Українська держава далеко не вперше проводить виборчі кампанії у свою сучасну історію. Однак, на противагу виборчим процесам, які відбувались до 2014 р., коли наявність незалежного вибору у суверенній державі для багатьох українських громадян вважалася як даність, після перемоги Революції Гідності ситуація змінилася. Відчувши напередодні революційних подій загрозу авторитаризації й, з великою вірогідністю, ризик втрати правосуб’єктності на світовій арені, український народ не дозволив своїй державі знову стати частиною євразійського (пострадянського) простору, подібно до багатьох інших республік колишнього Радянського Союзу (Росія, Білорусь, Казахстан та ін.), де сформована за чверть століття владна олігархічна вертикаль (подекуди з елементами монархізму), залишила населення без права вільно обирати своїх очільників та представників.

На щастя, Україна, в особі своїх громадян, змогла захистити себе від подібного реваншу. Проте, на жаль, лише революційним супротивом (що супроводжувався втратами людських життів) не обійшлося й український народ надалі продовжив боротися за збереження демократії та й взагалі за своє самостійницьке існування. За п’ять років збройного конфлікту із зовнішнім ворогом – Росією, державою, яка найбільш охоче просуває ідею «воскресіння» з небуття СРСР, з супровідними цьому окупацією та анексією територій, – Україна змогла й після цього встояти, заплативши ще більшою кров’ю (й надалі продовжує платити), ніж у часи буремних подій Євромайдану.

Однак, незважаючи на багаторічні потуги позбутися радянського минулого, Україні ще є куди прагнути. Так, згідно кількох поспіль щорічних звітів міжнародної правозахисної організації Freedom House, яка займається підтримкою і дослідженням стану демократії у світі, Україна наразі посідає статус «частково вільної» держави. Хоча, на тлі глобального зниження рівня демократії у світі, а також у порівнянні зі східними сусідами (включно із більшістю пострадянських країн), ситуація у нашій державі у плані демократизації є не такою вже й поганою, проте, з ряду причин, як внутрішніх, так і зовнішніх, є й далеко не зразковою, особливо враховуючи, що до 2010 р. Україна зараховувалась до «вільних» країн. Тож не дивно, чому міжнародна спільнота, з огляду на ще крихкий стан демократичних засад в українських реаліях, так пильно стежить за тим, як українське суспільство, через п’ять років після закінчення Революції Гідності, подолає не менш серйозний, ніж російська збройна агресія та необхідність перманентного проведення реформ, виклик своєму демократичному і прозахідному поступу – проведення чергових президентських і парламентських виборів.

Так, цьогорічні вибори в Україні не раз обговорювалися на полях таких авторитетних міжнародних заходів як Давоський всесвітній економічний форум та Мюнхенська конференція з безпеки. Багатьох учасників хоч і тішив факт наявності великої кількості кандидатів на президентські вибори (більше сорока), однак вони все ж таки розуміли, що законне, чесне, прозоре і вільне їх проведення, а заодно й протидія російському втручанню, є вагомим викликом для України.

Не оминув українських електоральних перегонів й Президент Європейської ради Дональд Туск, який 19 лютого 2019 р. у рамках засідання українського парламенту, присвяченого п’ятій річниці подій на Майдані, виступив з промовою, у якій закликав вітчизняних чиновників не завдавати один одному надмірної шкоди на найближчих виборах, щоб це не робило подарунків третій стороні (очевидно з натяком на Москву) та не давало будь-якого приводу для зіпсування солідарності між Брюсселем та Києвом.

Метою вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні, а також обговорення з вищими українськими посадовцями та політичними лідерами нагальних питань, що стосуються України (підтримка суверенітету і територіальної цілісності, засудження тривалої російської агресії тощо), серед яких й майбутні президентські і парламентські вибори, став на початку березня 2019 р. візит до Києва заступника Державного секретаря Сполучених Штатів Америки з політичних питань Девіда Гейла. Ні для кого не секрет, що Вашингтон особливо зацікавлений у збереженні та у покращенні рівня демократичних свобод в Українській державі, адже за всю сучасну постреволюційну добу саме США, які знаходяться на чолі усього вільного світу, найбільше сприяють (політично та економічно) збройній боротьбі України проти намагань поневолення її кремлівським авторитарним режимом, а також досить активно допомагають у реформуванні ключових сфер українського суспільного життя для досягнення останніми західних стандартів. З огляду на це, американський політикум тримає на контролі проведення вільного волевиявлення в Україні, розуміючи, що у разі утвердження в майбутньому нашої держави в якості стабільної та процвітаючої демократії, буде неабияким прикладом для наслідування іншим країнам (головним чином на пострадянському просторі), що, без перебільшення, зможе перетворити Київ на «локомотив» лібералізації та вестернізації усього регіону.

Отже, підводячи підсумок, хочеться вірити, що виборчий процес в Україні пройде гідно, не порушуючи норм чинного національного законодавства та основоположних свобод вільного світу. Успіх у цьому поступі, незважаючи на той вибір, який зроблять українські громадяни, однозначно утвердить нашу державу на міжнародній арені як таку, що відстоює демократичні принципи, за які українці стояли на майдані п’ять років тому і за які майже не щодня віддають життя у боротьбі проти реваншистської кремлівської диктатури. За Україною спостерігає увесь цивілізований світ і саме цьогоріч він визначатиметься, чи потрібно долучати до своїх рядів Українську державу і чи гідна вона бути взірцем для тих країн і народів, які також потребують внутрішніх перетворень.

Є величезні сподівання, що так воно і буде, адже волелюбний український народ, у своїй переважній кількості, не бажає жити у тій системі координат, в якій існував протягом кількох десятків років і через що досі відчуваються тяжкі наслідки. Проведення законних, чесних і прозорих виборів є тим домашнім завданням, яке необхідно усім нам виконати, щоб мати змогу рухатись далі для побудови вільної, заможної і справедливої європейської Української держави.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email