Результати виборів Президента України֪ – це ірраціональний вибір і реакція на негатив та антирейтинг чинного глави держави, але не зміна ціннісних орієнтирів, які сформувались в українців за останні 5 років.
Таких висновків дійшли в Центрі Разумкова після отриманих результатів масштабного опитування «Громадян України про себе, країну та її майбутнє», яке було презентовано на 12 Київському Безпековому форумі 11 квітня.
В контексті виборів Президента України та несподіваного лідерства несистемного політика постає питання, а чи дійсно українці не звертають з вибраного проєвропейського шляху? Більшість громадян України вважають, що зближення з ЄС відповідає інтересам як України. Понад 53% громадян вважають, що Україна більше виграє, якщо приєднається до ЄС на противагу 29%, які вважають що програє. І головним можливим здобутком від інтеграції в ЄС найчастіше називають підвищення якості життя, зростання доходів (40%), отримання сучасних технологій, модернізацію підприємств (30%), отримання фінансових ресурсів для розвитку економіки (27%), посилення боротьби з корупцією (25%), зниження безробіття та створення нових робочих місць.
Однак при цьому українці критично оцінюють ситуацію в країні – 67% вважають, що «події в країні йдуть у неправильному напрямку». І це при тому, що такі знакові зрушення як безвіз та Асоціація з ЄС не додали позитивної динаміки. Чому так? Є два аспекти: 1) Асоціація та безвіз ніяк не вплинули на наповнення гаманців громадян, тобто вони не стали багатшими; 2) слабке критичне мислення призводить до того, що українці вірять часто необґрунтованій критиці, яку сіють опоненти влади.
Тому існує подвійна оцінка сьогоднішнього стану: тактична – це негативна оцінка політики влади, яка неспроможна реалізувати реформи, та стратегічна – позитивна оцінка вибору вектору напрямку руху країни. Тому і маємо негативну оцінку, як стан справ в країні на даний момент, та позитивну оцінку цивілізаційного вибору.
«От щодо цивілізаційного вибору українців, то не всі в Європі його розуміють так, як ми цього хочемо. В ЄС поки не розуміють ваги України для Заходу, – каже Орися Луцевич з Chatman House. – Мабуть саме тому Захід пробуксовує в питаннях надання Україні чіткого плану дій щодо членства в НАТО, відсутність чіткої позиції в ЄС щодо вступу України в ЄС». В цьому світлі могла б йти мова про Програму посилених можливостей (EOP) до якої входить Грузія, Фінляндія, Швеція, Австралія та Йорданія. В міжнародних навколо натівських колах ніби вже був консенсус щодо України, пише Данило Пилипчук для Дзеркала тижня, і додає, що надмірна політизація цього питання з боку української влади, яка занадто відверто подає співпрацю з НАТО як історичний крок може бути каменем спотикання, вважає журналіст.
Причиною невизначеності по Україні, окрім відомих геополітичних факторів, які пов’язані, з Росією, є ще наші внутрішні, а саме політична нестабільність. Наприклад, можливі вибухи протестів в нашій державі. Адже система змінюється не швидко, старі еліти можуть використовувати народний порив для власних інтересів. Це в свою чергу гальмує процес формування конкурентних соціальних ліфтів для молодого покоління. Як наслідок – високі очікування від революції розбиваються об камінь неспроможності еліт реалізувати їх. Тож з’являється запит на протестні акції, що в свою чергу небезпечно для економічної, політичної та безпекової стабільності.
Тому чи пройшла Україна шлях неповернення? Будувати довіру один до одного – завдання не тільки влади, але й кожного українця. В цьому аспекті велику роль відіграватимуть регіональні ЗМІ, бо саме вони показують реальність, якої не бачимо в загальнонаціональних засобах масової інформації. Це в першу чергу питання якості та актуальності реформ. Інколи люди не знають, що відбувається в сусідньому місті чи громаді. Тому роль регіональної преси може стати інструментом знайомства одного регіону з іншим.
Щодо політичних аспектів президентської кампанії. Можлива перемога Зеленського на виборах сприймається як свого роду зраду цінностей, які сформувались під час Майдану. Однак, як ми вже зазначили, ціннісні орієнтири не змінились. Вибір «за» Зеленського, це радше емоційний вибір.
«Війна не зламала українське суспільство. І на зовнішні та внутрішні виклики воно реагує не капітуляцією, а мобілізацією», – вважає політичний аналітик Михайло Басараб.
І це видно в ставленні до армії та готовності захищати свою землю зі зброєю в руках: «43% і 59,5% Україна повинна дати збройну відсіч Росії в разі повномасштабного нападу і це при тому, що 45% проти 31% респондентів не підтримали б мирний план з урегулювання конфлікту з Росією, за якого б Донбас отримав особливий статус», – йдеться в аналітиці Центру Разумкова.
Тому ставлення до питання безпеки за власну землю навряд чи зміниться, якщо на Банкову прийде новий господар. Звісно, можемо говорити про нові спроби мирного процесу врегулювання війни чи то в Нормандському форматі чи у Мінському або, як альтернатива, в іншому форматі.
В будь-якому випадку це стане можливим лише після повного перезавантаження влади, тобто після парламентських виборів. Українці не сприймуть капітуляцію, це точно. Будь-які розмови щодо цього викличуть негатив з боку Західної України. Тому новому президенту варто шукати те, що об’єднає країну. Гра на одну частину або на одну публіку, буде сіяти негативні емоції в іншій, що сприйматиметься як державна зрада.
В такому світлі цю карту розігруватимуть політичні партії, які звикли будувати рейтинг на розколі, а саме спекулювати на темі війни та миру, та, хто кращий в досягненні цієї цілі.
Ми підходимо до фундаментального питання, яке обов’язково зустріне новий президент – що робити політику, коли рішення не популярні? Ігнорувати настрої українського суспільства не можна тому, що це призведе до громадянського протистояння.
Тарас Семенюк
Аналітик KyivStratPro