Конфлікт на Донбасі триває вже цілих п’ять років, а більшість політиків досі бояться піднімати цю тему. Такий підхід розповсюдився і на передвиборчий період та навіть на програми кандидатів, більшість з яких, а їх в нас 44, намагаються уникати питань про Донбас, оскільки, вірогідно, не мають на них відповідей.
Однак цього разу гостем студії Selector TV став політик, кандидат у президенти, який не просто говорить про конфлікт на сході України, але й на власному досвіді знає про всі підводні камені переговорного процесу, – Роман Безсмертний.
У власній програмі кандидат пропонує план дій, одним з пунктів якого є прямий діалог з Російською Федерацією за участі держави посередника. Розмірковуючи про те, хто міг би стати таким медіатором, політик зазначає, що все залежить безпосередньо від нинішніх та майбутніх (оскільки незабаром вибори) керманичів України та їх настроїв.
У будь-якому випадку такий діалог необхідний для владнання питання обміну військовополоненими та політв’язнями, вважає Безсмертний. Крім того, такий діалог має стати засобом врегулювання питань, що спонтанно виникають у ході розвитку ситуації, та має носити превентивну функцію.
«Треба бути не тільки розумним, треба бути мудрим і, діючи на упередження, ці речі розв’язувати через країни-посередники, країни-поручителі. Більше того тут можна діяти по кожному окремому випадку. Скажімо, якби президента Штатів, Трампа, навчили слову «Сенцов» і він його виголосив там у Гельсінках, то ситуація змінилася б», – додає він.
Другий пункт плану з врегулювання війни стосується діалогу з мешканцями окупованих територій. Посилаючись на різноманітні міжнародні документи, Безсмертний зазначає, що для громадян, які проживають на окупованих територіях, чи в точках військового конфлікту, мають бути забезпечені належні умови проживання. Для того, щоб це зробити, «не можна не вести з ними діалог».
Крім того, він додає: «Всі учасники цього конфлікту, і Росія в тому числі, визнають цих людей громадянами України. Це означає, що відповідальність в умовах окупації за них несе окупаційний режим, але вони громадяни України і при тому, що, якщо ситуацію контролюють колабораціоністи, відповідальність за цих громадян в такій же мірі несе і країна, громадянами якої вони є», – обґрунтовує кандидат в президенти свій програмний пункт.
Тому, якщо Україна не буде працювати на розв’язання питань першочергової важливості (таких як житло, надання допомоги), мешканці тимчасово непідконтрольних територій можуть вирішити, що держава не виконала своїх зобов’язань по відношенню до них, знехтувала ними. А такі настрої, на думку політика, є другою за масштабами загрозою для України після російської агресії.
«Ці люди не винні, що потрапили в статус заручників, бо насправді у них статус заручника: їх не приймає колабораціоністський режим, але про них не піклується і їхня держава», – додає Безсмертний.
Наступний пункт плану повернення Донбасу звучить як створення сучасної, сильної української армії.
«Ми продовжуємо собою представляти такий постсовок. І це найкраще видно, коли читаєш статути української армії», – вказує Безсмертний на очевидну застарілість системи української армії.
І на таку застарілу базу, на ті традиції, сьогодні намагаються підставляти нові, сучасні речі. Для прикладу, він пропонує порівняти речі індивідуального захисту українського та ізраїльського солдата: «На українському [солдаті] – це максимум 40 доларів, на ізраїльському – це 600 доларів без амуніції, зброї і т.д. Цим все сказано».
Те ж саме стосується і механізмів прийняття рішень: «Локальні одиниці української армії – це, по суті, частини якогось гігантського механізму, який не може не тільки оперативно діяти, але й в якому немає штабів, які не мають права приймати рішення, виходячи з тієї чи іншої ситуації, які не мають локального забезпечення», – в таких умовах, у випадку надзвичайних подій ця окрема частина залишиться відрізаною від таких життєвонеобхідних речей, як боєприпаси та харчування.
Ще один пункт програми, який викликає запитання – це створення системи національної оборони. Пояснюючи, що це власне таке, Безсмертний нагадує про чіткий план дії, який він ще школярем, призначеним для вимірювання рівня радіації, знав на випадок підвищення показників. Те ж саме і з системою територіальної оборони: має бути чіткий план реагування у випадку екстреної ситуації. Це дозволить населенню почуватися більш впевнено та підготовлено на випадок надзвичайних подій. На даний момент люди не знають, що робити та куди бігти і відчувають певну розгубленість.
Крім того, це матиме стримуючий ефект для противника, який розмірковує над вторгненням на територію країни, оскільки він знатиме, що відповідь буде негайною та рішучою.
Коментуючи зовнішню політику України за останні п’ять років, Безсмертний виділяє суттєвий прогрес і зближення з ЄС, США та НАТО.
«Співпраця є ЄС, співпраця з НАТО, співпраця зі Сполученими Штатами – вони достатньо сильно просунулися, у них з’явилася відвертість, взаємні якісь кроки, але все це носить поки виключно фрагментарний характер, воно не поставлено в систему. І де тут причина? Причина в тому, що починаючи від Інституційної моделі реалізації зовнішньої політики в Україні, як би сказав класик, далеко все не зрозуміло», – пояснює політик. І продовжуючи, зазначає, що на сьогодні не зрозуміло, хто яку роль виконує: хто фінансує, хто приймає рішення, хто контролює.
«Україні потрібно дещо модернізувати цю річ. З моєї точки зору, ключове місце мало б займати Міністерство закордонних справ і міністр», – резюмує він.
На останок розмова коротко торкається передвиборчої кампанії та низьких рейтингів Безсмертного. Тут кандидат в президенти зазначає, що політикум опустився до пустих обіцянок (як наприклад, багатократне зниження тарифів), які дозволяють привертати до себе електорат.
«Між бажаннями, можливостями і правдою є велика різниця. Досвід мій не дозволяє мені ні брехати, ні займатися популізмом. А правду чути дуже мало людей хоче», – пояснює Безсмертний свої низькі рейтинги.
Він також заявляє, що Україні вже час виростити висококваліфікованих представників естеблішменту, які «не будуть один одному дряпати очі та лізти з кулаками один на одного», а будуть вести цивілізований діалог на найбільш складні та неприємні теми. Лише тоді ми зможемо чогось досягти.
