Чи має хоча б моральне право “Народний фронт” розповідати, як треба жити країні? Про це розмірковує заступник начальника Головного слідчого управління МВС України (2016), Заслужений юрист України Григорій Мамка, передає його прес-служба .
Минулого тижня “відгриміла”, хоч і досить штучно, одна політична подія – Яценюк і Ко зібрали з’їзд “Народного фронту”. Перший після сидіння в глухий засідці з 2014 року. Допомогли в медійному висвітленні цієї “події” всі, хто міг з олігархічних та їх же партійних ЗМІ. У незалежних інтернет-ЗМІ подейкують, що ідея цього «струсу повітря» належала особисто Арсенію Яценюку.
З’їзд був необхідний в контексті майбутніх виборів і скандальної історії з “рюкзаками Авакова”. Так би мовити, змістити акценти. Ніяких кадрових рішень з’їзд не прийняв і не планував, головний сенс його проведення – дати певні посили БПП і самим партійцям. Основний посил: ми живі, ми впливові і все ще викривлено винахідливі. Нас не цікавить ціна питання, нас не цікавлять інтереси розірваної на шматки України. Головне – повернуться до повноправного володіння “коритом”.
З’їзд без зайвої сором’язливості було проведено в будівлі Держпідприємства “Національний комплекс “Мистецький арсенал”, керує яким Державне управління справами (так звана ДУСя). Чомусь жоден з журналістів, смакуючи з’їзд “Народного фронту”, не згадав, що комерційні розцінки оренди залів в “Мистецькому арсеналі” вражаючі. Але не для “небожителів”. А ось за підсумками 2016 року це держпідприємство показало збитки – 3 080,0 тис. Грн. Звичайно, де вже тут отримувати прибуток від оренди, коли “фронтовики” Яценюка та їм подібні ломляться проводити пафосні з’їзди на його території. Хотілося б почути – за якими орендними ставками? Або ж використання державної власності було безоплатним? І це на тлі того, що тій же ж опозиційній “Батьківщині” “Український дім” буквально день в день відмовляє в оренді приміщення для проведення їх партійного з’їзду. Принцип “хто у годівниці – той і головний” став при цій владі ще більш рельєфним і цинічним.
На з’їзді міністр внутрішніх справ і соратник Яценюка – Аваков – заявляє: “Я хочу бачити в нашій Конституції усунення дуалізму влади. Не може президент країни займатися питаннями виконавчої влади. Не може бути подвійного підпорядкування уряду і президенту, подвійного командування одним органом, двома органами влади “. Молодець міністр, що тут скажеш. Але є нюанси … Кому б говорити про командування держорганом на догоду політичним інтересам, та ще й замахуватися на зміни Конституції, але тільки не Авакову.
Згадаймо, що в 2015 році прийнято з величезним апломбом Закон про держслужбу. Народу обіцяли з усіх трибун країни депутати з “Народного фронту” і БПП (особливо яскраво тоді запам’ятався борець за справедливість Мустафа Найєм), що тепер партійне рабство для чиновників скасовано. Чиновник тепер не буде заручником політичної кон’юнктури. Загалом, м’яко стелили.
Насправді ж, отримали поділ на “політичні” і “адміністративні” посади. З-під дії Закону про держслужбу і вимог політичної нейтральності вивели: міністрів, прокурорів, секретаря РНБО, депутатів усіх рівнів. Те, що поняття “політична посада” – є юридично і етично некоректною, нікого тоді не збентежило. Тепер ось і спостерігаємо, як на таких з’їздах, як у “Народного фронту”, повний зал цих самих діячів.
“Весело товпляться” перший заступник Генпрокурора Дмитро Сторожук, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, міністр інфраструктури Володимир Омелян, Віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, Секретар РНБО Олександр Турчинов, спікер Парламенту Андрій Парубій та інші.
Завдання цих державних діячів полягає у реалізації функцій і завдань держави. За це вони і отримують заробітну плату від цієї самої держави. І апріорі повинні бути політично нейтральними. Такий ось каламбур: на службі у конкретної партії фактично представники Генпрокуратури, міністри, глава РНБО, голови парламентських комітетів, тощо.
Жоден європейський політик такого не зрозуміє – а у нас це в порядку речей. Пам’ятається, всі кричали, що від згубного впливу політики міністерства може врятувати новий інститут держсекретарів. Так звані і вищезгадані “адміністративні посади”.
З 1 січня 2017 року з’явилися в деяких міністерствах держсекретарі – чиновники нібито з аполітичним статусом і повноваженнями міністрів. Але коли громадські активісти та журналісти стали аналізувати їх особистості – жахнулися. Ось один з таких аналізів.
Жоден “дуалізм влади”, “люстрація” “фронтовиків” Яценюка не тиснули при таких призначеннях? Чи дуже посприяли чистоті держапарату такі призначення держсекретарів?
Безумовно, можна довго копатися в політичних напівнатяках і меседжах Яценюка, які він висунув на з’їзді. Але вони цікаві лише самим політиканам з цієї партії. Таке враження, що нинішні можновладці політичні діячі живуть в черговому, дбайливо збудованому ними ж самими, Задзеркаллі. На з’їздах імені себе хваляться один одному реформами і якимись ефемерними досягненнями, не помічаючи тієї масштабності руїни, в яку вони перетворили країну за всього лише три останніх роки.
Призначення нових “правильних” чиновників і членів Кабміну відповідно до партійних квот перетворило держапарат, по суті, в жалюгідну пародію. Вся робота багатьох міністерств покладена на плаху служіння конкретним кільком партіям, членами яких є міністри.
Що ж, боротьба в тераріумі колишніх однодумців триває. Нас чекає попереду 2018 рік – рік що передує виборам, рік рафінованого популізму. Опонентам є що пригадати “Народному фронту” і кинути його партагейносам в обличчя. Та й пам’ять народна ще свіжа. Жоден піар-технолог не допоможе. І за законами політичного жанру, неодмінно це буде зроблено. Що тоді буде відбуватися з нинішніми успішними “реформаторами” і жителями Задзеркалля – невідомо. Ця країна пережила багатьох таких діячів, які так само були впевнені в своїй недоторканності і обранності. Як відомо, помилково.
