Цього тижня парламент розглядає проект Держбюджету-2018.
Чимало експертів, не без відвертого скептицизму, обговорюють вітчизняні фінансові реалії. Здебільшого – пророкуючи, якщо не сьогодні, то уже наступного року, бюджетний апокаліпсис.
Яка насправді складеться ситуація – більш-менш буде зрозуміло після остаточного ухвалення проекту бюджету. Поки що варто аналізувати прогалини, на які влада чомусь закриває очі.
Наприклад – кадрові діри. Перед прийняттям ключового фінансового документу країни варто було б щонайменше доукомплектувати уряд. Адже у нас там, як і в низці центральних органів виконавчої влади, вже по кілька місяців, а іноді й більше року, немає повноцінних керівників! А як щодо принципу персональної відповідальності? Чи це у нашій країні уже не практикується?
Що б там не було, прем’єр-міністр закликає якнайшвидше ухвалити державний бюджет на 2018-й рік. І це, звісно, правильно. Адже практика голосування «останньої ночі» – недопустима в цивілізованій країні.
Проте, якщо ми говоримо про європейський підхід в роботі, то давайте й в інших питаннях діяти по-європейськи. На сьогоднішній день важливі відомства залишились, по суті, без очільників, які б змогли відповідати за розподіл отриманих коштів.
Досі не призначений міністр охорони здоров’я (керівниця Уляна Супрун працює в статусі «в.о» з 1 серпня 2016 року). При цьому, уже наступного року в країні повинна бути запущена принципово нова система надання медичних послуг.
Також розглядається питання про введення ринку землі (на чому, зокрема, так наполягє МВФ), а в МінАПК керує процесами перший заступник (міністр Тарас Кутовий подав у відставку 23 травня 2017 р.)
І цей список «запасних» можна продовжити. В Україні немає міністра інформаційної політики – Юрій Стець попросився на вихід 31 травня 2017 року.
Понад півроку перебуває у відпустці глава Національного банку Валерія Гонтарєва – в очікуванні, коли ж Верховна Рада звільнить її. А там, як ми бачимо, і не думають займатись цим питанням.
Фактично, без керівництва залишилась Державна фіскальна служба. Роман Насіров з 3 березня 2017 року відсторонений від виконання обов’язків. Тепер лікується від всіх можливих болячок – в перервах між судовими слуханнями.
Звісно, до абсурду нам не звикати. Але ж всьому є межа. В подібних умовах не працює один з ключових принципів демократії – персональної відповідальності. Вимальовується дуже цікава картина: у випадку провалу одного, а то й кількох найважливіших напрямків державної політики, пояснень не буде, буквально, в кого вимагати.
Формується враження, що такий стан справ виник не випадково. Що хтось у владі дуже зацікавлений в тому, аби керувати процесами і бюджетними потоками, залишаючись в тіні, поза зоною публічної критики. Але це не має нічого спільного з адекватною політичною практикою, нормами права і цінностями прозорої та відкритої влади.
Тому, перед тим як починати обговорення проекту держбюджету на 2018 рік, уряд і центральні органи виконавчої влади мали б бути повністю укомплектовані. Народні депутати, а через них – весь народ України – мають право бачити, хто саме отримує доступ до розпорядження бюджетними коштами, хто провадитиме державну політику і що найважливіше – хто нестиме персональну відповідальність за вже проведені та прийдешні реформи.
Тіньові реформатори – це точно не те, що потрібно Україні, яка вже по горло сита порушенням на кожному кроці закону та політикою ручного режиму керування.
Володимир Пилипенко
Матеріал надано “Резонансом”