Теоретичне підгрунття інтеграції, як явища, її передумов, форм, етапів підкріплюється єдиним прикладом «оптимального» об’єднання, яке пройшло майже всі етапи інтеграційного об’єднання- Європейським Союзом.

Не має потреби переповідати історію формування ЄС. Слід лише закцентувати увагу на цікавих фактах розширення об’єднання, причини яких були і є геополітичними, в першу чергу, при цьому час від часу підриваючи економічну міць угрупування та створюючи сепаратистські настрої.

Абсолютно логічним і правильним видається четверте розширення ЄС в травні 2004 року за рахунок країн Центрально- Східної Європи (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, Кіпр, Мальта), навіть не зневажаючи на факт боргу Польщі на момент вступу в розмірі 45 млрд. дол. та рівнем безробіття 20% (що не зовсім поєднувалось з Копенгагенськими критеріями). Розширення у 2007 році за рахунок Румунії та Болгарії іще більш захоплює. Румунія хоч і мала відносні економічні здобутки, наприклад здійснила масштабну приватизацію в 90-ті роки, та, однак, реалізовувалася повільніше, ніж, у тій же Польщі чи Угорщині, переорієнтувалася з важкої індустрії на сферу послуг, працевлаштувавши від 40 до 50% населення. Частка важкої промисловості в структурі ВВП Румунії за 2001–2007 роки зменшилася з 30 до 20%. Крім того, швидкими темпами стало розвиватися будівництво, яке в 2007-му формувало вже понад 10% ВВП Румунії. Проте зовнішній борг становив 38 млрд. дол., а безробіття- 15%.

Проаналізувавши економічні ситуації в Болгарії та Румунії за 2006/2007 роки, вражаючих досягнень не виокремлено, що і наштовхує на привабливість їх для Європейського Союзу як робочої сили та, географічного розташування.

Геополітичні переваги- також козир і Греції. Не зважаючи на те, що співвідношення боргу до ВВП в Греції, Італії, Кіпрі, Португалії досягає 100% і вище.

Розглядаючи інших кандидатів уже серед балканських країн на вступ до ЄС, таких як Північна Македонія, наприклад, виникає відчуття певної несправедливості та здивування. У 2019 році Європарламент прислухався до прохання (або навіть наполегливу вимогу) Франції, Данії та Нідерландів заблокувати рішення щодо вступу Албанії та Північної Македонії до ЄС. І це не дивлячись на те, що за оцінками Світового банку за 2008 рік(!) Північна Македонія уже була віднесена на четверте місце серед «найреформованіших держав» з поміж 178. Сформована відкрита економіка, стійке, економічне зростання — з 2005 року постійний приріст ВВП 3,1 %. Рівень безробіття в постійному зниженні від 32% у 2009 році до 18% у 2019 році.
Північна Македонія- економічно активна держава, але геополітично для Європейського Союзу не цікава.
Не лише відповідність критеріям ЄС, а і виконання вимог країн-сусідів було здійснено Північною Македонією.

Історична суперечка з Грецією навколо назви країни, яка все ж вирішена у 2019 році через незручності, значні внутрішні перепони для Північної Македонії. Проте це також виявилось не аргументом для вступу, президент Франції Еммануель Макрон наголосив, що для початку слід реформувати ЄС, саму процедуру прийому нових учасників, врегульовувати кризові явища, подолати наслідки Brexit і визначити стратегічне бачення європейцями своєї ролі, лише потім приймати нових учасників. Основним закликом економічним є необхідність зміцнити інтеграцію всередині блоку, щоб привести всіх країн-членів до однакового рівня соціально-економічного розвитку, усунути розбіжності з політичних питань, створити європейську армію.
Одних не впускають, інші виходять самостійно. 31 січня 2020 року Велика Британія покинула Європейський Союз (Brexit). Зменшення ЄС на одного учасника, призводить до змін всередині, наприклад до обмеження свободи пересування робочої сили, в тому числі напливу некваліфікованих мігрантів з країн ЄС.
Також до завершення 2020 року — перехідного періоду- Британія має укласти нові торговельні угоди з державами ЄС, тому як до цього часу залишатиметься частиною єдиного європейського ринку та митного союзу ЄС, що передбачає безмитний товарообіг.

Не вплутуючись в політичні фактори, а оперуючи лише статистикою та прогнозованими тенденціями, станом на 2020 рік можна окреслити деякі особливості Європейського Союзу. В першу чергу, демографічна проблема. Старіння населення, зупинити яке не змогли хвилі розширення, були лише певним виходом з проблеми, і призвели до порушень всередині. Тепер говорячи про ідентичність європейських цінностей, примішуються арабські, азійські, африканські, тощо.

Факторами зменшення молодого населення в ЄС визначається і збільшенням рівня освідченності, особливо серед жінок (що доведено, сприяє зниженню рівня народжуваності), тобто природний приріст не активний. В подальшому «стара Європа» буде продовжувати зменшуватись та змішуватись.

Із загальної статистики, на початок 2019 року населення ЄС становило 513 мільйонів осіб, та визначались тенденції до зростання порівнюючи з попереднім роком, проте природної зміни населення не відбувалося (5,3 млн смертей і 5,0 млн народжень). Крім того, міграційні процеси також не в усіх країнах були позитивними. Найбільше скорочення населення зафіксували в Латвії (-7,5 %), Болгарії та Хорватії (по -7,1 %), Румунії (-6,6%), та Литві (-5,3 %). Тенденції 2020 року внесли ще більш згубні корективи в структуру та кількість населення Європи (статистику можемо відслідковувати) і, на жаль, прогнози не позитивні.
По-друге, валюта Європи. З моменту запровадження готівкового євро в 2002 році купівельна спроможність європейської валюти знизилася на 30%. Маючи спільну валюту та єдиного емітента цієї валюти, держави ЄС не наважились на фіскальний союз. Такі процеси збільшують розрив між більш розвиненою Північчю та економічно більш відсталим Півднем Європи.

Греція чи Італія не є емітентами євро та не можуть її девальвувати, щоби полегшити боргове навантаження. Протягом довгого періоду, і в Греції, і в Італії періодично велися розмови про можливість повернення до національних валют.

У 2011 році в одній з наукових статей обґрунтовувалось, що вихід з єврозони можливий лише країн «паразитів» і «ледарів», що оздоровить економіку Єврозони, і призведе до зростання курсу євро до $2 і вище. Майже через десять років маємо ситуацію, при якій можливий вихід провідних країн або «розгерметизація» союзу зсередини. Локомотивом євро- є Німеччина з 28% ВВП єврозони, і можна допустити, що, навіть якщо більшість країн покине єврозону, євро не зникне раптово, а можливо стане валютою Німеччини. І в той же час, ситуація в Італіі, як постраждалої країни від Covid-19 (демографічно і економічно), та будучи значною часткою цілісності Європейського Союзу, становить загрозу для об’єднання.
За даними МВФ на кінець 2019 року в єврозоні фіксувалося уповільнення зростання ВВП до 1,2% із 1,9% у 2018 році. А саме у Німеччині, скорочення до 0,5% із 1,5%, у Франції — до 1,2% з 1,7%, в Італії — до нуля з 0,9%, в Іспанії — до 2,2% з 2,6%.

Це пояснювалось погіршенням ситуації в торгівлі та промисловому секторі, домінуючими залишались сфера послуг і внутрішнє споживання. Крім того, експортноорієнтована економіка ЄС перебувала під тиском невизначеності Brexit та торгового з’ясування між США і Китаєм.

Проте погрози щодо зростання в 2020 році не справдились через непередчені для Європи обставини у вигляді Covid/19. Європейська комісія має намір створювати спільний інвестиційний фонд у розмірі 25 мільярдів євро з наявних ресурсів, аби захистити вразливі сектори економіки блоку. В Італії передбачено збільшення витрат на підтримку постраждалих фірм і сімей, в розмірі 25 мільярдів євро. Такі додаткові витрати означають, що дефіцит бюджету Італії у 2020 році перевищить ліміт, встановлений правилами ЄС, а саме 3% національного виробництва.

В стабільній орієнтованій на торгівлю економіці Швеції, у 2020 році виникає загроза падіння ВВП до 8%, а рівень безробіття може сягнути за 10% в найближчі місяці, навіть «незважаючи на безпрецедентний фіскальний стимул».

Кожна країна Європейського Союзу сьогодні страждає від наслідків Covid-19, і питання виникають самі собою: чи залишить це наявну кількість членів, чи змінить пріоритети розвитку організації? Які тепер, за наслідками Covid-19 тенденції щодо розширення Європейського Союзу будуть окреслені? У 2008 році Гі Вергофстадт (прем’єр-міністр Бельгії на той час) опублікував книгу «Об’єднані штати Європи», віруючи в необхідність тісного політичного поєднання. Проте це об’єднання будувалось на успішних результатах та перспективах економічного розвитку країн-членів досягнутих демократичним шляхом.

На сьогодні можливості зміни політичних систем країн Європейського Союзу під впливом наслідків 2020 року, зростають, і для початку, це виглядає у загрозах відміни чи перенесення виборів парламентських (наприклад у Словаччині, Румунії, Литві, Грузії) або президентських (Польща). Щодо успішності демократичної моделі управління в Європі виникають сумніви та приклади- докази неорганізованості держави і суспільства в боротьбі з вірусом. Проте, виходячи з вищенаведеного, з 2020 року Європейський Союз гуртуватиметься як колаборація ЗАРАДИ розвитку. Тепер, скоріше за все організація не «розгерметизується» саме з причин ризику економічних втрат та необхідності збереження безпеки регіону, що також може бути і каталізатором до розширення Європейського Союзу.

І це ще не торкались питань кліматичної угоди, енергетичної безпеки, Європейського Союзу як актора на міжнародній арені.

Print Friendly, PDF & Email