Сучасний світ змінюється, формується в контексті ери четвертої промислової революції, що передбачає комп’ютеризацію суспільства, злиття технологій і людської діяльності. Безумовно, дані процеси є важливими при реалізації зовнішньої політики країни. Цифрова дипломатія в своїй місій направлена на комунікацію, проведення зворотнього зв’язку, забезпечення національної безпеки.
Успішним прикладом політики реалізації цифрової дипломатії в світі є міжнародна інтернет-комунікація США.
Історія розвитку цифрової дипломатії США розпочинається з 1996 року зі створення першого інтернет-журналу Washington Files. У 2001 році- створення мережевої дипломатії – NetDiplomacy. У 2002-2003 роках перенесення традиційних радіо і телеканалів міжнародного мовлення в Інтернет. У 2006 році – запуск першого офіційного блогу Держдепартаменту США під назвою Dipnote та відкриття урядового порталу (America.gov) і декількох електронних журналів (eJournal USA, Weekly Newsletter, Student Corner), місією яких було створення позитивного іміджу країни. Протягом 2007-2008 років в США було сформовано 15 відділів в Держдепартаменті, ЦРУ, Міністерстві оборони, які займаються аналізом міжнародних та національних соціальних мереж.
У 2009 – 2010 роках заступником Держсекретаря з питань публічної дипломатії Дж. Макхейл запропоновано стратегію нової публічної дипломатії США «Публічна дипломатія: закріплення взаємодії Сполучених Штатів зі світом» та “Публічна дипломатія: національний стратегічний імператив». В документах окреслені основні завдання цифрової дипломатії, направлені на підтримку та популярізацію ідеології США. У 2010 році Держдепартаментом США розроблена іще одна стратегія розвитку американської дипломатії «Стратегічний план розвитку інформаційних технологій в 2011-2013 рр .: цифрова дипломатія». А в період 2012-2014 років публічна дипломатія США отримує характер двостороннього діалогу, або «слухання» (listening), що забезпечує зворотний зв’язок, а потім і швидку реакцію уряду США на формування громадської думки користувачів мережі. Також успіхом користується хаб електронної дипломатії, розроблений Agence France Presse (AFP), який візуалізує, аналізує і оцінює присутність і вплив дипломатичних акторів в «Твіттер» по всьому світу і в режимі реального часу. Розроблені алгоритми дозволяють постійно оновлювати рейтинг держав і окремих осіб. Бази даних включають тисячі акаунтів, починаючи від керівників держав, міністрів, дипломатів, експертів, активістів і політично мотивованих хакерів.
Цікавим є приклад цифрової дипломатії країн Азії. В системі Міністерства закордонних справ Індії у 2010 році був створений орган, метою якого стало позиціонування Індії в мережі Інтернет, представлення інтересів індійського народу та контакти з аудиторією за кошти соціальних мереж через відкритий рахунок у Twitter. Сторінка з більш ніж 100 000 передплатників є найбільш активною та підтвердила свою ефективність при евакуації індійських громадян під час війни в Лівії.
Не дивлячись на заборони у використанні інтернет ресурсів, у Китаї також присутній активний розвиток цифрової дипломатії. Популярність створеної в 2011 році в Китаї мобільної комунікаційної системи WeChat постійно зростає, потроївшись за останні два роки до 500 млн. абонентів. Китайський сайт 51.com щодня фіксує 160 тис. нових користувачів та є доступним на 15 мовах. Популярність мають китайські аналоги західних сервісів обміну інформацією: QQ (аналог ICQ), Sina Weibo (аналог Twitter), WeChat (WhatsApp, Viber), Renren (Facebook) і т.д. Для розширення аудиторії національних соціальних мереж і месенджерів Китай пішов шляхом видання іншомовних версій таких програм. В Китаї працює близько 300 000 людей, які для просування урядової лінії, розміщують відповідну інформацію на форумах, сайтах, блогах, протистоячи негативній інформації про Китай.
Цифрова дипломатія Південної Кореї. Серед азіатських міст Сеул має найбільш розвинену демократичну інфраструктуру. У 2012 році урядом України навіть була підписана угода з корейським неурядовим агентством про навчання 500 студентів основам кібер дипломатії.
Прикладами реалізаціі цифрової дипломатії є також віртуальні посольства (створення посольства США в Тегерані, дипломатичного віртуального простору Мальтійської республіки), такий досвід міг би стати в нагоді при ситуації відсутності послів України в 20 дипломатичних установах за кордоном.
В Україні на сьогодні піднімаються питання застосування твітер-дипломатії для поширення інформації, отримання реакції громадськості на неї, для зміцнення зв’язків країни з зовнішніми партнерами, а також для полегшення процесу комунікації всередині українського дипкорпусу.
Безумовно, впровадження такої відкритої нової форми дипломатії як цифрова є м’якою та необхідною силою у формуванні позитивного іміджу держави, передбачає удосконалення та забезпечення ефективної діяльності дипломатів та посадовців.