Напередодні розгляду Вищою радою правосуддя кандидатур переможців конкурсу до Верховного Суду.
Перше, що звертає увагу це те, що погодження кількості суддів касаційних судів у складі новоутвореного Верховного Суду та створення таким чином вакансій для 120 суддів цього Суду було здійснено 27 жовтня 2016 року Вищою радою юстиції. Хоча формально згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( ч.6 статті 19) кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням саме з Вищою радою правосуддя.
Що ж до строків створення Верховного Суду, то згідно «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд мав бути утвореним протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, а саме 30.03.2017 року, чого власне не відбулося.
Конкурсна процедура передбачала допуск учасників до першого етапу конкурсу, однак щодо окремих кандидатів вказане було здійснено з порушеннями. Було виявлено два випадки, коли кандидати не маючи відповідного стажу, в порушення закону були допущені до участі в конкурсі, один із яких став переможцем. Мова йде про Леоніда Ємця та Івана Міщенко.
В подальшому, за результатами тестування та практичного завдання, ВККС встановила сумнівний з точки зору закону третій підсумково мінімальний допустимий бал, який дозволив 43 кандидатам, фактично з низьким рівнем професійної компетентності пройти далі, серед яких сьогодні є і переможці. Детально про вказане писав суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей, який подав адміністративний позов та відповідну скаргу до Вищої ради правосуддя щодо цієї ситуації.
Що ж до діяльності Громадської ради доброчесності, то вочевидь її склад не відповідав вимогам закону в частині політичної нейтральності та доброчесності її членів. Відсутніми були й єдині підходи щодо визнання тих чи інших кандидатів не доброчесними. За однакових обставин, щодо одних кандидатів могла надаватися інформація, щодо інших – негативний висновок. Нерідко Громадська рада доброчесності займалася інформаційною маніпуляцією й тиском на ВККС, коли на думку ГРД, Комісія чинила їй не до вподоби.
Непрозорим та таким, що не відповідає принципу юридичної визначеності залишився підхід щодо виставляння ВККС балів за результатами тестів на загальні здібності та морально-етичні якості, за результатами яких кандидати з низькими професійними якостями раптово опинились у списку переможців.
Неможливо не оминути увагою, й незаконність дій НАБУ, яке надавало інформацію з обмеженим доступом щодо кандидатів не тільки ВККС, а й ГРД. Водночас, для участі у конкурсі кандидати давали письмова згоду на збирання, зберігання, обробку та використання інформації про них та на проведення спеціальної перевірки саме Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (а не ГРД, чи її членам). Про вказане зазначав й голова ВККС Козьяков С. у власному інтерв’ю: «Незважаючи на те, що стаття в законі («Про судоустрій і статус суддів» – ред.), що регулює діяльність ГРД, – найдовша, практика показує, що дуже багато аспектів роботи ради не врегульовано. Так само, як члени Комісії збираються виправити певні недоліки у своїй роботі, було би доцільно, щоб і ГРД поправила свої.
Річ у тім, що члени Комісії, так само як працівники секретаріату ВККС, несуть адміністративну, кримінальну відповідальність, відповідальність, яка передбачена в антикорупційному законодавстві. А члени ГРД не несуть жодної відповідальності. Вони – вільні люди. До прикладу, Національне антикорупційне бюро надало нам інформацію щодо кандидатів в конкурсі. Вона зберігається в Комісії як інформація для службового користування або інформація з обмеженим доступом. Працівники ВККС несуть відповідальність за зберігання і розповсюдження таких даних. В ГРД таких обмежень немає».
– черговою сумнівною з точки зору закону є ситуація щодо конфлікту інтересів членів Вищої ради правосуддя. В січні 2017 звертав увагу на цю проблему. На сайті ВРП нещодавно з’явилось повідомлення, що А.Олійник та А.Лесько не братимуть участі у розгляді ВРП, її органами та одноособово матеріалів стосовно кандидатів на посади суддів Верховного Суду. Водночас, є сумніви що колеги будуть об’єктивними до А.Лесько та А.Олійник. Невирішеним є питання конфлікту інтересів Ярослава Романюка. Більш того, потребує пильної уваги зв’язки кандидатів на посаду суддів Верховного Суду із членами ВРП, адже багато з них були щонайменше колегами.
Водночас, ухвалення процесуальних кодексів в парламенті, які мають дати старт роботі нового Верховного Суду, так само відбувається із чисельними порушенням.
А тому, «думайте сами, решайте сами» наскільки законно відбувався цей конкурс. Більш того, постає питання, хто буде нести відповідальність за ці всі порушення? Які вони матимуть правові наслідки?
Голова ВККС Сергій Козьяков, заступник Глави Адміністрації Президента Олексій Філатов та Голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк останнім часом багато розповідали про «успіхи» цього конкурсу та судової реформи загалом. Результати цих «успіхів» ми спостерігаємо кожен день. Тому і немає жодних сумнівів, що при наступній владі, час перебування цих видатних реформаторів сучасності на займаних посадах, стане критерієм її очищення. І люстрації не пройде й повз них.
Матеріал надано “Резонансом”
