У жовтні 2018 р. Збори (парламент) Республіки Македонія розпочав процедуру зміни назви держави. У разі позитивного проходження усіх необхідних голосувань за зміну Конституції щодо перейменування Республіки Македонія (Колишньої Югославської Республіки Македонія) на Північну Македонію відкриває для цієї західно-балканської країни можливість інтегруватися до таких організацій та альянсів як НАТО та Європейський Союз. І це не може не радувати, у тому числі і громадян України, адже євроатлантичний шлях Македонії та її народу був як достатньо непростим, так і багато в чому подібний до українських реалій.
Досить цікавим є спостереження подібності не лише сучасних внутрішньо- і зовнішньополітичних процесів України та Македонії (до яких повернемося далі), а й схожості історико-культурних рис обох народів. За критерії порівняння пропонується взяти такі складові національного культурного коду як етногенез, мова, релігія та державність.
Етногенез. Як українці, так і македонці за своєю етномовною спільністю належать до слов’янських народів. Ця ознака є найбільшим фактором, який споріднює обидва народи як за культурними особливостями (обряди, традиції), так і за такими критеріями, як мова та релігія.
Мова. Македонська і українська мови належать до слов’янської групи споріднених мов індоєвропейської родини. Важливим моментом є не лише те, що обидві мови мають схожі лексичні риси (спільною ланкою може виступати болгарська мова, оскільки вона розбігається з українською лише на 36%, а македонську взагалі донедавна вважали, а часом, на жаль, рахують і досі, діалектом болгарської) і що в основі двох писемностей лежить кирилична алфавітна система (останнім часом македонці, нарівні з греками та болгарами, претендують на батьківщину кирилиці), а й те, що як українська, так і македонська мови пройшли дуже довгі та важкі для свого становлення й визнання шляхи.
Релігія. Більша кількість вірян як в Україні, так і в Македонії сповідують православ’я (68,8 % і 64,8 % відповідно). Положення православного християнства в обох державах ускладнене церковним розколом і обидві країни наразі працюють в напрямку здобуття канонічності для тих національних православних церков, які досі світовим православ’ям не визнавались. Окрім православної віри, в обох державах (з різним відсотковим співвідношенням) присутні й інші релігійні конфесії, такі як греко-католицизм, іслам, юдаїзм тощо.
Щодо державності, то її ознаки на території сучасних Республіки Македонія та Української держави хоча і почали формуватися ще в давні часи, проте, на превеликий жаль, з рядку причин, як македонський, так і український народи часто підпадали під вплив і залежність від сусідніх країн та імперій. Саме в періоди державного занепаду, найбільших утисків зазнавали такі національні риси як культура (як основа етногенезу), мова та релігія – вище обрані критерії порівняння спорідненості обох слов’янських народів.
Не оминули обидва народи й буремні події XX ст., національні території яких неодноразово були полями битв у численних війнах та конфліктах, в тому числі глобальних. Однак, навіть попри те, що внаслідок збройних конфліктів, які неодноразово супроводжувались активними бойовими діями національно-визвольних рухів македонського і українського народів, багато імперій і держав, у складі яких знаходились землі Македонії та України, зникли з політичної мапи Європи, проте здобути або вберегти незалежність у першій половині минулого століття македонці й українці так і не спромоглися. Наслідок – обидві країни стали складовими частинами (на федеративних засадах) нових держав: Україна стала республікою-засновницею Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Македонія – Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Обидва народи змогли отримати довгоочікувану незалежність через декілька десятиліть, у 1991 р., після закінчення міжблокового протистояння та краху двох вище згаданих федеративних держав.
Лише зі здобуттям повного національного суверенітету, Київ та Скоп’є отримали історичний шанс на власний розсуд проводити внутрішню і зовнішню політику. Це стосується також європейських та євроатлантичних прагнень обох народів. Ще з середини 1990-х рр. колишні соціалістичні країни почали поступовий рух до інтеграції в НАТО та ЄС, з метою у майбутньому отримати членство в обох союзах.
На жаль, і у випадку з Македонією, і у випадку з Україною, дорога до західних альянсів виявилася досить довгою та тернистою (хоча Македонія, наразі, попереду в цьому процесі): обидві незалежні держави мають економічні труднощі, які заважають більш швидше проводити внутрішні реформи; і Україна, і Македонія отримали військовий конфлікт на своїй території, що також є несприятливим фактором на євроінтеграційному та євроатлантичному шляху; обидва народи зіткнулися з перешкодами, які їм (за різних причин та обставин) чинять одні з членів НАТО та ЄС (в македонському випадку – це, до недавнього часу, Греція, в українському – Угорщина) тощо.
Але, на щастя, будь-які перешкоди, як правило, рано чи пізно долаються. І приклад Македонії є вельми взірцевим для України, особливо щодо євроінтеграційного поступу: підписання історичної угоди між урядами Греції та Республіки Македонія щодо зміни назви останньої та вище згаданий початок процесу законодавчою гілкою влади Македонії імплементації договору щодо перейменування на конституційному рівні країни – надсилають обнадійливий сигнал народу України у правильності обраного ним прозахідного курсу та можливого подолання усіх бар’єрів, що перешкоджають досягненню мети.
Підводячи підсумок, можна стверджувати, що, хоча народи України та Македонії у географічному плані знаходяться досить віддалено однин від одного, проте історичні шляхи двох країн є дуже схожими. Це стосується як побудови власної держави, так і здобуття повної європейської та євроатлантичної інтеграції. І хоча Македонія є більш наближеною у досягненні цієї цілі, однак, це дає додаткової впевненості українським громадянам, що навіть те, що тривалий час здавалося неможливим – може стати реальністю. Це у черговий раз вселяє надію, що українці в змозі пройти свій власний шлях до цивілізованого суспільства і разом з македонським та іншими народами долучитися до побудови спільного європейського дому, будучи впевненими у завтрашньому дні.
Станіслав Желіховський
