Станіслав Желіховський,
кандидат політичних наук,
провідний фахівець Дипломатичної академії України
імені Геннадія Удовенка при МЗС
Ще донедавна погляди людства на світ були трохи інакшими. Уніфікація глобальної економіки, налагодження між державами політичних зв’язків, шалені темпи науково-технічного прогресу, в результаті якого відбулось поглиблення глобалізаційних тенденцій на земній кулі й покращення добробуту суспільства, — давали надію на те, що нова епоха наближається і ті проблеми, які існували протягом багатьох століть, є на межі зникнення. Так, приміром, лише за останні десятиліття стала можливою комунікація чи не з кожною точкою світу, а менш ніж за добу людина отримала змогу опинитися у будь-якому регіоні планети, що було колись немислимим і навіть фантастичним. Ба більше, останнім часом все жвавіше почалися роздуми і дискусії про далекі космічні подорожі, з супровідним їм процесом колонізації різноманітних астрономічних тіл. Чи перелічене не є проявом нової доби, що прийшла на заміну старому світу, з його війнами, кризами, глобальним потеплінням, епідеміями тощо?
Звичайно, людство не перестало воювати, ще досить багато залишилось невирішених питань в політико-економічний площині та й екологія планети не в найкращому стані. А ураження різноманітними захворюваннями, на жаль, перетворилось у рутинну статистику, коли часто порятунок потопаючих став справою рук самих потопаючих.
Та все ж, люди продовжили жити далі, вірячи, що глобалізація та прогрес все ж переможуть старі проблеми і всі нові принади цивілізації, які ще минулого століття в утопічній формі описували письменники-футурологи й світовий кінематограф, — можна спостерігати вже майже зараз.
«Майбутнє настає сьогодні!» — девіз, який часто полюбляють використовувати різноманітні суб’єкти бізнесово-економічної діяльності в наші дні. І дійсно, увесь людський розвиток іде доволі швидким темпом, наближаючи уяви про світле майбутнє в усіх можливих проявах. Хіба щось може стати на заваді цьому процесу? Адже такі невід’ємні риси, що уособлюють нову епоху, як автоматизація, інформатизація та цифровізація стали наявною реальністю сьогодення, з усіма численними перевагами. І було б несправедливим твердження того, що це не відповідає існуючому стану речей. Адже перераховані вище переваги науково-технічного прогресу, без перебільшення, мають феноменальне значення як для людства в цілому, так і для кожного окремого індивіда.
Однак, кілька місяців тому, коли мало хто міг припустити, що чекатиме на мешканців світу у найближчому майбутньому, сталися досить тривожні речі, які мають всі шанси змусити людей дещо переглянути свої погляди. Так, на зламі десятиліть людська цивілізація зіткнулась з найсерйознішим викликом модерного часу — пандемією коронавірусної хвороби COVID-19, що швидко почала поширюватися світом. Перші спалахи були зафіксовані на території КНР (район Уханя), з чисельними летальними випадками серед населення. Та попри різноманітні заходи з ізоляції та приборкання хвороби, втримати розповсюдження вірусу на локальному рівні не вдалося і буквально за лічені тижні інфекція COVID-19 охопила майже усю планету, особливо Європу, включно з Україною.
Незаперечним є факт, що саме Європейський континент завжди був локомотивом глобалізаційних тенденцій, починаючи ще з античних часів. А після завершення Другої світової війни, коли західні європейці у тандемі з американцями усвідомили необхідність в об’єднанні зусиль задля спільного економічного зростання та для покращення політичної та безпекової ситуації на континенті, первісне значення кордонів між державами поступово почало втрачати сенс і глобалізація почала набувати якісно нового змісту.
Не виключено, що останнє й стало фактором того, що коронавірусна хвороба COVID-19 найбільше вразила саме Європу, передусім такі країни, як Італія, Іспанія, Франція, Німеччина та ін. Наслідки такого ураження добре відомі — масове впровадження урядами серйозних запобіжних заходів, а саме: введення стану карантину у державних і муніципальних установах, закриття зовнішніх кордонів, припинення транспортного сполучення, призупинення функціонування об’єктів комерційного сектору тощо. Коротше кажучи, від нещодавнього й такого звичного стану речей мало чого залишилось.
Світове співтовариство навіть почало менше звертати уваги на ті події, які ще так недавно обговорювалися на всіх можливих публічних майданчиках та інформаційних ресурсах. Різко відійшли на другий план питання загрози глобального конфлікту (про який ще у січні-лютому 2020 року масово йшлося серед представників світового політикуму та експертних кіл), питання зміни клімату вже взагалі майже не згадується, а така ознака європейської дезінтеграції як Brexit (наслідки якого ще можуть датися взнаки) — вже є звичайним історичним фактом. Усі з жахом спостерігають за перебігом COVID-19 і тими обмежувальними заходами, які запроваджуються повсюдно.
Та найбільша іронія в тому, що подітися виявилось нікуди. Світ охоплено COVID-19 майже повністю і відчуття безвиході у тій чи іншій мірі має місце у людській свідомості. Втеча з планети не є можливою. А увесь той космічний туризм, про який так активно донедавна доводилось чути, поки що так і залишається на сторінках наукової фантастики. Тобто неможливість покинути Землю, щоб урятувати життя і здоров’я своє та своїх близьких, — це те, що заставляє людство протверезіти у розміні того, що ніякої кардинально нової епохи по-суті не настало. Так, усі ми звикли користуватися різноманітними технологіями, які покращили наше життя і професійну діяльність, проте світ наразі залишився великим пенітенціарним закладом, з усіма його проблемами та ще й, на додачу, будучи охопленим страшною пандемією.
Найстрашнішим у ситуації, що склалася, є недостатня прогнозованість перебігу захворювання й відсутність дієвого лікування, не кажучи вже про наслідки економічного характеру. Здається, що лише світова екологія може виграти від такого нашестя, як це має місце у Китаї. Все інше потрапляє під один великий знак питання.
Швидше за все, епідемічну кризу буде подолано. Люди повернуться до звичного стану речей — і це буде дуже добре для усіх. Можливо, відбудеться якесь переосмислення того, що відбулося, а за цим і розуміння крихкості існування світового соціуму на одній планеті, що теж непогано. Та наслідки все одно можуть мати вкрай негативний характер — у світі, який так і залишиться бути замкнутим у своїх звичних кордонах.
