Вже котрий рік поспіль Україна перебуває в умовах збройного конфлікту. Та навіть попри такі обставини, держава все одно має дотримуватись балансу між інтересами національної безпеки, захисту територіальної цілісності та правами кожного громадянина.  Це, серед іншого, стосується і права на власність. Зокрема, права тих громадян, які задля інтересів всього українського суспільства пожертвувати найціннішим та поступилися військовим своїм житлом і залишити рідний край.

Неможливо не погодитись з думкою, що солдат, який захищає територіальну цілісність України, без сумніву має жити в комфортних умовах. Наскільки це можливо за умов збройного конфлікту. Адже йому також необхідно відпочивати, набиратися сил, бо наступного дня, одягнувши військову форму, знову треба боронити інтереси Батьківщини.

Тобто держава має певний обов’язок забезпечити військовослужбовців належними житловими умовами. Це може бути здійснено шляхом надання службових приміщень. Однак, іноді для захисту інтересів збереження суверенітету країни необхідно втрутитись у права звичайних цивільних осіб. Йдеться про ситуації, коли військові можуть займати і приватне житло.

При цьому, це не означає, що за таких обставин повністю нівелюються інтереси громадян та відпадає потреба у захисті  їх особистих прав, зокрема, права на власність. Ні!  Держава має знайти такий спосіб вирішення цих ситуацій, за яким, якщо і неможлива повна реалізація цивільними свого права, то хоча б може бути мінімізовано можливі порушення права та компенсоване певним чином його обмеження (будь-то грошова чи інша прийнятна форма).

Іншими словами, питання використання приватного житла у військових цілях, як і всі інші дотичні прав людини питання, потребують чіткого законодавчого врегулювання.

Так, у 2018 році Міністерством оборони України було затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.

В цьому аспекті важливим є те, що проживання та перебування військових у приватному житлі цивільних можливе не на безоплатній, а на платній основі на підставі договору оренди.

Тобто людина, хоч і немає можливості повноцінно користуватись належним їй житловим приміщенням, все ж отримує певне «відшкодування» за використання його іншими, військовими.

При цьому, вказаною Інструкцією передбачено межі прав і обов’язків, а також порядок дій, яких мають дотримуватись військові у разі необхідності зайняття приватного житла.

Зокрема, алгоритм дій має бути таким:

  1. Військова частина має розробити проєкт договору оренди житла для військовослужбовців, погодити його з квартирно-експлуатаційним управлінням (КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.
  2. Військова частина має отримати інформацію від місцевої влади (ВЦА, районна рада, адміністрація, голова селищної ради, тощо) про вільні приміщення, придатні для проживання військовослужбовців, що знаходяться не у приватній власності (крім неприватизованих жилих приміщень).
  3. Якщо таких немає, через представників місцевої влади знайти власників приміщень, придатних для житла, які готові надати приміщення для проживання військовослужбовців, та укласти з ними договір оренди житла. Цей договір є підставою для оплати оренди житла і має зберігатись в фінансовому підрозділі військової частини, а його копія в КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району для обліку та контролю.
  4. Разом з власниками приміщення, представниками КЕУ, КЕВ (КЕЧ) та представниками місцевої влади командування військової частини перед безпосереднім поселенням військовослужбовців до житлового приміщення мають скласти Акт приймання-передавання жилого приміщення.

У разі відсутності власника житлового приміщення та відсутності зв’язку з ним, функції представлення інтересів власника перед представниками військових частин приймають на себе ВЦА або інші представники місцевої влади.

Водночас, необхідно враховувати, що в подальшому можуть виникати спори стосовно стану житла на початок та на час закінчення строку оренди. Для того, щоб уникнути цього, обов’язково має складатись Акт прийому — передавання жилого приміщення. Такий акт може бути доповнений фото- та відеофіксацією стану приміщення на дату поселення військових до житлового приміщення.

Разом з тим, власник має право провести фото- та відеофіксацію приміщення також у будь-який момент з часу підписання договору оренди та використати вказані матеріали для обґрунтування своїх вимог щодо відновлення належного стану приміщення до закінчення дії договору оренди.

Спори, що стосуються відновлення належного стану приміщення, зданого в оренду, можуть вирішуватись, як в позасудовому, так і судовому порядку.

  1. Сплата орендної плати має здійснюватися відповідно до умов укладеного договору, а також вищезгаданої Інструкції.
  2. Після укладення договору оренди оплата комунальних послуг та спожитих енергоносіїв забезпечується військовою частиною за рахунок кошторису Міноборони на умовах укладеного договору.
  3. У разі відсутності приладів обліку енергоносіїв, тепла та води у договорі зазначаються норми їх споживання як для гуртожитку в цьому населеному пункті.
  4. При ротації прибула військова частина через представників місцевої влади погоджує з власниками житла (орендодавцями) можливість продовження оренди житла для військовослужбовців.

У такому випадку військова частина, що виїжджає, має за участі представників місцевої влади, з власником житла (або представником органу місцевої влади, який представляє його інтереси) скласти акт передавання жилого приміщення, обов’язковим додатком до якого є фото- та відеофіксація. Відповідно, прибула військова частина також має скласти акт, як це передбачено пунктом 4 вище.

  1. При завершенні оренди житла представник військової частини разом з військовослужбовцями, для яких орендувалось житло, за участі представників місцевої влади, з власником житла (або представником органу місцевої влади, який представляє його інтереси) укладають Акт приймання – передавання жилого приміщення.

Ось і всі кроки! Все досить просто та зрозуміло.

Недотримання або відступ від затвердженого порядку може призвести до порушення прав власників майна, виникнення спорів в майбутньому та, як наслідок, значних додаткових витрат держави на відшкодування заподіяної шкоди таким власникам.

Саме тому цей порядок мають знати всі. Не лише керівництво військової частини, але і рядові військовослужбовці, які займають відповідні приватні приміщення.

Більше того, громадяни також мають бути достатньо обізнані про свої права у вказаних ситуаціях, щоб вчасно ідентифікувати порушення та реагувати на них.

Таким чином, в цьому контексті дуже важливим є проведення інформаційної  кампанія серед громадян, які проживають поблизу лінії зіткнення.

Це завдання держави. І наразі в Україні державним органам в цьому допомагають міжнародні, громадські та правозахисні організації і установи.

Наприклад, ГО «Український інститут з прав людини» в межах проєкту «Компенсація використання приватної власності військовими в ході проведення АТО/ООС: законодавчий та практичний аспекти», що реалізується в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки уряду Королівства Нідерландів, вже досить тривалий час звертає увагу державних органів на проблеми в питаннях використання військовими приватного майна, а також постійно інформує громадськість про їх права та способи їх захисту.

Валерія Лутковська, Жанна Лук’яненко, адвокатки, експертки ГО «Український інститут з прав людини»

Print Friendly, PDF & Email