В Україні починаючи з дня завершення виборів Президента України ось уже три тижні обговорюється ініціатива народних депутатів України від «Самопомочі» обмежити якимсь законом повноваження Глави держави.
Залишаючи поза увагою політичні аспекти цієї спекуляції, зазначу, що для будь-якого (навіть не дуже кваліфікованого) юриста зрозуміло, що права Президента України окреслено Конституцією України (особливо статтею 106).
Тому навіть якби парламент такий закон і прийняв, а чинний Президент України Петро Порошенко його підписав, то ціна даному документу дорівнюватиме нулю у тих частинах, що суперечитимуть Конституції України.
Утім, нашій Верховній Раді України потрібно було б, на мій погляд, усі попередні роки дещо іншою роботою займатися у контексті повноважень Президента України, а точніше приведення їх до вимог Конституції України.
Повернемося до статті 106 Основного Закону України.
Не буду перераховувати 31 пункт з правами Глави держави, а лише процитую останній, тридцять перший, так би мовити підсумовуючий.
Отже, він каже, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
Таких повноважень там не так багато, і серед цих повноважень ви не знайдете, наприклад, такого як призначення на посаду і звільнення Голови та членів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також підпорядкування йому цього органу. Аналогічно не відшукаєте ви у тексті Конституції України права призначати й звільняти заступників Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України.
Ніде там не має права Президента України приймати рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.
А чому ж тоді Президент України Петро Порошенко лише у квітні 2019 року видав низку Указів, якими визначив такі території?
Та просто тому, що цим правом він наділений статтею 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Аналогічно саме ним призначено вищевказаних посадових осіб лише з тієї причини, що відповідні норми містяться у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Законі України «Про Антимонопольний комітет України».
Такі ж питання до передбаченого відповідним Законом права призначати членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Не буду перераховувати подібні повноваження у законах та відповідні укази, що видані на їх підставі.
Отже, буквальне читання Конституції (а воно й не може бути іншим) дає право стверджувати, що усіма цими повноваженнями Главу держави наділено поза межами вимог вказаної статті 106 та інших норм Основного Закону України.
Зрозуміло, що більшість цих прав було передбачено на основі повноважень, визначених Конституцією України у редакції, що діяла до 01 січня 2006 року.
Потім, як ми усі пам’ятаємо, їх було відновлено при Президенті України Віктору Януковичу і саме це стало підставою для того, щоб оголосити про узурпацію ним влади. Досудове розслідування наскільки я пам’ятаю із ЗМІ все ще проводиться?
Тож тут потрібно було визначитися як у тому «бородатому» анекдоті про труси та хрестик.
Якщо це неконституційно (а за нинішньої редакції Конституції України, на моє переконання, це саме так), то Верховна Рада України давно мала би прийняти низку змін до законів, передавши ці повноваження Кабінету Міністрів України чи певним центральним органам виконавчої влади.
У разі, якщо парламент бажав залишити ці повноваження у Глави держави, то він також повинен був внести зміни до Основного Закону України, тим більш, що за останні п’ять років їх зроблено немало і дуже швидко.
Попри це не зроблено ні першого, ні другого.
Утім ще більш цікавим є інший момент.
Коли у 2014 році Верховна Рада України відновлювала дію Конституції України у редакції, що набула чинності 01.01.2006, то статтею 2 Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» було передбачено, що закони та інші нормативні акти є чинними у частині, що не суперечить Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 08.12.2004 № 2222-IV, від 01.02.2011 № 2952-VI та від 19.09.2013 № 586-VII.
Отже, давайте мислити логічно.
Конституцією України не передбачено відповідних повноважень?
Не передбачено.
Якщо відповідні норми в законах діяли до 2014 року, то після відновлення відповідної редакції Конституції України згідно із Законом України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» що з таким положеннями було слід робити?
Напевно, що не застосовувати. Чи не так?
А якщо так, то хто мені відповість, яка легітимність державних органів, сформованих за нечинними нормами? І яка легітимність рішень, що ними прийнято за цей час? І хто саме має та у який спосіб відповідати?
Залишу це питання без відповіді, оскільки дати її повинні ті, хто наділений відповідними владними повноваженнями.
Та хочу відволіктися від питання повноважень до нового законопроекту, нещодавно зареєстрованого групою народних депутатів України.
Він має назву «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо створення квот при формуванні виборчих списків» і у ньому пропонується пункт перший частини третьої статті 53 доповнити новими абзацами 2 – 4 такого змісту: «При визначенні списку кандидатів політична партія зобов’язана врахувати представництво:
— не більше 70 відсотків кандидатів однієї статі, при цьому різниця черговості в списках кандидатів жінок та чоловіків, що висунуто від політичних партій, не має перевищувати трьох позицій;
— не менше 10 відсотків кандидатів, що не досягли 35 років, при цьому різниця черговості в списках кандидатів, що не досягли 35-річного віку та старших не має перевищувати дев’яти позицій.».
Звісно можна тішитися тим, що у нас в парламенті думають про наступні вибори та переймаються питанням кількості жінок і молоді у списках.
Проте якість роботи Верховної Ради України визначається не за статтю чи віком.
Може краще все таки обирати тих, хто розуміє що таке правозастосовча діяльність? Щоб не було через п’ять років роботи таких цікавих запитань, як у викладеній ситуації.
Однак, боюсь, що багатьом нинішнім народним обранцям і не лише їм такі квоти не потрібні…
