30 листопада 2018 р. пішов з життя один з найвідоміших політиків американського і світового масштабу – 41-й Президент Сполучених Штатів Америки Джордж Герберт Вокер Буш (Джордж Буш-старший). За волею долі чи за збігом обставин він помер напередодні відзначення 27-ї річниці Всеукраїнського референдуму щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 р. саме під час адміністрації Дж. Буша-старшого. Ця обставина цікава тим, що Президент Дж. Буш, окрім факту того, що він був батьком 43-го Президента США Джорджа Вокера Буша (Джорджа Буша-молодшого) та через «ніжки Буша» – курячих стегенець, названих на його честь, широко популярних на території колишнього Радянського Союзу, відомий для українських громадян ще й своєю промовою, виголошеною у Верховній Раді 1 серпня 1991 р. за кілька тижнів до проголошення Україною незалежності.
У ті часи, коли міжблокове протистояння доходило до свого кінця, вже впав Берлінський мур, СРСР почав «тріщати по швах», а парламент радянської України вже рік як прийняв Декларацію про державний суверенітет, промова Президента Дж. Буша, яка отримала жартівливу назву «Котлета по-київськи» (Chicken Kiev speech), хоч і була сприйнята оплесками, проте викликала вкрай негативну реакцію як серед українських націоналістів-рухівців, таких як Іван Драч (який теж цьогоріч відійшов у вічність) та Степан Павлюк, так і поміж широкого кола представників світової громадськості, включно й у самих США. Причиною критики промови був перш за все невдалий зміст останньої, особливо у питанні застереження українців від «суїцидального націоналізму», що розцінювалось як підтримка Дж. Бушем Новоогарьовських домовленостей – процесу формування нового союзного договору між дев’ятьма республіками СРСР, однак вже на більш демократичних, конфедеративних і ринкових засадах.
Найбільшим резоном у прагненні Сполученими Штатами Америки зберегти Радянську державу у цілісному вигляді (за виключенням, перш за все, країн Балтії, окупацію яких Захід ніколи не визнавав), були схожі дезінтеграційні процеси в іншій багатонаціональній федеративній країні – Югославії. Через воєнний характер в останній та через те, що, на відміну від югославського варіанту, деякі радянські республіки (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан) мали на своїй території ядерні військові арсенали, процес розпаду СРСР, у випадку військового конфлікту між його колишніми суб’єктами, на думку деяких світових лідерів, міг призвести до нечуваних наслідків як для регіону, так і для усього людства.
Однак, з огляду на подальші події, колесо історії вже крутилось не на користь Радянського Союзу. Вже згадані процес закінчення «холодної війни», проголошення Україною державного суверенітету та Новоогарьовський процес, який став причиною масових соціальних заворушень в Україні, учасники яких вимагали відмовитись від підписання нового союзного договору, – були головними, однак далеко не всіма причинами ухвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, що й було офіційно підкріплено волею українського народу на Всеукраїнському референдумі (90,32% проголосувало «За»), 27-ма річниця якого відзначалася 1 грудня 2018 р., через день після смерті Джорджа Буша-старшого.
Так, звичайно, постать 41-го глави Білого дому має величезне значення у світовій історії. Джорджа Буша, нарівні з іншими політичними діячами-учасниками процесу краху біполярної системи міжнародних відносин, такими як Маргарет Тетчер, Михайло Горбачов, Франсуа Міттеран тощо, без перебільшення можна віднести до цілого епохального пласту, однак далеко не всі з них мали змогу, з ряду причин, бачити Українську державу самостійною одиницею на міжнародній арені. На жаль, таке багатосторічне ставлення до державотворчих процесів в Україні з боку світових гравців не раз приносило українському народу невдачу у здобутті омріяної свободи, що нерідко тягло за собою й трагічні наслідки, проте у той далекий 1991 р. доля була нарешті прихильною до українців, у здобутті незалежності якими не завадила навіть «куряча» промова Президента США Джорджа Буша-старшого.
Нехай пан президент з миром спочиває, а Українська держава надалі міцнішає і процвітає.
Станіслав Желіховський
