно, автори конкретних водосховищ є, Артур Котон інженер , що розробив перші методи проєктування великих водосховищ в США на початку XX століття. Справжній прорив в будівництві відбувся у XIX–XX століттях, коли з’явилися бетон і сталь, що дозволили будувати великі греблі та, безумовно, зросла потреба у гідроенергії та водопостачанні міст.
Греблі та штучні озера зводили на всіх континентах. За оцінками ООН, у світі нині існує понад 58 тисяч великих дамб і сотні тисяч менших.
Метою їх є контроль над водними ресурсами, виробництво електроенергії, зрошення земель. Але користь водосховищ має і зворотний бік.
В Єгипеті у 1960-1970 роках була збудована Асуанська гребля на Нілі, яка надала стабільність сільському господарству, забезпечила Єгипет електроенергією. Разом з тим, припинила щорічне надходження родючого мулу в долину Нілу – ґрунти збідніли, а родючість доводиться підтримувати хімічними добривами. Також зменшився природний притік води в дельту, що спричинило засолення земель і зникнення частини рибних запасів у Середземному морі.
Найбільша у світі ГЕС «Три ущелини», завершена у 2012 році в Китаї забезпечує понад 10% гідроенергії Китаю, контролює паводки, сприяє судноплавству. Будівництво призвело до переселення понад 1,4 млн людей, затопленю сотні історичних пам’яток і родючих земель, збільшення ризику зсувів та землетрусів у регіоні. Зміни у водному режимі Янцзи вплинули на весь басейн, зокрема на біорізноманіття – зник китайський дельфін баїджі, що жив лише у цій річці.
В США система гребель на річці Колорадо (Гувер (озеро Мід) та Глен-Каньйон (озеро Павелл)), забезпечує водою 7 штатів і мегаполіси (Лос-Анджелес, Лас-Вегас, Фінікс). Поряд з цим, через надмірне використання води рівень у водосховищах катастрофічно знижується, озеро Мід обміліло на понад 50 м.
На річці Колумбія (США) деякі види лосося зникли повністю через неможливість піднятися до місць розмноження.
У Бразилії у тропічних лісах споруджено десятки гребель. Супроводжувалось будівництво вирубкою лісів, затопленням тисяч км² джунглів, загибеллю місцевих видів (тапірів, ягуарів, рідкісних птахів) і конфліктів з корінними народами.
В Африці численні дрібні ендемічні види (тобто рослини або тварини, які природно зустрічаються лише на певній, обмеженій території) майже зникли після будівництва ГЕС на річці Конго, на Замбезі (Каріба, Кахора-Басса).
Будівництво Дніпровського каскаду (СРСР, 1930–1970-ті) стало одним з наймасштабніших проектів ХХ століття.
В 1932 році побудували Дніпрогес.
1949-1956 рр. – Каховське водосховище.
1954-1962 рр. – Кременчуцьке водосховище.
1956-1964 рр. – Дніпроджержинське водосховище.
1958-1966 рр. – Київське море.
1963-1978 рр. – Канівське море.
При будівництві каскаду Дніпрогес були затоплені природні пороги Дніпра, унікальні степові ландшафти, рідкісна рослинність скельних схилів зникла, різко скоротилися популяції осетрових, лососевих, судака, ляща.
Чудова книга Катерини Кузьменко-Лісовенко «Затоплена Придніпровська цивілізація» про трагічні події в житті переселенців із затоплених сіл в результаті зведення Дніпровського каскаду.
Не менш вражаючий для свого часу фільм «Поема про море» за сценарієм Олександра Довженка.
Розгорнутий аналіз представлено в статтях українських авторів, наприклад доцентів вінницького політехнічного інституту Хоменко В. О., Лежнюк П. Д.
- https://visnyk.vntu.edu.ua/index.php/visnyk/article/view/1343?utm
- https://visnyk.vntu.edu.ua/index.php/visnyk/article/view/1343?utm_source=chatgpt.com
Загалом, по світу, будівництво ГЕС стало причиною мінімум 40–60 глобальних прісноводних організмів, тисяч локальних зникнень по світу, катастрофічного падіння біорізноманіття річок (84% за 50 років).
Країни Європейського Союзу найбільш екологічно відповідальні і реалізують тенденцію до демонтажу гребель. За останні 20 років ліквідовано понад 5 000 малих дамб, які застаріли або шкодили екосистемам. У Франції, Іспанії, Німеччині й Швеції відновлюють вільний плин річок, що сприяє поверненню риби та очищенню води.
Альтернативою гідроелектростанцій є зелені джерела (сонячна, вітрова, геотермальна, енергія океану, біоенергетика, міні-гідроенергетика).
Головною економічною перевагою гідроелектростанцій є низька собівартість виробництва електроенергії після завершення будівництва. До того ж, ГЕС можуть працювати 50–100 років, тоді як сонячні панелі приблизно 25–30 років, а вітрові турбіни 20–25 років.
Гідроенергія не залежить від погоди, працює і вдень, і вночі. Водосховища виконують не лише енергетичну роль, вони потрібні для зрошення, питного водопостачання, судноплавства, риборозведення тощо.
Разом з тим, будівництво великої греблі достатньо фінансово затратна справа. Наприклад, китайський проєкт «Три ущелини» коштував понад 30 млрд доларів, а окупність може тривати 10–30 років, що супроводжується витратами на переселення, екологічними компенсаціями, ризиками та деградацією споруд.
Сьогодні ідея водосховищ еволюціонувала. Головним принципом виходить на перший план збереження балансу між користю для людини та екосистемами.
ООН, Світовий банк підтримують концепцію розумного управління водними ресурсами, тобто лише там, де водосховище не шкодить природі й людям.
Водосховища не є чимось з «минулого», нові великі гідротехнічні проєкти здійснюються сьогодні, особливо в країнах, які прагнуть нарощувати гідроенергетику або забезпечувати водою регіони з нестачею води.
В Китаї в липні 2025 року офіційно розпочалося будівництво гідроелектростанції, введення в експлуатацію якої заплановано у 2033 році. Поряд з цим, каскадний проект з п’яти гідростанцій, який уже запущено.
В Руанді зводиться з 2021 року «мульти дамба» і для гідроенергії, і для іригації.
В Таджикистані гребля в 335 метрів на річці Вахш. В Пакистані проєкт на річці Інд.
Згідно з World Hydropower Outlook 2025 (Міжнародна гідроенергетична асоціація), гідроенергетика продовжує розвиватися в багатьох регіонах. Особливо активно розвивається гідроакумулююча енергетика в Китаї.
Раптові паводки там, де їх не було десятиліттями, зміни русел рік, забруднення водойм, масові лісові пожежі, нашесття комах-шкідників, аномальні температури, зростання випадків алергій та респіраторних хвороб, зміна міграційних маршрутів пташок, морські істоти, які викидаються на береги – все це результат людських дій, тривалих.
Загалом за останні 10 років кліматичні катастрофи змусили переселитися понад 250 млн людей (дані ООН). За даними DW, за останні 140 років рівень Світового океану піднявся майже на 25 см, і значна частина підйому відбулася за останні 25 років.
За останні 50 років кількість стихійних лих зросла майже в 5 разів.
Будівництво ГЕС є подвійним фактором у кліматичній системі, з одного боку допомагають стримувати паводки, виробляють електроенергію, можуть стабілізувати водопостачання. З іншого, створюють нові екологічні та економічні ризики, посилюють наслідки посух і паводків, спричиняють деградаюцію річкових екосистем, в умовах зміни клімату стають менш ефективними.
Наталія Грущинська
