Не можна не звернути увагу, що події в Білорусі характеризуються значною участю жінок: головна опонентка на президентських виборах, жінки як основна маса протестувальників, білий кольор миру, спокою та м’який, але вимогливий характер протестів.
Чим можна пояснити та наскільки важливим для економічного, політичного майбутнього країни та інших держав є активізація жіноцтва, чи присутні такі тенденції в світових масштабах?
За даними, Білоруського статистичного відомства, на початок 2020 року чисельність жінок в країні становила 5,1 млн. осіб, або 53,4% загальної чисельності населення. В містах та селищах міського типу проживає більшість жінок (79%), в сільських населених пунктах – кожна п’ята жителька країни.
Пенсійний вік жінок розпочинається з 58 років, а чоловіків з 63. Середній вік жінок становив 42,8 р, а в містах жіноче населення молодше ніж в сільській місцевості.
Рівень освіти жінок вищий за чоловіків. Серед зайнятих жінок 38% мають вищу освіту, 27% – середню спеціальну освіту, в той час як серед чоловіків 27% и 18%, відповідно.
В Білорусі, як і в більшості країн пострадянського простору, керівні посади займають, загалом, чоловіки- 41%, а жінки-17%. В уряді Білорусі є лише одна жінка(один з найнижчих показників в світі).
Професії в Білорусі розділяються на жіночі та чоловічі. Так, 85,6% жінок зайнято в сфері охорони здоров’я та соціальних послуг, 81,4%-у сфері освіти, 54%- в державному секторі, 42,2%- у промисловості. Враховуючи, що 80% економіки країни знаходиться в державному секторі, гендерний розрив в заробітних платах спостерігається як раз в значно більшій мірі на державних підприємствах ніж в приватному секторі.
Різниця в оплаті праці чоловіків і жінок становить 27,3%, при цьому за дослідженнями BECOS розрив збільшується з кожним роком, якщо у 2000 році становив 19%, то у 2014 уже 23,8%. В той час як в Литві 13%, в Латвії- 15%, в Росії- 30,6%, в Україні- 24%, у Франції- 17%, в Пакистані- 62,5%, в Непалі- 44,7%. А от в країнах Панамі, Йорданії даний показник дорівнює нулю, що пояснюється і сферами зайнятості в зазначених країнах.
Як результат, працюючих білоруських жінок з вищою освітою та досвідом роботи більше ніж чоловіків, але дохід їх на чверть менший.
Основними сферами економіки Білорусі є виробництво металорізальних верстатів, тракторів, вантажних та землерийних машин, мотоциклів, телевізорів, мінеральних добрив (переважно калійних), лляних тканин, побутової техніки; продукція сільського господарства. Тобто сфери економіки, в яких зайнятість чоловіків більша і не потребує збільшення кількості жінок, тим більше з вищою освітою. Саме тому, політичні зміни в країні пов’язані з економічними трансформаціями.
Характер протестів обумлено не лише кількісною перевагою жінок, а і їх спроможністю до впровадження змін (про що свідчить рівень освіти, можливість розкрити себе після довгих років певної мінімізації можливостей).
Розрахунки представлені в інфо графіці журналу Harvard Business Review до статті «Woman and the Economics of Equality” зазначають, що якби жінки в США, Японії, Єгипті були задіяні в роботах при тих же показниках, що і чоловіки, то ВВП цих країн виріс на 5%, 9%, 34% відповідно. Якби почали працювати усі жінки працездатного віку України, то економіка могла б отримати до 21% зростання ВВП на рік.
Таких розрахунків щодо економіки Білорусі не зафіксовано, але тепер необхідність їх проведення набуває особливого значення.
Наталія Грущинська