15 – 17 лютого 2019 р. у м. Мюнхен (Німеччина) відбулася 55-та конференція з безпеки на тему: «Великий пазл: хто добере частини?». Назва цьогорічного заходу була більш ніж влучною. Адже за останні роки повоєнний (ялтинсько-потсдамський) світовий порядок почав руйнуватися, досягши свого апогею саме у 2018 – 2019 рр., що є доволі небезпечною тенденцією у міжнародних відносинах.
Отруєння сім’ї Скрипалів у м. Солсбері (Велика Британія) (імовірно російськими спецслужбами), міграційна криза на Американському континенті та в інших частинах світу, запровадження у Сполучених Штатах Америки (після рекордного за тривалістю урядового «шатдауну») надзвичайного стану для отримання необхідного фінансування побудови прикордонного з Мексикою муру, відкрита збройна агресія Російської Федерації проти українських суден у Керченській протоці, зростаюча напруга на Близькому Сході, протестний рух «жовтих жилетів» у Франції та деяких інших європейських країнах, виведення американських військ із Сирії, розпал гострої політичної кризи у Венесуелі, що погрожує перерости у громадянський конфлікт з можливим залученням потужних (ядерних) держав, початок процесу виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (ДРСМД) через порушення Росією протягом тривалого часу його умов – далеко не повний перелік тих подій, які відбулися з часу проведення минулорічної Мюнхенської безпекової зустрічі. І хто саме із світових гравців (суб’єктів) міжнародної політики зможе розв’язати головоломку, яка замінила собою відносно передбачувану повоєнну геополітичну шахівницю, – було тим основним питанням, на які учасники заходу (а їх було близько шестиста) намагалися дати відповідь.
Не буде применшенням зазначити, що значну частину порядку денного конференції займала Україна (українське питання було у топ-десятці заходу). На відміну від декількох попередніх зустрічей у Мюнхені, які були для Києва досить тривіальними, захід цьогоріч був відзначений кількома важливими факторами, які дещо виділяли сучасний стан безпекової ситуації у нашій держави.
По-перше, це констатація триваючої вже п’ятий рік поспіль російської збройної агресії проти України. Затяжний й економічно вимотуючий конфлікт, тисячі жертв серед українського цивільного та військового населення (втрати відбувалися навіть у дні проведення німецької зустрічі), проблеми виконання мінських домовленостей – питання, які досить часто обговорювались на полях конференції. Варто зазначити, що російсько-українська гібридна війна увійшла у дещо нову фазу, з огляду на відкрито ворожий акт нападу Кремля на українські морські судна в районі Керченської протоки, що супроводжувалось захопленням українських моряків у нейтральних водах. Ця ситуація вкотре довела порушення Росією норм міжнародного права, що надало українській стороні додаткових аргументів на полях заходу у Мюнхені для вимоги у світової цивілізованої спільноти задіяння додаткового тиску на Москву.
Другий фактор, який у контексті дискусій відігравав вагому роль в межах Мюнхенської конференції, – електоральний (виборчий) рік в Україні. Не буде применшеним припущення, що вибори в нашій державі (президентські і парламентські) будуть нести у собі не лише можливість реалізації вільного волевиявлення українських громадян (важливої складової будь-якого демократичного суспільства), а й неабиякі ризики, які можуть бути пов’язані як з внутрішньодержавними загрозами (підкуп, чорний піар тощо), так і з втручанням в український виборчий процес ззовні, зокрема зі сторони Російської Федерації (кібератаки, фейкова інформація тощо). З огляду на це, вибори в Україні, включно з їх безпековою складовою, були серед основних тем у Мюнхені, що стосувалися нашої держави.
Третім важливим моментом, пов’язаним з Україною, було закріплення Києвом на конституційному рівні євроатлантичного курсу. У майбутньому членство в НАТО та ЄС буде, безперечно, неабияким захистом національної безпеки України. Тому, під час зустрічей української делегації з представниками країн-членів Альянсу, тема прийняття вітчизняним парламентом такого історичного рішення не раз фігурувала й мала позитивні відгуки.
Україну на заході представив Президент Петро Порошенко, який 16 лютого виступив на панельній дискусії «Безпека у Східній Європі» (яка досить змістовно охопила усі вище зазначені проблеми сучасного безпекового становища в Україні і світі) та провів низку двосторонніх і багатосторонніх зустрічей.
Так, у перший день конференції, очільник Української держави провів зустріч з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, з яким нагальні питання, пов’язані з Україною, були ретельно обговорені. Сторони також обміркували важливість майбутнього візиту в Україну Північноатлантичної Ради НАТО, який має продемонструвати незмінну підтримку Альянсом України під час збройної агресії Росії проти нашої держави. Генеральний секретар, як вже було зазначено, позитивно відзначив ухвалення рішення щодо закріплення у Конституції України євроатлантичної інтеграції та підтвердив, що Альянс продовжує дотримуватися політики відкритих дверей.
До речі, перед зустріччю з українською стороною, Є. Столтенберг на полях заходу провів переговори з російським міністром закордонних справ С. Лавровим, на якій він, окрім інших питань міжнародної безпеки (зокрема щодо ДРСМД), закликав Росію звільнити українських моряків. Цей факт, без перебільшення, є додатковим аргументом тісних союзницьких відносин між Україною та Альянсом, а також у правильності обраного Києвом євроатлантичного інтеграційного зовнішньополітичного вектору та згуртованості цивілізованого світу навколо України перед зростаючими зовнішніми викликами.
Того ж дня Президент України зустрівся з Головою Комітету Сенату США із закордонних відносин Джеймсом Рішем, з яким було обговорено запровадження «азовського пакету санкцій» проти Москви з метою збільшення ціни агресії останньої проти України. Варто зазначити, що згадана зустріч була вельми важливою для Києва, адже Дж. Ріша нещодавно було обрано на посаду керівника сенатського комітету і двопартійна підтримка України з боку американського законодавчого органу має значення надзвичайної ваги.
Щодо американського порядку денного, то варто виділити й зустріч, на другий день конференції, Президента Петра Порошенка з Віце-президентом Майком Пенсом. Сторони обговорили усі нагальні проблеми, зокрема й з приводу зростаючої російської агресивної політики щодо України та координації спільних дій щодо реакції на незаконні дії Кремля. Цікавим був факт того, що напередодні зустрічі Президент Дональд Трамп підписав схвалений Конгресом пакет законодавчих актів, який суттєво збільшує допомогу Україні на 2019 р. – майже до 700 млн дол. Без сумніву, цей факт є черговим доказом (що й відмітили сторони) продовження підтримки Вашингтоном нашої держави, навіть незважаючи на наявні внутрішньополітичні й зовнішньополітичні виклики.
Доволі контрастовим був виступ Канцлера Німеччини Ангели Меркель (яка теж провела плідну зустріч з главою Української держави) щодо головних безпекових питань сучасної геополітики. З однієї сторони вона заявила, що колективна оборона в рамках НАТО є пріоритетною, зазначила, що прискорене виведення військ США із Сирії ризикує посилити ролі Росії та Ірану на Близькому Сході, і визнала, що ситуація на Донбасі є далекою від врегулювання, закликавши посилити зусилля для досягнення стабільності у регіоні. З другого боку, А. Меркель вважає, що Європа не повинна повністю відмовлятися від співпраці з Росією та підтримала введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2» (щоправда вкотре пообіцяла збереження транзиту російського газу через територію України).
Такий політико-світоглядний дуалізм лідера ФРН помітно відрізняється від більш одностайної позиції американського політикуму по відношенню до РФ. Так, приміром, Віце-президент США М. Пенс, який також виступив на безпековій конференції, на відміну від А. Меркель, закликав європейські країни рішучіше виступити проти реалізації російсько-німецького газопроводу через Балтійське море. Така різнополярна позиція обох надпотужних західних держав може у недалекому майбутньому не лише розколоти союзників вільного світу, а й волею-неволею поставити офіційний Київ перед дилемою визначення власних геополітичних пріоритетів: чи всеціло розвивати союзницькі відносини з Вашингтоном, чи тяжіти, з огляду на географічну близькість, до Берліну і сподіватися на поступову зміну позиції німецьких політичних кіл.
Варто зазначити, що на підтримку українців, затриманих або ув’язнених у Росії з політичних мотивів, у рамках заходу виступили не лише офіційні представники України, а й громадські активісти. Так, у центрі Мюнхена учасники акції винесли сотню порожніх стільців, до кожного з яких прикріпили табличку з ім’ям одного з політв’язнів Кремля, а також розгорнули плакати з вимогою їх звільнення. Буде не зайвим підкреслити, що зростання національної громадської свідомості є також сильної стороною українського соціуму, яка не раз приходила нашій державі на допомогу, зокрема й перед лицем зовнішньої збройної агресії.
Третій і заключний день роботи Мюнхенської конференції був присвячений темі конфлікту у Сирійській Арабській Республіці. На панельні дискусії зібралися представники як з європейського, так і з близькосхідного регіонів. Досить гострим був виступ глави МЗС Ірану Мохаммада Джавада Заріфа, який відкрито розкритикував здійснений напередодні Віце-президентом США М. Пенсом заклик до європейських союзників вийти з ядерної угоди з Іраном. М. Д. Заріф також допустив початок війни з Державою Ізраїль через атаку останньою іранських сил на території Сирії.
Хоча на третій день проведення заходу українська делегація участі вже не брала, однак український порядок денний продовжував залишатися у фокусі. Так, Спеціальний представник Державного департаменту США по Україні Курт Волкер на полях безпекової конференції провів зустріч з Генеральним секретарем ОБСЄ Томасом Гремінгером, у ході якої було обговорено ситуацію в Україні і необхідність нових політичних імпульсів для реалізації мінських угод.
У своєму заключному слові, Голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер подякував «тим, хто намагався домогтися прогресу у вирішенні, здавалося б, нерозв’язних конфліктів». Можна упевнено ствердити, що це стосувалося й української сторони, адже наша держава особливо зацікавлена у врегулюванні безпекової ситуації як на своїй території, так і в цілому у світі.
Підсумовуючи усе вище викладене, можна констатувати, і це було визнано багатьма учасниками 55-ї Мюнхенської конференції з безпеки, що світ все більше віддаляється від того світоустрою, який був закладений після закінчення Другої світової війни. Приклади зростаючої напруги у всіх регіонах планети та все більша поляризація у геополітичній грі – є більш ніж тривожними дзвінками наближення нового глобального конфлікту.
На жаль, Українська держава, як ніякий інший суб’єкт міжнародної геополітики, опинилася на передовій нового протистояння великих світових гравців, доказом чого є вже п’ятий рік поспіль триваюча військова та економічна агресія зі сторони Росії. Однак, на відміну від попередніх років, 2019 р. для України є особливо відповідальним, оскільки цього року офіційний Київ має пройти випробування електоральним процесом, що, безперечно, є важливим тестом для перевірки розвитку демократичних інститутів та процесів у нашій державі, від чого залежатиме подальша її підтримка з боку передових країн світу. А така допомога, у свою чергу, буде однією з головних запорук національної безпеки України – гарантією збереження цілісності та національної державності.
Тому є надія, що Українська держава з позитивним для себе результатом подолає усі виклики й загрози і на час проведення наступної зустрічі у Мюнхені Україна буде ще більш міцнішою, демократичнішою, та, безперечно, безпечнішою країною. Адже політично стабільна і безпечна Україна буде запорукою спокою та процвітання не лише східноєвропейського та чорноморського регіонів, а й усього євроатлантичного простору.
Хочеться сподіватися, що люди зможуть дійти спільної згоди, а майданчики, подібні Мюнхену чи Давосу, однозначно сприятимуть цьому. Лише мирний діалог, активні дипломатичні зусилля та пошук часом нелегкого компромісу – це ті запобіжники, які захищатимуть людську цивілізацію, як це не раз бувало, від занурення у непримиренну ворожнечу та від тотальної руйнації. Планета повинна залишитися для майбутніх поколінь такою, якою ми її знаємо, щоб вони для безпечного співіснування змогли зробити її значно кращою.
Станіслав Желіховський
