Спротив Китаю японській агресії під час Другої світової війни був ключовим внеском у перемогу, яку здобули союзні сили на чолі зі Сполученими Штатами, Радянським Союзом та Великобританією. Проте через 80 років після завершення цієї жорстокої війни роль Китаю все ще залишається слабо усвідомленою на Заході, заявив Рана Міттер — британський історик і автор книги “Забутий союзник: Китай у Другій світовій війні, 1937–1945”.
Китай був основним театром воєнних дій на Сході під час Другої світової антифашистської війни.
Як усе почалося: від Шеньяну до Луґоу
7 липня 1937 року японські солдати напали на китайські війська на мосту Луґоу, що стало початком повномасштабного вторгнення Японії в Китай та загальнонаціонального спротиву китайського народу проти японської агресії.
Однак страждання Китаю розпочалися ще шістьма роками раніше — з інциденту 18 вересня 1931 року, коли японські війська, дислоковані на північному сході Китаю, підірвали частину залізниці поблизу Лютяоху в Шеньяні, провінція Ляонін, звинуватили в цьому китайську армію та використали інцидент як привід для обстрілу міста.
Переломний момент: Китай міг капітулювати
“Період з 1937 по 1939 рік є одним з найважливіших періодів китайського спротиву під час війни”, — сказав Міттер. — “Я вже казав це раніше і повторю зараз: 1938 рік був дуже важливим переломним моментом. Тоді Китай міг би капітулювати перед японцями та укласти певну угоду. Але це означало б, що вся війна пішла б зовсім іншим шляхом”.
Якби Китай здався, Японія фактично перетворила б його на колонію, а всі сили могла б перекинути на повноцінний наступ на Радянський Союз, Південно-Східну Азію або навіть Британську Індію, зауважив Міттер.
“Саме тому війна в Китаї має справжнє глобальне значення, але про це досі не знають у належному обсязі, як я вважаю”, — підкреслив він.
Чому про Китай не пам’ятають у світовій історії
Попри те, що зараз усвідомлення важливості досвіду Китаю у Другій світовій зростає, досі вважається, що це була війна, яка в основному розгорталась у Європі, зазначив Міттер, який почав роботу над книгою ще на початку 2000-х і видав її у 2013 році.
“Загалом, частково проблема полягає в хронології. Європейська війна досі вважається початком Другої світової — з вересня 1939 року (вторгнення нацистів до Польщі). А це означає, що для багатьох події в Китаї з 1937 по 1939 роки не сприймаються як частина основної війни”, — пояснив він.
Бомбардування Чунціна: невідомий “Бліц” на Сході
Так само, як багато європейців знають про “Бліц” у Лондоні — масовані авіанальоти Німеччини з 1940 по 1941 рік, — мало хто чув про паралельні японські бомбардування Чунціна, тимчасової столиці Китаю під час війни, та прилеглих міст з 1938 по 1944 рік, додав Міттер.
“Багато хто навіть не уявляє, що Китай узагалі мав якусь роль у Другій світовій війні”, — написав він у прологу до своєї книги. — “А ті, хто знає про участь Китаю, часто відмахуються від неї як від другорядного театру воєнних дій… Роль Китаю у війні вважається історичною обхідною дорогою, а не вартим уваги напрямом, на відміну від великих держав-учасниць”.
Як війна змінила сам Китай
Окрім спротиву, історія Китаю — це також історія того, як війна змінила його інститути, культуру, спосіб життя та багато суспільних процесів знизу догори — і саме цей аспект Міттер збирав по крихтах протягом 10 років. Це, за його словами, може допомогти світові краще зрозуміти сучасний Китай.
Однак історія на межі зникнення — особливо зараз, коли все більше ветеранів та свідків тих подій ідуть з життя. Саме тому, за словами Міттера, сьогоднішня потреба у відновленні спільної пам’яті про те, як Схід і Захід протистояли темряві, є ще більш нагальною, ніж 10 років тому, коли вийшла його книга.
Мир у Східній Азії — не випадковість
“Сьогодні Азія загалом перебуває в мирі — принаймні щодо міжнародних конфліктів — вже понад чотири десятиліття. Але це не сталося випадково. Це результат певної частки удачі, планування, а також того, що ключові актори в регіоні зуміли досягти домовленостей, компромісів, угод і пактів між собою. І саме завдяки цьому було уникнуто повномасштабної війни. У Близькому Сході так уже не є. В Європі — теж. В Африці — також ні”, — сказав він.
Історичний урок: війна нічого не вирішує
“Підтримка цього миру — надзвичайно важлива. Це важливо для торгівлі, для економічного зростання у світі, для подолання кліматичних змін. Але найголовніше — це важливо, тому що, вивчаючи війну та опір, ти розумієш справжню ціну в людських життях, а також руйнування та шкоду, яку вона завдає соціальній тканині суспільства і здатності людей будувати мирне та процвітаюче життя.
Війна руйнує все. Саме тому життєво важливо, щоб регіони знаходили способи переходити до переговорів, діалогу та уникали конфліктів чи військових дій як способу вирішення суперечок. Війна, як показує історія, зрештою веде до масштабних руйнувань — і не дає відповідей на справжні питання”.
