Філософ Платон в своїй праці «Держава» або «Політея» розглядає державу як ідеальний світ, в якому досконало все, і кожна людина, зокрема, для щастя якої мають бути гармонійно розвинені тіло, душа, розум. У роботі Платона досконала держава виникає з огляду на поділ праці, де кожен має своє завдання. В представленій моделі держави немає сім’ї, діти виховуються у виховних будинках, не знаючи своїх батьків, і навпаки. Відсутня приватна власність, в державі панує рабство. Відповідно, основа щастя людей – праця, і, відповідно емоції пов’язані лише з нею.
«Никомахова етика» Аристотеля трактується як вчення про щастя або наука про державу. Згідно Аристотеля, людина – особа політична, тобто та, що живе в полісі (державі), і лише так і може досягти щастя. Щастя, знову ж таки розцінюється як активна діяльність, пов’язана з розумом.
Отже, якщо людина може працювати – вона щаслива, тобто може приносити користь суспільству.
А місія держави – забезпечити умови для життя та праці населення.
В сучасному світі уявлення щастя можна описувати з урахуванням величезного асортименту факторів, а крім того його можна і виміряти. Міжнародний індекс щастя складається з трьох чинників: добробуту, тривалості життя та екологічної ситуації. (Див. https://s3.amazonaws.com/happiness-report/2018/WHR_web.pdf). Водночас такі дані пов’язані з матеріальними благами та дають змогу зробити лише відносні припущення щодо щастя населення.
В людському розумінні для щасливого проживання в країні мають бути комфортні умови для життя та праці. Відповідно, можна допустити, що одним з показників задоволеності населення та успішності державної політики є: приріст населення – збільшення народжуваності, міграційний наплив.
Наприклад, якщо в країні високий рівень працездатного населення, яке виїжджає, то економічні показники добробуту країни зменшуються і зростає індекс її нещастя. Підтверджує це і міграційна статистика останніх років, наприклад одним з лідерів міграції останніх років є Кувейт, де на 2017-2018 роки спостерігають великий наплив іммігрантів. При загальній чисельності населення країни в 3,3 млн осіб, вони складають 74% . При цьому вражає і ВВП Кувейту – 46 тис. дол. США, та міжнародний індекс щастя Кувейту – 45, знаходячись в тенденції до постійного зростання в порівнянні з попередніми роками.
У свою чергу найменша кількість (0,1%) іммігрантів спостерігається в Індонезії, Кубі, В’єтнамі, Лесото і Мадагаскарі. І за рейтингом індексів щастя в цих країнах не найвищі показники (Куба – 62, В’єтнам – 61).
Найменш щасливими в загальній статистиці відзначені Ботсвана, Чад, Катар, Центральноафриканська Республіка, Малі, Бахрейн, Монголія, Нігер та Південноафриканська Республіка. Проте певна неоднозначність даних висновків підтверджується тенденціями, наприклад економіки Катару. Його рейтинг в індексі щасливих економік – 81. В той час як в Катарі живе понад 2 млн осіб, серед яких 75% – мігранти, ВВП країни – 154 млрд дол. США та найвищий у світі показник ВВП на душу населення.
Також частково дисонансним прикладом є Швеція, де в економічно стабільних умовах та з другим місцем в рейтингу щастя, кожен рік близько 1500 жителів країни вчиняють суїцид.
Індекс «нещастя» Bloomberg спирається на концепцію, згідно якої низький рівень інфляції та безробіття в країні показують наскільки комфортно проживати її жителям. Результати дослідження у 2018 році свідчать про загальні темпи зростання світової економіки на 3,7% та тенденції у 2018 році, згідно яких щасливими економіками визнані Сінгапур (21), Швейцарія(9), Тайвань (38), Ізраїль (11), Норвегія(3).
Так, чисельність ізраїльтян стабільно збільшується, народжуваність 2016 року становила 18,48% (96-те місце у світі), смертність – 5,15 % (183-тє місце у світі), природний приріст – 1,56 % (78-ме місце у світі). Якщо в 2016 році Ізраїль знаходився на 33 місці за рівнем економічного щастя, то в 2017 – на 11.
Стабільно збільшується і чисельність жителів Сінгапуру – лідеру за показником індексу економічного щастя, водночас не з найкращими результатами – показник народжуваності 2017 року становив 8,07 %, (219-те місце у світі), смертності – 3,43 % (217-те місце у світі), природний приріст – 1,89 % (57-ме місце у світі).
Самими «нещасними» економіками у зв’язку з високими темпами інфляції та безробіття у 2017-2018 роках визначені: Венесуела, Південна Африка, Аргентина, Єгипет, Греція, Туреччина, Україна, Іспанія, Бразилія, Сербія.
Знову ж таки виникає цікаве припущення щодо взаємозв’язку рівня народжуваності, кількості чоловічого та жіночого населення та індексу щастя. Показники народжуваності більші в країнах, де за статистикою кількість чоловіків переважає над жінками, що було досліджено в попередніх статтях. А якщо проглянути статистику індексу економічного щастя, то більшість країн, в яких переважає чоловіче населення, також має високий його показник, наприклад Швеція, Сінгапур, Ізраїль, США.
Згідно прогнозних даних ООН, до 2050 року до першої трійки країн з найбільшим приростом населення увійдуть Індія, Китай та США, за ними слідуватимуть африканські країни з саме природним приростом населення – Нігерія, яка за кількістю населення лише на 1 млн відставатиме від США, а також Конго та Ефіопія, які витіснять із рейтингу Мексику. Нігер, Південний Судан, Демократична Республіка Конго, Сомалі та Чад мають і на сьогодні найвищі показники народжуваності у світі, та одні з найнижчих індексів економічного щастя. Відповідно, показник економічного щастя не завжди може відобразити наскільки справді є щасливим населення країни. Інфляція, безробіття, міграція, зниження народжуваності, зростання кількості розлучень, недосвідчене населення – є загальноприйнятими, статистично можливими показниками для оцінки зниження показників щастя. Щастя не можна нав’язати чи штучно створити, але в деяких країнах здійснюються спроби впливу на підсвідомість населення. За внутрішніми даними КНДР, до п’ятірки лідерів країн за якістю життя і добробуту своїх жителів увійшли, окрім самої Північної Кореї, Китай, Куба, Іран і Венесуела. Своєрідний приклад реалізації Платонового трактату про щастя. При будь-яких обставинах почуття щастя у людини залежить від її сприйняття світу та відношенню до життя. А «щасливі» країни – ті, де людина відчуває себе потрібною з можливістю реалізації в професійному та особистому житті. «Любов до Батьківщини – перша чеснота цивілізованої людини», – Наполеон I.
