За останні роки, особливо після пандемії COVID-19, економічних криз і воєн, у низці країн значно зріс рівень бідності (дані Світового банку). Найбільш уразливими стали Нігерія, де кількість людей у бідності зросла з 81 млн (2019) до 139 млн (2026), Мозамбік, ДР Конго., Мʼянма, де частка бідних збільшилась до 77% населення після 2021 р. Афганістан – близько 48% населення станом на 2024 рік, Шрі-Ланка до 24,5% з 10% у 2018 році. Ліван з 12% до 44% за останнє десятиліття.
Хоча статистика ООН констатує, що, в цілому, в світі бідність повільно зменшується, поряд з цим вона зростає в окремих країнах і концентрується в найбідніших і нестабільних державах. Найгірша ситуація там, де є війни та політична нестабільність. Тобто гіпотези про те, що нерівність країн буде збільшуватись підтверджуються, а тенденції до скорочення війн не спостерігається.
За даними Uppsala Conflict Data Program (UCDP) та Peace Research Institute Oslo (PRIO) кількість збройних конфліктів у 2020 х роках зросла і досягла рекордних показників у 2023 2024 рр., перевершивши попередні періоди після закінчення Другої світової війни. У 2025 році кількість збройних конфліктів у світі збільшилась приблизно на третину порівняно з 2024 р.
Зростання війн створює прямий механізм підвищення бідності: через економічні втрати, інфляцію, переміщення населення і втрату базових послуг. Якщо війни та конфлікти збережуться на нинішньому рівні, кількість людей у бідності у світі може зрости майже до 1 млрд до 2030 року, що є серйозним зворотним кроком порівняно з достатньо успішними 2010–2020-х роками.
Коли ж розпочався процес вимірювання бідності? Що до цього спонукало людство? Навряд чи достаток і спокій.
Ідея вимірювати бідність виникла понад сто років тому, коли дослідники спробували визначити мінімум, необхідний для виживання. Згодом показник став інструментом державної політики, а сьогодні він перетворився на складний індекс, що враховує не лише дохід, а й якість життя.
Перші системні вимірювання бідності з’явилися у Великій Британії в кінці XIX століття. Британський дослідник Чарльз Бут у 1880-х роках почав досліджувати життя лондонців і створив карту бідності міста.
Він показав, що значна частина населення живе за межею виживання.
Пізніше Сібом Раунтрі (1901 рік) визначив так звану «лінію бідності» — мінімальний дохід, необхідний для фізичного виживання (їжа, житло, одяг).
Після Другої світової війни держави почали активно розвивати соціальну політику, реалії вимагали більше інформації щодо кількості людей, які потребують допомоги та який рівень доходу вважати мінімальним.
Таким чином, виникла практика встановлення офіційної межі бідності. У США, наприклад, у 1960-х роках була запроваджена федеральна формула розрахунку межі бідності.
У 1990-х роках Світовий банк запровадив міжнародний показник крайньої бідності — поріг доходу на день (спочатку 1 долар, пізніше оновлений до більш реалістичних сум з урахуванням інфляції).
У 2010 році ООН представила Індекс багатовимірної бідності (MPI), який враховує не лише дохід, а й освіту, здоров’я, умови проживання.
Бідність не однакова. Економісти поділяють її на кілька рівнів залежно від того, наскільки сильно люди обмежені в ресурсах і можливостях.
Крайня (абсолютна) бідність – найгірший рівень, при якому людина не може забезпечити базове виживання тобто достатню кількість їжі, безпечне житло, чисту воду, мінімальну медичну допомогу. За даними Світового банку, у світі в умовах крайньої бідності (менш ніж на 2,15 дол. на день) живе приблизно 600–700 мільйонів людей. Більшість із них у країнах Африки на південь від Сахари (Бурунді, Південний Судан, ЦАР, Мадагаскар, ДРКонго, Малаві, Мозамбік, Нігер), деяких країнах Азії (Афганістан, Пакистан), окремі країни Близького Сходу.
Помірна бідність, при якій люди можуть забезпечити базові потреби, але живуть дуже нестабільно з низькими доходами, відсутністю фінансових заощаджень, мають обмеженим доступ до освіти та медицини. У світі в умовах помірної бідності (3,65 дол. на день) живе понад 1,5 мільярда людей.
Значна кількість яких проживає у Південній Азії, менше у країнах Європи, Північної Америки та Східної Азії, серед країн Європи зазначаються Албанія, Молдова, Україна, Румунія з часткою населення з малими доходами 20-30%.
Відносна бідність зустрічається в розвинених країнах. При ній людина має житло і їжу, але її доходи значно нижчі за середні в суспільстві.
Багатовимірна бідність – сучасний підхід, враховує освіту, здоров’я, умови проживання, доступ до електрики та води, стабільність роботи.Відповідно, при крайній бідності (боротьбі за виживання) потрібна гуманітарна допомога, при помірній бідністі (нестабільному житті) економічний розвиток і робочі місця, при відносній бідності (обмежених можливостях) – соціальна політика та рівний доступ до можливостей. Відносна бідність є в усіх країнах світу, бо завжди існує різниця в доходах (про яку мова йшла в попередніх статтях).
Країни з найнижчим рівнем бідності мають мінімальний добовий дохід в десятки разів вищий ніж в найбідніших країнах, і це Швейцарія, Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Нідерланди, Ісландія, Люксембург. Показники цих країн і їх «рівень життя в бідності» складно порівнювати з країнами з найбільшим рівнем.
Історично поняття бідності інтерпретували прийнятною для сприйняття. В античності бідність могла сприйматися як форма внутрішньої свободи й навіть чеснота (Сократ вважав, що справжнім багатством є мудрість, а не матеріальні статки), принаймні так трактуються його погляди нам. У християнській традиції акцент зміщується на духовний аспект: небезпечною вважається передусім духовна бідність, тоді як смиренність і відмова від надмірного матеріалізму розглядаються як цінності.
Такі підходи, може і допомагали людям переживати складні життєві обставини, надаючи сенс і внутрішню опору навіть у злиднях. Водночас не можна ігнорувати, що в окремі історичні періоди подібні ідеї могли використовуватися як інструмент впливу, для виправдання соціальної нерівності або стримування прагнення до змін.
Саме тому сучасне розуміння бідності, відображене в індексах, намагається відійти від абстрактних оцінок і зосередитися на реальних умовах життя людини. Адже бідність, все ж не чеснота і не моральна категорія, а передусім обмеження можливостей і якості життя, яке потребує не виправдання, а і подолання.
Наталія Грущинська
