Можливість довгострокового розв’язання українського конфлікту, заснованого на нинішньому конструктивному форматі нормандських зустрічей та Мінських перемовин, на даний момент лишаються ще далі, ніж вони були в 2014 році. Нормандський формат “успішно загальмував” три роки том і зараз не видно кінця краю. Поки в Україні завершується транзит влади, якщо очікують на Заході, сигнали щодо реанімації “нормандського формату” поки відсутні.
Ситуація на Донбасі залишається в конфліктному стані і це дає більше можливостей для Путіна. Конфлікт на Донбасі триває вже понад 5 років, через що понад 10 тисяч людей загинули, сотні тисяч змушені були залишити домівки і стали переселенцями, а переговори у різноманітних форматах, як і зустрічі «нормандської четвірки» та на найвищому рівні у «нормандському форматі», поки що не надто сприяють припиненню збройного конфлікту, його деескалації і встановленню миру. І навіть домовленості про припинення вогню чи відведення важких озброєнь від лінії розмежування неодноразово порушувалися, незважаючи на домовленостей на високому рівні.
Путіну поки вдається контролювати “нормандський формат” і йому це вдається. Чому? Давайте згадаємо 12 лютого 2015 року коли контактна група за погодженням з лідерами “нормандського формату” (Україна, Німеччина, Франція, Росія) підписала документ, який називається “Комплекс заходів, спрямований на імплементацію Мінських домовленостей”. Що з цього вийшло? Вже 12 лютого 2018 року МЗС України заявило, що Росія за 3 роки не виконала жодного пункту комплексу заходів з імплементації “мінських домовленостей”.
Поведінка Путіна цілком прогнозована, тому що він очікує зміни влади в Україні, а саме, режим в Києві, на його думку, має бути лояльним до Кремля, щоб таким чином реалізувати стратегію “поверення України до єдиного політичного простору пост радянських країн”, яку він публічно озвучив в 2015 році під час прес-конференції в Кремлі.
ЗМАГАННЯ ФРАНЦІЇ І НІМЕЧЧИНИ ЗА ЛІДЕРСТВО
Емануель Макрон ослаблений довготривалими протестами “жовтих желетів”, що не дає йому можливість наростити динаміку на міжнародній арені і навряд чи захоче зараз брати участь у будь-яких значущих заходах. В цілому Париж зацікавлений в якомога швидшій реалізації “мінського процесу” для того, щоб розпочати розмову про зняття часткових санкцій з Росії. Франція зацікавлена повернутись до схеми “business as usual”.
Зміна влади в Німеччині, а саме відхід Меркель, додає драйву Франції, щоб перехопити ситуативне лідерство в ЄС. Власне тому Макрон останім часом намагається зосередити увагу на економічних питаннях, а не політичних.
Варто памятати, що на успішну реалізацію “мінського процесу” вплив матиме фактор більшої присутності популістів в Європейському парламенті, як наслідок популістська політика В Європі зараз знаходиться в своєму розквіті і стримуватиме політиків від того, щоб діяти надто сильно у справах інших задля збереження статусу та нарощення підтримки. Зі зміною влади в Україні, змінилась також риторика. Вона не буде такою радикальною, як це було за президента Порошенка. Володимир Зеленський більш гнучкий в своєму ставленні в питаннях війни та способів завершення війни, однак йому буде важко це зробити, адже Кремль робить ставку на своїх політичних сателітів в майбутньому парламенті партія “Опозиційна платформа “За життя”. Поїздки Юрія Бойка до Кремля під контролем Віктора Медведчука, кума Володимира Путіна обмежує шанси Зеленського на реально впливати на фіксацію плану деокупації Донбасу та поверення тимчасово втраченого контролю над кордоном Донецької та Луганської областей.
Зараз не зрозуміло чи існує план для обговорення подальшої долі “нормандского формату” хоча б на рівні міністрів закордонних справ. “Нормандія” швидше знаходиться в комі, а ніж мертва і її реанімація може відбутись з розширення процесу Нормандського формату через включення більше представників – членів ЄС. Відповідно зміниться і процес перемовин з залученням таких країн, як Канада, Швейцарія, Білорусь, але від такого розширення учасників є можливість вийти на довгострокові рішення.
Останнім часом жваво обговорюють можливу участь і долученість США в прямих переговорах між Росією та Україною. Звісно мова йде про посередництво Вашингтона. Така модель буде вигідна Володимиру Зеленському, тому що по великому рахунку Україні складно буде протистояти Росії один на один. Надання Україні летальної військової допомоги, такі як ракети Javelin свідчить про готовність Вашингтона забезпечити відсутність подальших військових втрат, але мало робить для надання будь-якого довгострокового дипломатичного рішення.
ФАКТОР США
Курт Волькер не довів, що він є ефективним посланником, фактично нічого не приніс в досягенні реальних кроків по деескалації конфлікту на Донбас. Його головна роль полягає в тому, щоб показати зовнішній інтерес США без будь-якої реальної суті.
Слід констатувати, що “мінські переговори” порушили свою системність, поки вони є єдиною “іграшкою в коробці”, яку Захід і Росія можуть використовувати для підколювання один одного в невиконанні умов прописаних в самій угоді.
Сумніву не має, що на сепаратистську сторону все ще буде впливати Росія. Прогрес є болісно-повільним, але кожен невеликий крок з боку сторін може змінити ситуацію, наприклад як «попередні» угоди з таких питань, як відновлення мосту в Станиці- Луганській, пункти пропуску, відведення військ, розмежування, а також питання фінансових санкцій.
ЧИ Є ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ?
Головним завданням президента України Володимира Зеленського є продемонструвати прогрес в питанні миру. Всі хочуть миру, але на яких умовах і чим прийдеться жертвувати заради цього?
Очевидно, що основні зусилля мають бути скеровані на впровадження реального припинення вогню. Зростаюча кількість повідомлень про важке озброєння, розгорнуте обома сторонами буде свідчити про неготовність сторін йти на переговори. Саме на цьому має зосередитися “мінська група” до якої увійшли авторитетні політики Леонід Кучма та Роман Безсмертний. Важко вести будь-який конструктивний діалог, поки продовжують вбивати, і так само важко взаємодіяти з населенням, коли вони більше турбуються про щоденне виживання.
Сезонне припинення вогню не працює, воно має бути постійним і не залежати від ОБСЄ. На цьому рівні також можна розробити посилені заходи зі зміцнення довіри. Це може бути у сфері поліпшення доступу на лінії контакту, процес розмінування, відкриття автобусних маршрутів, обмін ув’язнених та послаблення економічної блокади. Навіть одностороннє розмежування в певних сферах буде змушувати іншу сторону до дій.
Окрім цього ОБСЄ могло б отримати доступ до кордону, який не контролює Україна, це допоможе зменшити нелегальний потік зброї який з Росії йде в руки сепаратистів, що в свою чергу тільки цементує війну і зменшує маневри для мирних переговорів.
Катерина Карпюк
Аналітик, експерт з міжнародних комунікацій
