Львів продовжує перебувати заручником сміттєвої кризи, яка наразі не просто завдає дискомфорт жителям 700-тисячного міста, а й загрожує їх життю.
Проблема загострилася у зв’язку з катастрофою в селі Великі Грабовичі на Львівщині, де в травні минулого року трапилася жахлива пожежа, яка викликала зміщення сміття та в результаті забрала життя трьох рятувальників й еколога. Тепер представники «Самопомочі» заявляють, що вирішення ситуації стає неможливим у зв’язку з «масштабним блокування як у кабінетах керівництва міст через неприйняття відповідних рішень, так і фізично», через застосування правоохоронних органів та маніпуляцій жителями.
Керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб розповів, як цю ситуацію використовують у політичних іграх та чому мер Львова Андрій Садовий несе персональну відповідальність за доведення ситуації фактично до «сміттєвого колапсу» в країні.
Розвінчання міфів:
- Сміттєва криза для мера – як сніг на голову
Пан Садовий став мером міста не сьогодні й не вчора, а в 2006 році. Він не просто знав про проблему з Грибовицьким сміттєзвалищем, а гарантував її вирішення у своїй передвиборній програмі. «Якщо зараз не почати займатися рекультивацією цього полігону, то буде біда на довгі роки для багатьох поколінь. Саме тому я б хотів, якщо, дай Бог, все буде нормально і буде можливість працювати, навести тут порядок», – говорив він 11 років тому.
- Збудувати завод – дорого
Здавалося б, усвідомлюючи можливі наслідки «сміттєвої загрози», він мав усі карти в руках, аби слідувати власному лозунгу «Візьми і зроби». Наприклад, зайнятися будівництвом полігону чи сміттєпереробного заводу, тим більше, що й гроші були. За розрахунками, будівництво нового полігону коштує 3–5 млн євро; сортувального заводу (залежно від потужності) – близько 3,5 млн євро. Для того щоб забезпечити сортування всього сміття, інвестиції мали б сягати понад 10 млн євро. До речі, стільки львіська мерія витратила «на себе» лише в цьому році.
Коли мер запевняє, що будівництво сміттєпереробних заводів коштує дуже дорого, у нього варто поцікавитися, куди були спрямовані майже 2 млрд грн, передбачені бюджетом розвитку Львова у 2017 році. Також громадськість не менш цікавить, що з широко розпіареним повідомленням про готовність ЄІБ виділити Львову 35 млн євро на «війну зі сміттям». Півроку тому влада «розігнала» цю інформацію по десятках ЗМІ, але далі розмов справа наразі, чомусь, не пішла.
- Сміттєвий бізнес – філантропія
Коли в мерії нарікають на невигідність «сміттєвого бізнесу», варто було б нагадати про ті 43 компанії з 14 країн світу, яким було відмовлено в будівництві сміттєпереробних заводів на Львівщині. Йдеться про авторитетних американських, австрійських, фінських, британських, німецьких, голландських та інших інвесторів, які оббили не один чиновницький поріг, аби досягти домовленості щодо будівництва сміттєпереробного заводу. Складається враження, що міськрада Львова вперто ігнорувала пропозиції інвесторів, незважаючи на те, що пропозиції надходили від компаній із річним оборотом у десятки мільйонів євро.
Починаючи з 2006 року, узгоджувалися якісь проекти, виділялися гроші, були зарезервовані в бюджеті кошти на початкові роботи з рекультивації; 20 з гаком мільйонів у 2013 році було витрачено на розробку документації.
Лідер «Самопомочі», користуючись наявністю своїх соратників у Верховній Раді, давно мін ініціювати вирішення проблеми на загальнодержавному рівні. Проте об’єднанню було не до того – воно займалося підготовкою законодавчих ініціатив про мову, про перейменування деяких населених пунктів та іншими подібними ініціативами.
«Адміністрація Президента на сьогодні зробила все, щоб прізвище Садового асоціювалася зі «сміттям» та «брудом» – тим, що викликає неприязнь. У мене немає сумнівів, що його команда ‘’правильно” скористалася ситуацією, або створити потужний чорний піар у минулому конкуренту гаранта», – зазначає Гольдарб.
Він додає, що в результаті обидві сторони – одна своєю безгосподарністю, інша зумисним створенням технічних проблем – ввели місто в жарку пору з тисячами тонн побутових відходів, які нікуди дівати, а вивезти не виходить. Причому, вибухнути ця біда може абсолютно раптово і в немислимих масштабах.
«Уже давно час, щоб у ситуацію втрутилися і президент, і прем’єр. Не про Садового вони мають думати, а про людей, які живуть у місті. Про можливе бурхливе поширення епідемій та епізоотій. Врешті, про підрив іміджу Львова та анулювання статусу “культурної столиці”», – резюмує Гольдарб.
Матеріал надано «Публічним аудитом»