Наступного 2019 року року 31 березня в Україні відбудуться президентські вибори й майже слідом за ними – парламентські. Цей буремний період боротьби всіх проти всіх відкриває нове вікно можливостей для реалізації Кремлем своїх загарбницьких амбіцій. Втручання у вибори та виборчий процес може мати як прямі, так й опосередковані форми, до яких має бути готовий не тільки державний апарат, але й суспільство в цілому. Безумовно, Путін може втручатись у вибори в Україні і буде втручатись. При чому втручання буде в декількох аспектах, розповідає експерт Олег Саакян.
Перший аспект – кібервтручання. Вибори у ряді західних країн чітко продемонстрували кіберзагрози, які Росія очевидно використає й супроти України. Це не тільки вже класичні злами серверів для викрадення даних, спотворення результатів, вкидання інформації, але й можливе виведення з ладу комунікацій, як то Інтернет чи мобільний зв’язок, або критичної інфраструктури – електрики, логістики, банківської системи та ін. Головна мета таких дій – сфальшувати, саботувати виборчий процес, чи посіяти хаос, сформувавши сприятливий для Росії контекст для проведення виборів.
Другий аспект – інформаційні інструменти чи лідери думок (ЛОМи, – рос. – лидеры общественного мнения, – прим. ThЭ). Не дивлячись на те, що тут в України вже є колосальний досвід інформаційної війни, тим не менш, сказати що на цій ділянці фронту ми убезпеченні – ніяк не можна. Російські боти масово присутні в українському Інтернет сегменті, а українські громадяни у російському віртуальному просторі. Тобто спектр інформаційних засобів та інструментів задля формування власного порядку денного, впливу на настрої та вподобання виборців залишається достатньо широким.
Здійснюватиметься інформаційний вплив на Україну через російські медіа, російські інформаційні агентства. Іншими словами буде відкрите “вкидання” своїх кандидатів та їх підтримка.
Звісно, Росія буде грати у вибори й безпосередньо, але не варто обманюватися, що в умовах війни РФ буде підтримувати виключно певного кандидата та ще й відкрито. Лобіювання власного представництва скоріше відбудеться на парламентських виборах. На Президентських – гра в дестабілізацію й підтримку декількох кандидатів не обов’язково з російською риторикою.
Для цього ворогу вигідно підтримувати політичні сили з радикально протилежними думками поза залежністю від підтримки чи не підтримки Росії. Це може бути як узгоджено, так і несподівано для конкретного гравця, оскільки завдання не привести свого кандидата, а максимально дезінтегрувати українське суспільство.
Відбуватиметься поляризація порядку денного для більш прогнозованої та маніпулятивної передвиборчої гонки. Також буде здійснюватись лобіювання власних кандидатів чи кандидата.
Наразі декілька політиків балансують та мають відверті проросійські настрої або певну лояльність до Російської Федерації. Ми можемо припускати зв’язок з російським істеблішментом людей, які вже обіймають певні посади в українській політиці.
Дуже вірогідно, що напередодні виборів відбудеться електоральне об’єднання з декількох кандидатів. Наприклад, менш сильні та популярні претенденти почнуть підтримувати одного кандидата, щоб підвищити можливості для проходження його в другий тур. Само собою виграшу це не дасть. Проте, фактично, з’явиться один окреслений “демон” стосовно якого можна мобілізувати проукраїнський електорат, щоб він проголосував за будь-якого кандидата, який проти нього. Тобто голосувати не за когось, а проти.
Третій аспект – силовий. Тобто вплив на вибори через проведення військових інформаційно-психологічних операцій – підвищення терористичної загрози, дестабілізація через акції залякування та диверсії, управління інтенсивністю бойових дій на сході України відповідно до потреб РФ. Мілітарні інструменти будуть направленні на формування потрібного контексту.
Поза тим, чи буде РФ грати у коротку – дестабілізуючи ситуацію, або в довгу – забезпечуючи реванш у Парламенті, очевидно що наступний рік буде щільним на провокації із використання зазначених та безлічі інших інструментів наявних у Кремля.
