«Справа Гонгадзе» в 2000 році підкосила режим Кучми, зі «справи Врадіївки» почався занепад всемогутнього Януковича, а «справа Ноздровської» має всі шанси стати переломним моментом у відносинах «післямайданної» влади з тими, хто на цей Майдан виходив, морально його підтримував і розділяє цінності Революції Гідності – з народом України.

Рівень цинізму в цій історії просто зашкалює: вбили правозахисницю Ірину Ноздровську, яка мужньо боролася проти всесильної «правоохоронної» системи, що покриває вбивць-мажорів (родичів членів цієї ж системи). Її, роздягнену, виявили мало не під вікнами колишнього голови Вишгородського районного суду, чий племінник (у неадекватному стані) збив на смерть її сестру й чийого реального засудження вона з величезними труднощами домоглася.

Чи не символічно таке посмертне приниження та чи не схоже це на своєрідне жертвоприношення? А одіозний неофіційний речник МВС Ілля Кива відразу ж заявляє про… самогубство на ґрунті нерозділеного кохання!

Вбивчі справи

Напрошується багато паралелей і асоціацій: у першу чергу історія у Врадіївці, з якої почалася хвиля гніву людей щодо режиму Януковича. А також нещодавня історія в Княжичах, яка дуже сильно надломила довіру людей до «нової поліції». Але й сама моторошна ситуація з Іриною Ноздровською може увійти в історію як точка відліку швидкого наростання народного гніву проти системи, що так і не змінилася, а продовжує вбивати невинних людей, а також тих, хто заступається за жертв, вимагаючи правосуддя.

Лише після інформаційного вибуху трагедію прокоментував міністр закордонних (а не внутрішніх) справ Павло Клімкін. Чи не тому, що на нашу трагедію відреагували навіть у США (на відміну від української влади)? У Twitter він написав, що вважає розслідування вбивства правозахисниці викликом для держави, а також… тестом на здатність суспільства забезпечити захист жінок-активісток і справедливість взагалі. Якщо нас тестують на здатність самих себе захищати, то навіщо ми утримуємо всю державну машину?

Ірина Ноздровська як професійний юрист супроводжувала справу про загибель у результаті ДТП своєї сестри Світлани 30 вересня 2015 року. За кермом був племінник тодішнього голови Вишгородського райсуду Дмитро Россошанський, що перебував у стані наркотичного сп’яніння. І «нова поліція», і «новітня» прокуратура, і «післяреволюційні» суди робили все, щоб розвалити справу: кругова порука в районах – це не порожній звук, вона була й залишається, тому правоохоронні органи, перефразовуючи приказку, очей один одному не виклюють. Поки їх із Києва хтось кудись не клюне. У випадку з Іриною саме вона мобілізувала центральну пресу, яка детально висвітлювала процес. Тому справу не змогли спустити на гальмах. Тому Ірина постійно отримувала погрози від друзів і навіть від батька винуватця загибелі її сестри. Остання така погроза прозвучала незадовго до загибелі Ірини – 27 грудня, в день, коли Апеляційний суд ухвалив: у клопотанні захисту вбивці про амністію для нього відмовити, а справу скерувати на повторний розгляд до суду першої інстанції (залишивши племінника впливового судді під арештом на 60 днів ). А 29 грудня Ірина зникла…

Собака замість поліції

Не всі розуміли й поділяли прагнення Ірини домогтися справедливості в справі про загибель її сестри. Наприклад, удівець загиблої Світлани претензій до винуватця трагедії не має. Говорили, що не за просте «дякую».

Та й чи був йому сенс змагатися з тими, в кого в районі все схоплено? Загиблу ж не повернеш, а компенсацію винуватець нібито запропонував солідну. Це лише версія, та й лінію поведінки чоловік загиблої має право обирати будь-яку на власний розсуд. Але Ірина Ноздровська й до цього як правозахисник допомагала домогтися правди багатьом іншим людям, тож подбати про справедливість в історії загибелі своєї сестри вважала справою честі. Ірина контролювала кожен крок слідства, кожну експертизу й була дуже переконливою в суді. А від виступу в суді мами Ірини (і, відповідно, загиблої Світлани) глядачам важко було стримати сльози. Але, як говорять журналісти, що стежили за процесом, на суд більшою мірою вплинуло не це, а саме постійний контроль преси. Право на справедливе правосуддя, як бачимо, в нас забезпечують не Конституція й профільні закони, а ЗМІ. Товаришу Клімкіне, цей тест можна вважати успішно пройденим?

А чи за те взагалі стояв Майдан, щоб справи розглядали в суді за справедливістю не автоматично, а через «не хочу» всієї правоохоронної й судової системи, лише під прицілом телекамер, лише під контролем рішуче налаштованих безстрашних правозахисників? Притому останнім, як бачимо, ця справедливість може коштувати життя. В якому з відомств за всі 4 постмайданних роки ми можемо побачити хоч найменшу зміну на краще? Уявіть: поліція ніяк не відреагувала на заяву родичів про зникнення жінки, якій багато разів погрожували! До ЄРДР відомості про зникнення правозахисниці внесли лише наступного дня. Дорогоцінний час був втрачений, але ж труп всі ці дні (аж до виявлення 1 січня) перебував у рідному селі загиблої Ірини!

Начальник поліції Київської області Дмитро Ценов, маючи жалюгідний вигляд у вівторок перед учасниками мітингу, кілька разів повторював фразу «ми знайшли тіло», але ж поліція тут ні до чого: тіло Ірини виявив пес місцевого жителя, а він не отримує поліцейських (і тим більше генеральських) окладів. Невже цих людей не в змозі нічого навчити ані Майдани, ані досвід попередніх справ?

Такі дивні самогубства

Поки міністр Арсен Аваков хвалиться в соцмережах фотографіями із закордонної відпустки, його «рот» Ілля Кива кинувся «рятувати ситуацію»: приїхавши на місце, де виявили повністю оголене тіло Ірини Ноздровської (одяг – імовірно, зі слідами крові та іншими доказами – поки так і не знайшли), Кива заявив, що, скоріш за все, має місце… самогубство на ґрунті нерозділеного кохання! Це був один із чинників, що викликали справжній гнів у волонтерів, які допомагали в пошуках правозахисниці. Цю ж версію на перших порах підхопила й поліція області, а вже наступного дня голова обласного управління Нацполіції змушений був відхрещуватися і від Киви, і від маразматичної версії, мовляв, такого марення слідчі навіть не розглядали всерйоз: річечка Кізка в тому місці, куди скинули тіло, мілка й вузька, течії майже немає. Та й що за дивна ідея – топитися роздягненою? А де ж одяг? А ще незадовго до передбачуваного часу загибелі вона спокійнісінько поговорила телефоном із матір’ю, сказавши, що їде в автобусі додому. Який мотив був напередодні Нового року, після виграної в суді важкої битви накласти на себе руки таким неймовірно дивним способом, зробивши сиротою свою дочку, а убитих горем батьків залишивши тепер узагалі без дочок? Ну й 12 ножових поранень у шию – не дуже характерний почерк для самогубців… Утім, ми ж пам’ятаємо про «самогубство» колишнього впливового міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, який нібито скоїв переламаними пальцями два смертельні постріли собі в голову, але ж ця версія так і залишилася офіційною!

Зате місце, де знайшли тіло Ірини, дуже близько до будинку колишнього голови Вишгородського райсуду – впливового дядька вбивці Світлани. Батько вбивці, як ми вже говорили, погрожував Ірині тим, що вона «погано скінчить», лише за 2 дні до трагедії. Але кого ж у першу чергу викликали на допит до поліції й нібито навіть намагалися звести в статус підозрюваного? Ні, не батька й друзів винуватця ДТП, що погрожували загиблій, а колишнього нареченого Ірини – Віталія Сергеєва. На тій підставі, що камера відеоспостереження зафіксувала як він у день зникнення виходив зі свого будинку близько 21 години. Але ж Ірина зникла після 18 і його покликали родичі Ірини долучитися до пошуків жінки! Тож які підстави були його в чомусь підозрювати?! Усвідомлюючи, мабуть, відверто божевільну спробу відвести справу й уже під тиском хвилі обурення, що почалася в соцмережах, колишнього нареченого так і залишили свідком і після 6 годин допиту відпустили з миром. Той каже, що бачився з Іриною востаннє в серпні. Друзі сім’ї їхнє розлучення підтверджують. А тим часом шоковані вбивством Ірини активісти зібрали у вівторок мітинг під стінами облуправління поліції. Провокатори, звичайно, були, але пройшло все практично без інцидентів (не рахуючи різких висловлювань на адресу головного поліцейського Київської області, який, перепрошую, зовні більше нагадує директора радянської продуктової бази, аніж бравого генерала оновленої поліції).

Гуськов-Саакашвілі

Ця трагічна історія викликала хвилю людського гніву, яка в безтурботні святкові дні швидко досягла рівня невеликого (поки що?) Цунамі. Очевидно, що людьми рухає не лише прагнення до справедливості. А з’явився в людей і страх – система все-таки не пробачила Ірині своєї поразки, наздогнала й жорстоко вбила її. Система кругової поруки. І якщо тепер увімкнеться режим відчайдушного самозахисту великої кількості людей, то це може привести до стихійних «судів Лінча», про які вже давно говорять, – до колективних розправ над тими, хто вбиває нас поодинці. Путін – він десь там далеко, а внутрішній ворог, жорстокий і цинічний – ось він, живе поруч у палацах за височенними парканами. Нам іноді показують килими грошей в оселях деяких із них, золото й картини, але вони дуже швидко йдуть від кримінального переслідування й навіть відновлюються на посадах, продовжуючи жити як жили та уникаючи конфіскації «нажитого непосильною працею».

Як не намагалися політики на кшталт Саакашвілі розгойдати ситуацію перед Новим роком, але рівень обурення людей економічними проблемами так і не досяг потрібного для бунтів показника. Свята взагалі заморозили народне невдоволення практично повністю. Тепер же Саакашвілі першим вхопився за можливість нагадати про себе, але зробив це хитро. Політик написав у своєму заклику прийти на мітинг у вівторок (який скликали взагалі-то без нього й зовсім не для нього): «Чи буду я серед них (учасників мітингу – ред.)? Буду. Душею й серцем. Я буду з вами, але не поруч і не на трибуні. Прийдуть мої соратники та друзі. Щоб армія інформаційних шахраїв не повідомила всім, що Саакашвілі використовує смерть цієї сміливої ​​жінки для власної політичної вигоди». Чимось його поведінка нагадує дружину Гуськова з геніального рязановського фільму «Гараж»: та також із будь-якого приводу починала кричати й вилазити на стіл. Вирішив «примазатися» до історії навіть Мустафа Найєм… Він при цьому ніяк не коментує непривабливу роль у цій справі «нової поліції», на реформуванні якої він охоче піарився кілька років тому.

Про що мовчать володарі?

Зате гучна й «безкомпромісна» нардеп Тетян Чорновол, чиєю помічницею була загибла Ірина Ноздровська, зберігає гробове мовчання. Втім, як і її однопартієць Аваков – любитель із приводу й без писати в соціальних мережах. Мовчить і ще один любитель соцмереж генпрокурор Юрій Луценко.

А ви пам’ятаєте про те, що того ж 2015 року, коли загинула сестра Ірини, син Луценка Олександр став учасником смертельної ДТП? Тоді від зіткнення з позашляховиком Луценка-молодшого загинув 26-річний старший сержант міліції Шевченківського району Києва Петро Левчук, який керував Daewoo Lanos. Винним виявився сам покійний. А син Авакова фігурує в іншому ДТП з жертвою – ще в 2011 році син екс-губернатора Харківщини нібито не був за кермом власної машини (бо навіть прав не мав), коли під колеса сам кинувся якийсь п’яний чоловік…

А тут і нова історія прийшла: напередодні під Києвом сталася ДТП за участю судді Києво-Святошинського районного суду Дмитра Усатова. Ресурс dtp.kiev.ua повідомив, що суддя, який керував автомобілем Ford, не впорався з керуванням і виїхав на зустрічну смугу, де врізався в автомобіль Renault. Той від удару вилетів в кювет і перекинувся на бік, водій Renault шпиталізований із серйозними травмами. За відомостями видання, суддя-водій був у стані алкогольного сп’яніння й нібито намагався сховатися в «швидкій», але його затримали. Цікаво, як швидко постраждалий водій зусиллями судді трансформується з потерпілого у винуватця ДТП? Робимо ставки?

Відкритий фінал

Відомий журналіст Станіслав Речинський написав у соцмережах у зв’язку зі справою Ноздровської: «Але ж є ще «справа Крисіна», в якій убивця отримав умовний термін завдяки високому «даху» в особі екс-убозівця, нині губернатора Савченка. І скільки ще прикладів того, що закон у нашій країні, стикаючись із «кумівською системою», не працює? Нас вразило вбивство правозахисниці, яке, ймовірно, стало можливим через кругову поруку влади в маленькому райцентрі. Але нас уже не дивує тотальне кумівство на самій верхівці української влади».

Ми вже згадували про незавидну долю екс-міністра внутрішніх справ Кравченка, але в останніх рядках хочеться згадати його колегу з Киргизстану. Влада на чолі з президентом Курманбеком Бакієвим, що повалила «диктатора» Аскара Акаєва в 2005 році, в певний момент також перестала, як то кажуть, «бачити береги». Народ, терпець якого увірвався, вигнав у 2010 році Бакієва слідом за Акаєвим (який сховався, звичайно ж, у Росії). А ось міністр внутрішніх справ Молдомуса Конгантієв тоді поїхав у провінцію втихомирювати заворушення й втекти не встиг – його обличчя, яке перетворилося після «спілкування» з протестувальниками в одну суцільну гематому, обійшло всі телеканали та інші ЗМІ. Але Аваков навряд чи думає про таке – в них маленьке сімейне свято: його сину, затриманому НАБУ в «справі про рюкзаки», суд повернув волю разом із закордонними паспортами. Навіщо людям псувати свято?

Максим Кречетов

Матеріал надано «Резонансом»

Print Friendly, PDF & Email