Реагуючи на резонансну заяву Президента Зеленського щодо втрати Росією контролю над бойовиками на Сході України, слід звернути  увагу на кілька важливих моментів.

  1. «Відновлення Росією контролю над підрозділами» – це відсилання до норм міжнародного гуманітарного права, а саме доктрини ефективного контролю. А це не зовсім те ж, що окупація чи повний контроль: перше передбачає повноцінне «укорінення» держави на захопленій внаслідок агресії території іншої держави. Друге ж передбачає всеосяжну підтримку й контроль незаконних збройних формувань, що зі зброєю в руках створюють «народні республіки» та відповідні «органи державної влади». Проте даній заяві бракує власне пояснення зміни позиції України щодо ролі Росії в подіях на Сході України. У свою чергу, це залишає простір для неоднозначного тлумачення в частині саме про “відновлення контролю”, адже породжує логічне припущення, що щось-таки на Донбасі може відбуватися і без волі Кремля. Про це уже зазначила пані Іванна Климпуш-Цинцадзе, гостро критикуючи також фактичне надання заявою Росії статусу ледь не стабілізуючої сторони. На мій погляд юриста-міжнародника, команда Президента стратегічно правильно змінює позицію України щодо ролі Росії в збройному конфлікті на Донбасі з окупації на ефективний контроль, в тому числі з міркувань об’єктивності обставин та простоти доведення у міжнародних судах. Водночас, вкрай легковажно ставиться до необхідності надати детальні пояснення щодо цієї зміни. Окрім цього, необхідно ретельно продумати, як така зміна вплине на позиції України у вже триваючих судових провадженнях, зокрема в Міжнародному суді ООН та Міжнародному кримінальному суді.
  2. Неправильним вбачається застосування в заяві слова «найманці»: по-перше, це об’єктивно не відповідає дійсності, по-друге, заводить нас у вузький коридор протидії суто найманцям. А слід боротися з усіма, хто обернув зброю проти легітимної української влади та над якими здійснюється контроль.
  3. Шкода також, що заява Президента не називає очевидної альтернативи [на випадок невідновлення контролю]: немає контролю Росії – немає проблеми. Обов’язково слід підкреслювати вектор саме у майбутнє в цій конструкції: якщо Росія не відновить контролю, то матимемо всі підстави розгорнути повномасштабну операцію з роззброєння незаконних терористичних формувань відповідно до норм національного законодавства й міжнародного права. Тим паче, з огляду на недотримання терористами Мінських угод про припинення вогню. У такій альтернативі прихована й відповідь на «стабілізуючу» роль Росії: або контролюйте своїх хлопців (отже, ви там є), або вас там немає.
  4. Намір Збройних Сил України відмовитися відкривати вогонь у відповідь на обстріли бойовиків потребує подальшого роз’яснення, адже повідомлення про це зустріло в суспільстві жорстку критику. На додачу до вже наданих, зокрема, Президентом Кучмою, коментарів, варто акцентувати увагу ще на такому: 1) що Україна дедалі уважніше ставиться до приписів міжнародного гуманітарного права не піддавати ризику цивільне населення та 2) що цей крок є важливим з дипломатичних міркувань та є необхідним для перезавантаження Мінського процесу. Ніхто ж не хоче «замороженого» на десятки років конфлікту?
  5. Також варто було б зазначити, що відповідно до Конституції України норми міжнародного права мають перевагу над нормами національного законодавства. Більше того, посилання на них зрозуміліші для наших західних партнерів, а також вони створюють підстави для звернення в міжнародні судові установи. До яких слід подавати також і докази, належним чином отримані й збережені.
  6. Сучасне міжнародне гуманітарне право покладає низку зобов’язань як на державу-окупанта, так і на державу, що здійснює ефективний контроль. І держава-окупант, і держава, що здійснює ефективний контроль, несуть відповідальність за все, що відбувається на відповідних територіях – якщо тільки цей контроль має місце. Було б правильно послатися у цьому зв’язку як на уже отримані рішення міжнародних судових установ, так і на pending cases, розгляд яких триває буквально прямо зараз.
  7. Супер важливо пам’ятати, що наша мета не просто абстрактна перемога у міжнародних судах, це все ж не футбол. Наша мета – отримати правові позиції міжнародних судових установ (МС ООН, МКС), які б давали саме таку оцінку подіям: «Так, Росія окупувала Крим»; «Так, Росія здійснює ефективний контроль над незаконними збройними формуваннями на Донбасі»; «Так, Росія здійснює збройну агресію проти України». Уважно слідкуємо за процесами в Гаазі.

 

Тож треба визнати, що заява Президента є досить вдалою як з точки зору міжнародних відносин, так і норм міжнародного права, та вочевидь спрямована на переосмислення конфлікту. Водночас, було б добре доповнити її деякими моментами, згаданими вище. За будь-яких обставин, чекаємо на реакцію Росії.

Віталій Власюк, юрист-міжнародник

Print Friendly, PDF & Email