Говорячи про безпрецедентну історію успіху Сінгапуру, неможливо переоцінити роль його багаторічного лідера Лі Куан Ю.
Ця людина стала легендою ще за життя і широко відома як батько-засновник нації, перший прем’єр-міністр Сінгапуру, який обіймав цю посаду протягом 31 року з 1959 по 1990 рік. Після того, як Лі Куан Ю пішов зі своєї посади, він обіймав посаду старшого міністра, а потім міністра-наставника до 2011 року. Він особисто брав участь майже у всіх важливих політичних рішеннях за час свого перебування на посаді, тотально визначаючи шлях своєї молодої країни.
У цілому Лі займав послідовні міністерські пости протягом 52 років. Він продовжував служити своєму виборчому округу Танджонг Пагар протягом майже 60 років як член парламенту до своєї смерті у 2015 році.
Унікальна особистість
Лі був сінгапурцем китайського походження в четвертому поколінні. Він вивчав економіку та право в Англії й був майстерним оратором. Це було його рішенням зробити англійську офіційною мовою та використовувати її як міст між різними національностями та культурами Сінгапуру.
Він також вільно розмовляв японською, китайською, малайською та тамільською мовами, що дозволяло йому спілкуватися з усіма місцевими етнічними групами та заслуговувало на їхню довіру.
Ще однією його важливою характеристикою була сильна самодисципліна, яка надавала приклад своїм побратимам-сінгапурцям. Він вів здоровий спосіб життя, дотримувався суворої дієти та відмовився від алкоголю на користь зеленого чаю.
Його прихильність до самодисципліни відображалася в його суворій соціальній політиці, що нав’язується населенню через сувору чистоту та соціальну поведінку, а також освітні та політичні системи, засновані на меритократії.
Лі був глибоко патріотичний і сповнений рішучості здобути незалежність і процвітання Сінгапуру. Будучи обмеженим у своїх можливостях, Лі був дуже творчим та гнучким у прийнятті рішень. Хоча він завжди мав сильну ненависть до комунізму, в 1959 він приєднався до Малайської комуністичної партії, щоб забезпечити успіх своєї Партії народної дії на виборах. Перебуваючи при владі, Лі безжально кидав у в’язницю будь-яких лівих агітаторів. У той же час він активно працював над підвищенням рівня життя, щоб зробити комуністичні ідеї менш цікавими для більшості сінгапурців.
Лі був чудовим переговорником, завжди пам’ятаючи про інтереси своєї країни. Коли в 1970 році Британія вирішила вивести свої збройні сили з Сінгапуру, що потенційно могло дуже негативно вплинути на економіку Сінгапуру, Лі вдалося домовитися про дуже вигідну формулу їх відводу. Великобританія погодилася передати Сінгапуру всі активи своєї військової бази, провести перепідготовку місцевих робітників, що вивільняються, надати «простий» кредит у розмірі 50 мільйонів фунтів стерлінгів і надати суттєву військову допомогу. Пізніше ця угода допомогла Сінгапуру стати суднобудівним гігантом та найбільшим морським портом світу.
Безкомпромісна боротьба з корупцією
Однією з найвідоміших спадщин Лі є його безкомпромісна боротьба з корупцією. Відразу після здобуття незалежності в Сінгапурі лютувала корупція через племінну соціальну структуру, неадекватні закони та велику різницю в оплаті праці між державним і приватним секторами. Лі зробив викорінення корупції одним зі своїх головних політичних завдань і застосував комплексний підхід для досягнення цієї мети.
Він почав із запровадження суворих покарань і безкомпромісно застосував їх буквально до всіх сінгапурців, незважаючи на чини та високі зв’язки. Крім того, Лі щедро платив державним адміністраторам, стверджуючи, що це єдиний спосіб залучити найкращі таланти на державну службу та зберегти їхню чесність і справедливість.
Внаслідок цієї політики протягом останніх 25 років Сінгапур стабільно посідає місце найменш корумпованої країни в Азії, а в 2019 році посів 4 місце серед найменш корумпованих країн світу.
Лі вдалося зробити Сінгапур дуже успішною країною з досить ефективним урядом, який користується високою довірою свого народу й здатний приймати та реалізовувати практичні рішення й підвищувати добробут своїх громадян. Його політична спадщина робить його одним із найяскравіших і найшанованіших політичних лідерів двадцятого століття (його ім’я Куан Ю означає «світло і яскравість» китайською мовою).
Другий важливий фактор, що визначає політичну та соціальну системи Сінгапуру, — це прагматизм його лідерів і рішення, які вони приймають. Будуючи нову країну з нуля, Лі Куан Ю не дотримувався ніякої ідеологічної схеми, натомість щоразу намагаючись знайти найкраще практичне вирішення проблеми.
Такий підхід дозволив йому приймати безліч нестандартних рішень під час вирішення завдань, що стоять перед молодою країною, і не зациклюватися на рішеннях, які виявилися помилковими.
Як сказав Куан Ю, описуючи свій стиль керівництва: «Я не працюю над теорією. Натомість я питаю: що змусить це працювати? Якщо після таких рішень я виявляю, що певний підхід спрацював, то намагаюся з’ясувати, який принцип лежав у основі рішення. Яким є мій керівний принцип? … Я вибираю рішення, яке пропонує більш високу ймовірність успіху, але якщо воно не працює, я маю інший шлях. Ніколи не буває глухих кутів».
Цей прагматичний підхід поєднувався з готовністю вчитися в інших.
Детальний аналіз
Багато практик, прийнятих у Сінгапурі, ґрунтувалися на успішному зарубіжному досвіді, але тільки після ретельного та детального аналізу. Наприклад, Сінгапур відкинув систему соціального забезпечення американського типу, вирішивши, що вона має надто багато негативних побічних ефектів. З іншого боку, Сінгапур проектував свої сили оборони на прикладі близького за розмірами Ізраїлю, а при розробці своїх програм НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи) Сінгапур використовував програми НДДКР Японії та Південної Кореї.
Третій чинник, який вирізняє сінгапурську бюрократію, — це культура постійного вдосконалення на всіх рівнях державної служби. Незалежно від того, чи займаються вони економічною політикою, житлом, охороною здоров’я чи транспортом, сінгапурські державні агенції регулярно застосовують життєвий цикл розвитку систем, розробляючи нові плани, реалізуючи їх, оцінюючи результати, порівнюючи з найкращими світовими практиками та вносячи необхідні корективи або намічаючи нові програми. Те саме стосується ефективності окремих співробітників, які також регулярно оцінюються на широкій основі, проходять перепідготовку та просуваються по службі відповідно до їх ефективності.
Висока прозорість цієї політики систематичної оцінки та регулярний зворотний зв’язок на всіх рівнях адміністративної ієрархії роблять цю систему постійного вдосконалення ще більш ефективною.
Вихваляючи видатні досягнення Сінгапуру, треба мати на увазі, що багато з них були досягнуті вельми нетрадиційним шляхом, всупереч традиційним цінностям і політиці західних країн.
Державне будівництво та підтримка соціальної гармонії супроводжувалися суворими обмеженнями свободи політичного висловлювання та свободи слова, високий моральний дух державних службовців підкріплювався нав’язливим наглядом за їхніми особистими фінансами, а хороша поведінка громадян забезпечувалася суворими законами, що регулюють їхню поведінку в соціальних просторах. Це було результатом погляду Лі Куан Ю на неминучий компроміс між «загальним благом» та індивідуальними свободами та його глибокої віри в те, що лише економічно успішні громадяни можуть ухвалювати розумні політичні рішення.
Унікальний підхід
Історія успіху Сінгапуру дає багато важливих уроків. На додаток до рис, досить загальних для всіх успішних країн, таких як важливість хорошої освіти та розвиненої інфраструктури, Сінгапур пропонує кілька нових ідей, що становлять великий інтерес для політичних лідерів.
По-перше, Лі Куан Ю застосував у своєму керівництві нетрадиційний підхід, застосувавши бізнес-модель до управління державою. Всупереч західній політичній традиції, він наголошував на ролі якісної державної бюрократії і домагався цього не регулярною ротацією її членів, а вирощуванням та наймом найяскравіших, виплачуючи їм конкурентоспроможну заробітну плату та регулярно оцінюючи їх результати. Замість копіювання західних соціальних програм, сінгапурські лідери розробляли та експериментували зі своїми власними підходами в пошуках найкращих рішень.
На відміну від західної зміни політичних лідерів, Лі Куан Ю наголошував на політичній стабільності, що відкриває можливість для довгострокового планування.
По-друге, сінгапурська історія, як і історії Південної Кореї, Тайваню та частково Китаю, змушує по-новому оцінити потенційну роль держави в сучасній економіці. Центральний уряд з усіма його фінансовими та політичними ресурсами та інститутами може відіграти дуже позитивну роль у визначенні національних цілей, мобілізації ресурсів, створенні сприятливого ділового клімату, залученні іноземних інвестицій та просуванні інтересів національних компаній за кордоном. Сінгапур є прикладом такої активної ролі центрального уряду у визначенні національних цілей та їх успішному досягненні.
По-третє, Сінгапур дає унікальний досвід із культивування соціальної гармонії та державного будівництва, вкотре застосовуючи неортодоксальний та активний підхід та досягаючи вражаючих результатів. Цей досвід національного будівництва є актуальним сьогодні для всіх країн.
Це явно важливо для багатьох країн, що отримали незалежність у 1960-ті роки і мали складні багатоетнічні структури з конфліктними відносинами. Крім того, це стає важливим сьогодні і для багатьох розвинених країн, які завдяки процесам глобалізації та масштабної імміграції стали поліетнічними та багаторасовими країнами та намагаються знайти відповідні та ефективні шляхи включення багатоетнічності у своє громадянське суспільство.
Сінгапур як пам’ятник реформ Лі Куан Ю
Завдяки своїм досягненням та непохитній волі у прагненні зробити Сінгапур однією з найрозвиненіших держав світу, Лі Куан Ю назавжди увійшов до пантеону лідерів світової історії. Головним пам’ятником його життю є історія Сінгапуру і те, як країна виглядає зараз.
Ще за життя широко відомим стало висловлювання Лі Куан Ю про непрості спокуси владою, яке найкраще характеризує його філософію життя: “У мене було два шляхи. Перший: це красти та вивести друзів та родичів у списки “Форбс”, при цьому залишивши свій народ на голій землі. Другий: це служити своєму народу і вивести країну до десятки найкращих країн світу. Я вибрав друге…».
