“Пока будет собственность, будет и нищета. Пока существует брак, не умрет и проституция.” – Александр Иванович Куприн, повесть “Яма”.- Київ.:1915р. Задоволення фізіологічних потреб (у їжі, захисту, відпочинку, інтимі) закладено на першій (найнижчій) сходинці піраміди Маслоу. Чи визначати послуги, направлені на задоволення сексуальних потреб як аморальні чи навпаки доцільні у суспільстві – для себе окреслює кожна людина. Проте заперечувати їх ніяк не можливо, як не можливо і заборонити. Офіційне визначення поняття “повія”, “блудниця” подається як “безпринципова особа, готова поступитися високими цінностями заради власної практичної вигоди”, та є воно досить неоднозначним і скоріше трактує внутрішній стан людини, може стосуватися будь – якої професії. Разом з тим, загальноприйняту думку про проституцію (від латинського “ганьбити, зневажати” ) як джерело легкого доходу, слід також піддати сумніву, особливо з урахуванням ризиків та негативних наслідків, що несе дана професія. Проституція загрожує здоров’ю населення, поширюючи венеричні захворювання, в тому числі СНІД (Україна посідає 1-ше місце по поширенню ВІЛ-СНІДу серед країн Європи. За даними Міжнародного альянсу ВІЧ/СПІД в Україні, за останні роки число хворих зросло як мінімум до 100 тис.осіб). Проституція призводить до гноблення жінок, вимушених торгувати собою, тісно пов’язана зі злочинним світом та характеризується збільшенням долучення неповнолітніх осіб. Крім того, незмінними супутниками проституціі є алкоголізм, наркоманія.
Оцінити обсяги надання інтимних послуг за гроші складно, у зв’язку з відсутністю офіційної статистики, простежити це можливо завдяки організаціям, діяльність яких направлена на підтримку осіб, які самостійно звернулися за допомогою та за даними правоохоронних органів про кількість осіб, взятих на облік. За даними громадської організації “Ла-Страда -Україна” протягом 2016 року було зафіксовано 758 дзвінків щодо протидії торгівлі людьми та надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, що у порівнянні із 2015 р. збільшилась в 1,5 разів. Тематика дзвінків щодо протидії торгівлі людьми у 2016 р.: зі 100% осіб, що звернулися 39 % (296 дзвінків), що в 1,2 рази більше ніж у 2015 р.– запити щодо відповідальність за злочин торгівлі людьми; 0,6 % (5 дзвінків), що в 1,4 рази менше ніж у 2015 р.– отримання статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми. В Україні нараховується щонайменьше 80 тисяч секс-працівників, з них близько 11 тисяч осіб працюють у Києві, близько 25 тисяч – на сході України, в зоні проведення АТО. Дослідження Державного інституту проблем сім’ї та молоді демонструють, що для багатьох жінок, секс-бізнес став єдиним адекватним джерелом доходу: 50 % з них підтримують своїх дітей та батьків. У Києві на обліку знаходиться більше 3 тис. повій, 90 % з них з інших регіонів України. За даними міжнародних організацій, в Україні в цій сфері обертається понад 100 млн.дол. США щорічно.
Доходи жінок становлять приблизно 300 тис.грн. на рік. Прибічники легалізації проституціі підкріплюють свої аргументи прогнозними цифрами, і у разі надання даним послугам офіційного статусу, це буде передбачати сплату податку, наприклад єдиного соціального внеску в розмірі 10% та 34,7% від мінімальної зарплати, держава може отримувати близько 800-900 млн.грн. кожного року. В 1843 році проституція в Києві була узаконена, що продовжилось до 1917 року. Статистично підрахувати суми наповнення бюджету того періоду можливо лише опосередковано, враховуючи, що станом на 1901 року в країні налічувалось 2400 будинків розпусти, в яких працювали близько 15 тисяч «панянок», а нелегальних працівниць – до 40 тисяч осіб, чому сприяв активний розвиток сфери будівництва, розширення міста, зростання чисельності будівельників, ремісників та різноманітних бізнесменів – потенційних споживачів послуг. Головним документом, який покладено в основу регулювання питань легалізації чи заборони проституції є Конвенція ООН 1949 року «Про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами» підписана 31 країною, в тому числі і Україною. Відповідно до якої, деякі юристи висловлюють думку, що легалізувавши проституцію, держава частково порушить першу та другу статті Конвенції про зобов’язання держави піддавати покаранню кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї сторони. Крім того, при можливому процесі реалізації легалізації проституції, постає супротив самих суб’єктів пропозиції послуг.
Публічно визнати сферу своєї діяльності виявились неготові більше 90% її працівників. Для порівняння, у Німеччині працюють щонайменше 200 тис. проституток- це найбільший ринок сексуальних послуг в Європі, більшість із них емігрантки з Болгарії і Румунії. Діяльність іх регулюється положеннями закону, що регулює діяльність публічних домів. Згідно з ним – проституція-це господарська діяльність, до якої держава не повинна втручатися за винятком збору податків. Жінкам, які офіційно зареєструвалися надається право на користування медичними послугами, допомога з безробіття та пенсійне забезпечення. Лише в одному Берліні зареєстровано понад 500 публічних будинків. Проте, очевидна і наявність нелегальних працівниць також. При цьому в Німеччині зареєстровано в 62 рази більше випадків торгівлі людьми, ніж, наприклад у Швеції, де проституція не легалізована. Згідно з результатами порівняльного дослідження, проведеного на замовлення Європейської комісії в 150 країнах, у державах, в яких проституція дозволена законом, випадків торгівлі людьми зафіксовано значно більше. Один з авторів дослідження, професор Гейдельберзького університету Аксель Дреєр пояснює це так: “Попит на секс-послуги в країнах, де проституція легалізована, набагато вищий, ніж там, де це заборонено. Відповідно, там більше й проституток. А серед них чимало таких, хто перебуває в цих країнах нелегально”.
В США нараховується від 2 до 5 млн.осіб, що займаються торгівлею інтимних послуг. В Австралії офіційно зареєстровано 6 тис. повій. В Італії від 70 до 100 тис.осіб. В Ізраїлі близько 12 тис.осіб, серед яких 5% чоловіків, 11%-неповнолітніх жінок, 62%-жінок, які мають дітей. Проституція не заборонена законом в Австрії, Великобританії, Бразилії, Греції, Данії, Ізраїлі, Ірландії, Італії, Канаді, Латвії, Нідерландах, Перу, Туреччині, Уругваї, Фінляндії, Франції, Чилі, Швейцарії, Еквадорі, Мексиці, деяких штатах США. При цьому в більшості з вказаних країн законодавством заборонені сутенерство, публічні будинки, публічна пропозиція послуг. Публічні будинки дозволені в Німеччині, Лівані, Нідерландах, Новій Зеландіі, Туреччині, Швейцарії. Приклади країн, в яких заборонена проституція: Індія, Китай, Румунія, Філіппіни, Швеція, ПАР, Японія, Російська Федерація, Україна. З економічної точки зору, легалізація проституціі – ефективне і стабільне джерело наповнення бюджету. Разом з тим, слід враховувати психологічний фактор, при якому не кожна особа даної сфери послуг, готова офіційно визнати свій статус, не дивлячись на те, що легалізація створить умови безпеки. Вибір та відповідальність людини залежить від неї, саме тому має бути самостійними.