У 1970 -х роках США переживали економічну кризу, інфляція становила 11-12%, відбувалось зростання безробіття, нафтова криза 1973 року з дефіцитом пального, президент Річард Ніксон достроково припиняє свої повноваження та подає у відставку, що створює ще й політичну нестабільність. Завершується війна у В’єтнамі, залишає травмоване суспільство.
Орієнтовно в таких обставинах у 1974 році Річард Істерлін, американський економіст проаналізував дані США, Японії та країн Європи та окреслив наступне: «У довгостроковій перспективі зростання доходів у країні не веде до зростання середнього рівня щастя, хоча в межах однієї країни багатші люди зазвичай щасливіші за бідніших. Люди швидко звикають до кращого рівня життя. Те, що вчора робило щасливим, сьогодні стає «нормою». Людям важливо не скільки вони мають, а як вони виглядають серед інших. Якщо всі багатішають одночасно, то позиція не змінюється.».
Трохи раніше за такі висновки, у 1965–1972 роках у США та Європі з’являються регулярні соціологічні опитування з питаннями на кшталт: «Наскільки ви задоволені своїм життям?». Річард Істерлін активно і використовує ці опитування в своїх дослідженнях «економіки і щастя».
Пізніше у 1980-ті роки психологи формалізують підхід і Ед Дінер вводить термін Subjective Well-Being – субʼєктивне благополуччя.
А у 2000- х роках Д. Канеман розробляє детальніший метод вимірювання емоцій. Він психолог за освітою, але в 2002 році отримує Нобелевську премію з економіки!
У 2011 році ООН визнає щастя важливим показником розвитку і у 2012 формується перший World Happiness Report (Міжнародний індекс щастя).
Отже, Міжнародний індекс щастя виник як науково-політична спроба виміряти те, заради чого економіка взагалі існує — якість людського життя.
В історії вимірювання індексу щастя виникає чимало цікавих ситуацій.
На початку публікацій World Happiness Report (2012–2015) дослідників здивувало, що країни Латинської Америки (Коста-Рика, Мексика, Колумбія) стабільно обганяли значно багатші держави за показником щастя. При цьому, мали низький ВВП, корупцію, проблеми з безпекою. Пояснення цьому полягало у соціальній складовій країн, тісних родинних зв’язках в цих суспільствах, що підтримувало відчуття благополуччя. У Венесуели, наприклад, яка переживає на сьогодні серйозні економічні й політичні проблеми, середня оцінка щастя становить близько 5.7 з 10, що є трохи вище за середнє світове.
З 2018 року Фінляндія постійно є номер один у World Happiness Report, хоча в літературі можна помітити опис місцевого населення як «стримане» ( детальніше про це можна почерпнути з документального фільму «Happiest Country in the World: Finland»; або книги Денні Дорлінга та Анніки Кольйонен «Фінляндія: Що ми можемо перейняти від найщасливішої країни світу»; або з перекладеної українською мовою іронічної прози про економіку і щастя цієї країни «Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію» автора Ерленд Лу). У фінській культурі щастя – це спокій, а не «я радію».
«Фінляндія – не країна радості, а країна спокою». Виходить, найщасливіші люди у світі не обов’язково такими виглядають.
У кількох країнах (Ізраїль, Україна, частково Ірак у минулому) індекс щастя не падав одразу після початку війни, а іноді навіть зростав, що пояснюється ефектом згуртованості, відчуттям сенсу, зʼєднання суспільства. Проте через 1–2 роки зазвичай фіксується різке падіння. Результати України за індексом щастя наступні, у 2013–2017 роках помітне падіння індексу щастя (до 4.10 у 2017), що відображало поєднання економічних, політичних і соціальних криз. 2018–2021 роки – відносне відновлення, але значення ще нижчі порівняно з початком вимірювань. 2022–2023 роки — несподіване зростання індексу щастя (100+ днів війни), яке саме і відображає соціальну солідарність, згуртованість, почуття мети серед населення, а не лише економічні фактори. У 2024–2025 роках незначне падіння після піку, але показники залишаються на рівні 4.7–4.9.
Афганістан багато років знаходиться на останньому місці за індексом щастя.
Ситуація настільки тривожна, що було прийнято рішення доповнити методологію обчислень аналізом емоцій (страх, смуток), непрямими індикаторами добробуту.
У деяких авторитарних країнах (у різні роки) декларувався високий рівень щастя. Але питанням тут є – чи це реальне щастя, чи страх казати правду, а можливо культурна звичка відповідати «все добре»?
З огляду на це, у звітах почали порівнювати відповіді з рівнем свободи слова, враховувати похибку «соціально бажаних відповідей».
Неочікувано для деяких прогнозів, але Пандемія COVID-19 не спричинила глобального обвалу індексу щастя у 2020–2021 роках. Проте все ж різко зросла статистика тривожності, самотності, депресій, тому як Індекс щастя вимірює не радість, а відчуття безпеки, довіру до держави, стабільність життя.
Сучасні дослідження показали, що у бідних країнах зростання доходів все ж підвищує щастя, а у багатих ефект слабкий. Можна сказати, що гроші роблять щасливішими до рівня базової безпеки й гідного життя. Далі — вирішують не вони.
Дані для міжнародного індексу щастя збирають у межах глобального опитування Gallup World Poll, який працює для World Happiness Report.
Респондентів (доросле населення 18+, зазвичай 1000-2000 респондентів на країну на рік) просять оцінити власне життя за шкалою від 0 до 10, після чого ці оцінки поєднують із соціально-економічними показниками та усереднюють за кілька років для забезпечення стабільності результатів.
Ключовим питанням є «Уявіть драбину від 0 до 10, де 0 — найгірше можливе життя, а 10 — найкраще. На якій сходинці ви перебуваєте зараз? Чи маєте ви людину, на яку можете покластися? Чи задоволені ви свободою життєвого вибору? Чи довіряєте уряду та бізнесу? Чи жертвували ви гроші на благодійність? Чи відчували радість / тривогу / смуток учора?
Поза опитуванням для аналізу використовують ВВП на душу населення (дані Світового банку), очікувану тривалість здорового життя (ВООЗ), демографічні та соціальні показники.
Так чи впливає стан економіки на настрій людини?
Між настроєм у суспільстві та економічною ситуацією існує двосторонній зв’язок із замкненим колом впливу.
«Поганий настрій»- це побутовий вираз, в наукових джерелах використовують визначення: «знижений настрій», «негативний афект», «дисфорія».
В українському суспільстві такі настрої присутні. Особливо за останні роки напруга і постійне незадоволення зростає.
За даними дослідження UNICEF / «Як ти?», було опитано близько 12 000 українців різного віку, з них 47 % громадян повідомили про високий рівень стресу, а 73 % мають певний рівень психологічної стійкості, 20 % одночасно мають високий стрес і низьку стійкість, що потребує додаткової підтримки.
Онлайн-опитування українців у період повномасштабної війни проводив і Інститут соціальної та політичної психології. Середній рівень суб’єктивного психологічного благополуччя становив 6,7/9 балів (досить високий), але більшість респондентів має хоча б один симптом ПТСР, і у 57 % є ризик його розвинути.
CDC Ukraine / «Ти як?» проводило
соціологічне дослідження стану ментального здоров’я у 2025 році, за яким 83 % відчувають високий рівень стресу, більшість пов’язують його з війною.
Загалом, національні та міжнародні наукові огляди підтверджують значне зростання тревожних симптомів, стресу і ПТСР у населення після вторгнення росії в 2022 році. До 93 % респондентів мали принаймні один психологічний симптом високого рівня після 9–12 місяців війни.
Поганий настрій у суспільстві не вимірюється напряму, але про нього можна судити за низкою економічних, соціальних і поведінкових показників.
Економічні показники (непрямі «сигнали настрою») коли люди налаштовані песимістично, присутні страх, недовіра, апатія, вони менше витрачають, більше заощаджують «на чорний день»; відкладають великі покупки (житло, авто, техніка). Відбувається падіння попиту, і бізнес скорочує виробництво, економіка сповільнюється.
Негативні настрої в суспільстві знижують довіру інвесторів (як внутрішніх, так і зовнішніх); підприємці бояться ризикувати й не відкривають нові проєкти. Відбувається зростання безробіття або прихованої зайнятості.
Негативні форми настрою супроводжуються недовірою до влади, банківської, судової системи, небажанням платити податки і отже, зменшення бюджетних доходів, послабленням державної політики. Очікування кризи чи чогось негативного призводить до того, що населення починає скуповувати валюту, знімати депозити.
Тривалі негативні настрої призводять до еміграції активного населення; втрати людського капіталу; уповільнення економічного зростання в довгостроковій перспективі.
Очевидно, що падіння доходів, безробіття, інфляція призводить до тривоги, злості, песимізму, нестабільність і невизначеність провокує страх за майбутнє.
Індекс щастя не вимірює лише економічне благополуччя, а включає соціальну підтримку, свободу вибору, і суб’єктивні оцінки якості життя. Тому навіть у складні періоди згуртованість і солідарність можуть підтримувати або навіть піднімати оцінку добробуту. Саме тому багатство саме по собі не гарантує високої суб’єктивної оцінки життя, так само як бідність не завжди означає низький рівень щастя (настрою, емоційного стану). Водночас у міру поглиблення соціально-економічних розривів дедалі важливішою стає нерівність як фактор довгострокового благополуччя. Це підводить до другого мого улюбленого показника – індексу Джині, і це згодом.
Наталія Грущинська
