В рідному селі, Радинці вас двічі обирали головою. Чому вам довіряють?

Є результати в роботі та люди бачать моє відношення до них. Це моя рідна земля. Я там жив і навчався. Коли закінчив Переяслав-Хмельницький державний педінститут ім. Сковороди, повернувся до села – спочатку працював вчителем фізичного виховання та біології в Луговицькій ЗОШ, а потім перевівся в Радинське навчально-виховне об’єднання (НВО). Аж згодом, працюючи в рамках Програми Розвитку ООН (ПРООН), я більше дізнався про проблеми Поліського району, та познайомився з активними місцевими жителями. І, як результат, коли в Радинці змінився сільський голова, достроково склав повноваження, я вирішив спробувати власні сили у місцевому самоврядуванні. Я взяв участь у виборах сільського голови у 2008 році – місцеві мешканці мене й підтримали. Після 2 років роботи головою села в мене були вже певні досягнення у вирішенні проблем громади, навіть за такий короткий час. Тож на наступних виборах односельці знову підтримали мене – з 5 кандидатур. Бо я працюю для інтересів громади, так і люди бачать це і підтримують мене.

 

Що вам тоді вдалось зробити?

За два роки ми зробили ремонт твердого покриття найбільш аварійних доріг на вулицях. Зробили капітальну реконструкцію системи вуличного освітлення. Планували навіть зробити міні-сонячну електростанцію, та, нажаль, через брак співфінансування з інших рівнів бюджету це зробити не вдалося. Проте натомість ми об’єднали систему вуличного освітлення таким чином, щоб воно вмикалось з однієї точки, а не з п’яти, як раніше. Допомагали вирішити багато проблем мешканців села, вирішували їх звернення.

 

А чому після інституту повернулись до району – не було перспектив десь деінде?

Бо це мій дім. Перспективи подальшого навчання, ще й з можливим викладанням, звісно, були. Але я вважав, що в Поліському районі без мене не обійтись. Був час, якій вимагав змін і рішень, та людей які будуть розвивати нашу громаду. У 2004 році я прийняв участь в конкурсі на посаду регіонального спеціаліста з розвитку громад в Поліському районі, яка передбачалась в рамках Програми Розвитку ООН (ПРООН). Згодом пройшов дві співбесіди, і за контрактом майже 4 роки там пропрацював, до 2008 року.

Розкажіть, що була за робота?

Якщо розповісти про основне, то це робота над створенням умов, за яких громади навчились би шляхом самоорганізації допомагати собі самим вирішувати власні проблеми. Тобто, мова про реалізацію мікропроектів, і аж до виконання більш масштабних проектів за донорські кошти. Впроваджували основні принципи для місцевого самоврядування, вчили людей та самі вчились змінювати та розбудовувати громаду

 

Розкажіть про ці проекти коротко «на пальцях»?

Наприклад ремонт школи Мар’янівського НВО (заміна вікон і дверей), відновлення роботи каналізаційно-насосної станції в с. Радинка, ремонт школи в Луговиках, перекриття даху спортзалу в Радинському НВО. Тобто, мова про соціальні об’єкти, але ініціатива йшла від місцевих жителів, знизу вгору, а не як ми звикли – «на районному рівні вирішили, тож ми й робимо». Це повністю змінює філософію: принцип планування «знизу вгору» ефективний і працює, якщо люди активні. Починають самі вирішувати, приймати участь в процесі обговорення проблеми, підготовки проекту, реалізації – цей проект для них стає важливим. І тоді він життєздатний. А те, що «спускається» з гори, частенько зовсім нікому не потрібно. Ми побачили: частина жителів, що зайняла активну позицію, спробувала вирішити проблему шляхом самоорганізації, створення громадської організації – і разом кілька проектів вдалося реалізувати.

 

ПРООН розрахована на те, що є певний актив на місцях, небайдужі мешканці. А багато таких серед селян?

Звичайно, в кожному населеному пункті є активні люди, яких не влаштовують умови, в яких вони живуть та працюють. Вони хочуть змін, та не знають як їх зробити. Також в силу обставин такі люди не завжди доступні на зв’язку, бо вони теж працюють, мають свої справи. Тому їх потрібно шукати, з ними треба працювати, показувати перспективу співпраці. Якщо людина бачить себе на цьому шляху, що може допомогти громаді – починаємо працювати. У таких людей дуже часто є основне місце роботи. Але вони активні, і якщо розповісти що можна зробити — вони знаходять час. Важлива частина роботи – планування, бачення процесу реалізації, щоб проекти потім були включені в програму соціально-економічного розвитку органів місцевого самоврядування. Були і випадки, коли люди частково фінансували роботи за рахунок своїх сімейних коштів! Як правило це невеликі гроші, але люди ділились власними ресурсами задля реалізації суспільних проектів.

 

Радинка знаходиться поруч з зоною відчуження. Як це впливає на життя села?

Надходило багато звернень від рибалок. У нас за селом протікає річка Уж, якою начебто проходить розмежування забрудненої території. Але насправді чіткої межі немає: її встановили більше 20 років назад  усною домовленістю. От працівники Зони відчуження періодично і складали адмінпротоколи на наших людей. Справа у тому, що їх працівники несуть службу вахтовим методом – і про домовленість з місцевими дехто міг і не знати. А може, їм треба було показувати статистику… Я ініціював зустріч керівництва Зони відчуження, Іванківського та Чорнобильського райвідділу поліції з нашими людьми. Зібрали більше 400 підписів жителів району, щоб зупинити упереджене ставлення до них. Пробували вияснити законність адміністративних меж. Я все розумію – але ж люди потім сплачують штрафи! Нам документально затверджених меж так і не надали, але кілька років мешканців району не чіпали.  Нажаль немає меж і на сьогодні, і можливо,  там знову складають протоколи на людей, які звикли там рибалити зроду-віку.

 

Іванківським районом, доречі, найбільшим в країні (3616 км² ) ви керуєте з лютого. Які виклики були найпершими?

Найперше – це колектив. Я прийшов до нього сторонньою людиною, але мене одразу прийняли, сприйняли – і працюємо плідно разом. Частину людей взяли на роботу по конкурсу. Разом ділимо тяготи буденності. Умови в нас не тепличні, адже після реформи адміністрування частину посад скорочено, відповідно, немає й фінансування. Отримуємо «голу» зарплатню без премій. Я тільки в вересні завдяки економії Фонду оплати праці зміг вперше за півроку доплатити працівникам. А ще – проаналізували напрями роботи попередньої команди.

 

Зробили аудит?

Можна і так сказати. Якщо щось робилось, перекреслити його неможна, на це вже витрачали кошти та час. Один з напрямків – підготовка проектно-кошторисної документації на пріоритетні проекти. Одна з можливостей для нашого району – фінансування за рахунок коштів від будівництва Центрального сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Від нього, за умовами, 10% від 33 млрд грн можуть витратити Поліський, Іванківський район та місто Славутич.

Що це за проекти?

Попередні керівники подали 5 проектів на фінансування, два з яких вже фінансувались за рахунок місцевого бюджету. По одному з трьох останніх треба було переробляти проектно-кошторисну документацію. Їх вже затвердив губернатор. Я побачив –, що їх треба та можливо швидко закінчити. А саме – оновлення системи водопостачання та гарячого водопостачання Іванківської ЗОШ №2 (встановлення теплопункту для економії газу, він дозовано регулює температуру в системі залежно від зовнішньої температури). А також ремонт Оранської філії опорного навчального закладу – тут ми оновлювали кошторис, бо ціни застаріли з 2018 року та через зміну Державних будівельних норм у 2019 році. Також це ремонт харчоблоку по Іванківській райлікарні. Всі три проекти вже пройшли тендерні процедури, на останній зустрічі з заступником губернатора Андрієм Лісовиком підтвердили, що договори заключені – і невдовзі почнуться ремонтні роботи. Розуміючи, що нас вже випереджують м. Славутич та Поліський район, ми вирішили виготовити якнайбільше проектно-кошторисних документацій, щоб вони були включені в перелік об’єктів, що будуть фінансуватись за рахунок цих 10%.

 

Що ви додасте до переліку?

Ми вже додали три проекти до переліку – це ремонт поліклінічного відділення: утеплення даху, стін, ремонт електромережі та ремонт Центру первинної допомоги. Об’єднали ці три проекти в один, вартістю 28 млн грн., який за одну процедуру вирішить частину наших проблем у медицині. Також подали до ОДА проект підключення до електричної мережі масиву житлової забудови «Молодіжний» та «Теплиця». Ці масиви знаходяться в межах селища Іванків. Там люди більше 5 років тому отримали земельні ділянки, побудувались, але не можуть підвести електропостачання. Вартість – більше 13 млн грн. За практикою, люди на такі цілі інвестують власні кошти, або це фінансує місцевий бюджет – останній варіант ми не «витягнемо», але за рахунок ЦСВЯПу реалізуємо.

І в процесі виготовлення у нас ще 4 проекти. Кілька – по сільрадах, де будемо ремонтувати будинки культури, ремонт центральної вулиці в смт Іванків – заміна тротуарів.

.

Щоб ваш «Хрещатик» був красивим?

Звичайно, все має добре виглядати. В планах – не зупинятись на досягненому. Закінчуємо старі проекти та починаємо нові. Розвиваємось та почнемо розбудовувати крок за кроком нашу громаду. Наприклад, проаналізували ситуацію з водопостачанням: у нас є населені пункти, де з цим дуже погано. Колодязі почали пересихати… Тоді вирішили (і місцева рада нам виділила кошти) придбати бурову машину для буріння свердловин. І нам протягом місяця вже повинні поставити обладнання, необхідне для буріння. Це вирішить проблему населених пунктів і людей, в яких немає води. А ще й дозволить заробити місцевому водоканалу додаткові кошти, надаючи послуги населенню по пільгових цінах.

 

У вас через район проходить туристичний маршрут, це теж можливість для розвитку?

Безумовно. Через нас їде потік туристів до Чорнобильської зони. На нашій території є готель, але він, нажаль, потребує значного ремонту та капіталовкладень. Нажаль в нинішньому вигляді він не має цінності для туристів, багато проїжджають повз. Хоча зацікавленість Чорнобильською зоною є в усьому світі. Тим паче ми можемо бути зупинкою у багатьох туристичних маршрутах..

…а багато хто їде на дводенні тури, тож має десь мешкати?

І є можливість зупинити цих людей в наших об’єктах. Це вигідно нашій громаді. Тому будівництво готельного комплексу – але не в чистому вигляді, а з додатковими послугами, інфраструктурою – дасть можливість залучати туристів, стати поштовхом для розвитку громади. В планах у нас розробка маршрутів, збір та локалізація інформації та побудова нового об’єкту, можливо, за рахунок ЦСВЯПівських коштів. Щоб там можна було і спортсменів розмістити, і туристів. Ми хочемо, щоб точкою відліку для туристів був саме Іванків чи його околиці. В майбутньому ми зможемо багато чого запропонувати туристам..

 

Ви проводите зустрічі з ветеранами АТО?

Звичайно карантин змушує нас іти на певні обмеження, та зустрічі й робота з ветеранами проводяться. Зараз в скороченому режимі, на базі Центру «Довіра», де в нас є відкритий кінотеатр – його, власне, і створили за активної участі АТОвців. Щоп’ятниці вони переглядали кінофільми – за теплої пори року, у вечірній час. Плюс, постійно ведеться індивідуальна робота. Ми координуємо певні заходи, щоб мінімізувати ризики захворювання на COVID

 

(через відчинене вікно вривається звук з гучномовця: «Увага, карантинні заходи…») А як відбувається боротьба з епідемією?

Як і всі в країні, почали з інформування. Чуєте? — це робить заклад культури (а сам запис надали в поліції). Нагадуємо людям, щоб не забували – найбільша можливість зараження це особисті контакти та недотримання гігієни. З місцевого бюджету через резервний фонд закупили велику кількість різних засобів та медикаментів. Наша лікарня не потрапила в перелік тих, в яких можливо лікувати хворих на COVID-19 (в нас немає захищених боксів), та попри те заклад обладнаний – маємо 5 апаратів ШВЛ, близько 10 кисневих концентраторів. Активно включились волонтери: коли всі кинулись купувати обладнання, поставники не хотіли щось нам відвантажувати. А зараз ажіотажу вже немає, в лікарнях є все необхідне. Проте кількість хворих збільшується. В районі вже перехворіли більше 100 людей, летальних випадків, слава Богу, не має, а більше 80 хворих вже видужали.

 

Аналізували, звідки потрапляє вірус?

В першу чергу, працівники, що працюють в Києві на підприємствах та медичних установах. Часто люди повертають додому без симптомів, і вже потім відчувають хворобу. Але нам вдалось стримати її розповсюдження. Люди дослухались до порад і дотримувались прописаних правил – тому стрімкого поширення хвороби немає. Крім того, за сприяння депутата Верховної Ради Ольги Василевської-Смаглюк вдалось отримати державні кошти для придбання цифрового рентгену в районну лікарню, а зараз очікуємо кошти на придбання ендоскопічної системи з відеогастроскопом. Виділили, за рахунок місцевого бюджету, кошти для придбання мамографу до лікарні. Тендерні процедури закінчились, договори підписані – і обладнання буде встановлено протягом 1,5-2 міс. В рамках допомоги опорним лікарням розроблений проект, що передбачає підготовку приміщення для встановлення комп’ютерного томографу. 12 таких закуплять для Київської обл., і один з них буде привезений до нас. В рамках цього проекту передбачена також прибудова ліфтової шахти, щоб в хірургічному відділенні санітарки більше не піднімали хворих просто сходами. Також плануємо вивчити питання і розширити перелік послуг для лікарень, щоб люди могли отримувати якісні послуги, виявляти захворювання своєчасно – а нові договори, відповідно, дозволять нам збільшити фінансування нашої лікарні. Це перспективний та необхідний напрямок!

 

В рамках «Великого будівництва» від Президента у вас будуть проекти?

На наступний рік подали кілька проектів, йде виготовлення проектно-кошторисної документації. Це реконструкція школи з одночасним відновленням басейну в селі Горностайпіль. В Іванкові, де зараз навчається близько 800 дітей, також плануємо добудову великого спорткомплексу з басейном (спортзалу, що є зараз, явно недостатньо), а новобудова дасть змогу організувати професійні секції і займатись з вихованцями тренерам. Це, до речі, дасть і нові робочі місця, і надходження до бюджету. Ми розуміємо, що власних коштів у місцевому бюджеті на всі потреби нам не вистачить. Тому власну ношу у вигляді проектної документації ми беремо – і хочемо отримати максимум ресурсів від обласного, державного бюджетів і працюючих програм.

 

Чи є розуміння по місцевих бюджетах: скільки було досі, і скільки буде в ОТГ – адже зміниться структура наповнення?

На сьогодні маємо проблему. В проект на 2021 рік не увійшли майже 64 млн грн надходжень від підприємств, що працюють в Зоні відчуження. А її територія належить до Іванківського р-ну, відповідно вони сплачують податки до нашого бюджету. В проекті кошти не враховані – іде зменшення. Але це майже 50% від всього нашого бюджету! Якщо ці кошти не надійдуть, потенційна громада, що тільки буде створена, одразу буде неплатоспроможна. Тож ми звернулись до народного депутата, Ольги Василевської-Смаглюк, по допомогу: щоб на рівні підготовки Закону про держбюджет, і на рівні бюджетного Кодексу було передбачено, щоб ті кошти надходили саме до нашої громади, органів місцевого самоврядування. В результаті маємо найбільший район за територією по Україні – і де-факто неспроможність його в результаті реформи децентралізації. Адже частина населених пунктів відноситься до III зони, де виробництво неможливе за законом.

 

Ви шукаєте інвесторів у район?

Так активно, як тільки можемо. Іванківський район споконвіку був агропромисловим, тож в першу чергу розглядаємо інвесторів-сільгоспвиробників. Ми знаємо, що їм запропонувати. Такі вигідні умови досить складно найти. Ми хочемо показати, що Іванкіський район відкритий для бізнесу та інвестицій.

 

У вас за статистикою в районі біля півсотні агропідприємств, багато це чи мало?

З точки зору створення робочих місць та наповнення бюджету – це мало. Суми податків від цих підприємств, нажаль, не вистачить на потреби громади, і це – додатковий поштовх для пошуку інвестора. Мінімум, щоб зробити перереєстрацію бізнесів сюди з інших районів, можливо, навіть з Києва, щоб сплачували в наш бюджет ПДФО чи за оренду землі. Враховуючи місцеві ресурси – це земля – і в результаті адміністративної реформи частина земель державної власності перейде до громад.

 

Що ще може дати поштовх Іванківській ОТГ?

Перше, це розвиток туристичної галузі, починаючи з «зелених» садиб. Цей вид туризму набирає попиту, тим більше, що в нас вистачає принад – тут жила Марія Приймаченко, знана художниця на весь світ. Чудові природні водойми. Є, чим зацікавити навіть найвибагливішого туриста. Друге – сільське господарство. Зараз немає переробки. Те ж зерно везуть на перевалку до Одеської області. А якщо залучити інвестора, який, скажімо, поставить елеватор або маслофабрику – це буде неймовірна перспектива. Найбільше в цій ситуації потенційних інвесторів відлякує зона і потенційна забрудненість територій. Люди психологічно ще не готові, нажаль. Також перспективне вирощування енергетичних культур.

Рапс?

Ні,інше. Зараз в Бородянці обговорюється українсько-німецький інвестор, який планує побудувати лінію з виготовлення біогазу, де речовиною для газу буде слугувати цукровий буряк. Також вони планують вирощувати енергетичні дерева – павлонію, наприклад. І планують поставити аж 3 підприємства. Нам би й одного вистачило! Ми ж зацікавлені, щоб на нашій території працювали наші люди.

Як повертати молодь з-за кордону? Це – задача від президента.

У нас для всіх знайдеться місце. Але на початку треба, щоб люди не їхали на заробітки, а будували та змінювали свої громади. А для цього треба дотриматись мінімальних умов: щоб в людини було житло, місце роботи з гідною зарплатою, щоб вона могла бачити перспективу. Сьогодні в Іванківському районі, поки нове будівництво не може бути реалізовано – не дозволяє нинішня каналізаційна мережа. Зараз звертаємось, де тільки можемо, щоб проект включили в перелік по якійсь з програм – щоб його закінчити. А в перспективі – бачимо, що в цій частині Київської області відсутні індустріальні парки, що зараз будуються ближче до Києва. Це дуже перспективний напрямок. Поступово знайдуться інвестори, які захочуть розміщувати свої об’єкти.

 

До Києва їхати звідси лише годину. Це ж перспективний напрямок!

Безумовно. І вартість розміщення – будівництво, оренда землі – буде значно меншою. І природа у нас дуже гарна і люди привітні. Це наша суттєва перевага

 

Захворювання, пов’язані з близькістю до Зони – чи є розуміння, що робити?

IV зону зняли. Та й тоді люди отримували 1,6 грн на харчування і 5,2 грн за роботу в Зоні. І це смішні виплати. В III зоні люди також не отримують доплат від держави. Але вплив радіації відчуваємо і тепер, через це в нас дуже багато онкохворих. Більшість людей продовжує вирощувати продукцію на своїх землях, пити воду з криниць, топити тими самими дровами… З плином часу ці малі дози впливають на нас. Тому і хочемо забезпечити нашу лікарню обладнанням, щоб мати змогу на ранніх етапах виявляти випадки захворювання. Щоб люди могли швидко реагувати і починати лікування.

 

Країна поступово набуває потужного місцевого самоврядування: за, власне, країною – зовнішня політика, апарат примусу, судова влада. А от якість життя громадян – це вже робота місцевої влади. Якою бачите Іванківську ОТГ за 10 років?

Я вірю, що ми разом зможемо побудувати самоспроможну та успішну громаду. І тоді вже люди з інших районів будуть приїздити до Іванківської ОТГ влаштовуватись на роботу чи відпочивати. Що тут будуть конкурентні умови, не нижче за пригород Києва: в освіті, медицині, дозвіллю. І по бажанню жити тут. Шляхи досягення цього різні – але перш за все планування та стратегія. Правильний аналіз і напрямки, в яких буде рухатись громада – це запорука її ж розвитку в майбутньому. І це буде залежати від того, хто буде її очолювати і яким буде депутатський склад. Кожен з депутатів повинен мати власну точку зору майбутніх змін та ініціювати їх. Тільки тоді буде справжній, гідний, результат. Я зроблю все, щоб інтереси громади були захищені

 

ПРО ОСОБИСТЕ

«Я завжди цінував особистості»

 

Чому ви вирішили стати вчителем?

Так історично склалось: моя бабуся по материній лінії вчитель, дідусь займався викладацькою діяльністю. Сестра вчитель, мати – теж.

 

Тож знали, що матеріальних статків це не принесе.

Я завжди цінував особистості – і, відповідно, хотів з ними працювати. Бо якщо є власне бачення, то його треба доносити до людей – з шкільного віку, щоб через певний час отримати результат. А професія вчителя дає і комунікативні навички, і багаж знань, які потім людина застосовує.

 

«Любимчики» серед учнів були?

В житті не ділю людей на добрих-поганих, «любимчиків» чи нелюбих. У всіх – рівні права, і тільки в силу різних обставин людина вчиняє так чи інакше. Кожен з нас особистість. А от судити – не дано нікому! Я до всіх підхожу з точки зору рівних можливостей і відповідальності. Як вчитель фізвиховання скажу: не кожному дано пробігти норматив. Але навіть якщо дитина пройде дистанцію, матиме позитивний ефект і оцінку.

 

Чим займається ваша дружина?

Інна Валеріївна також була місцевою вчителькою, з Радинки. Познайомились ми з нею давно, вона тоді ще в школі навчалась. Працювала довгий час вчителем історії та правознавства в Радинській НВО, 2017-го перейшла на роботу до Поліської райради, і зараз працює заступником голови ради.

 

Чому приділяєте вільний час?

Його не так-то і багато. До того, як мене призначили на посаду голови адміністрації, я займався особистим сільським господарством, був приватним підприємцем. Обробляв свою землю, займався розведенням свиней, торгівлею. В один день все це, власне, зупинити неможливо… А ще потрібно приділити час сім’ї, відпочинку. Намагаюсь все встигати.

 

Як же ведете справи?

Встаю раніше, лягаю спати пізніше. (сміється – Авт.) Мені до місця роботи їхати кожного дня по 50 км. До роботи займаюсь господарством, і після – також їм. Я добрий господарник, в мене близько 50 курей (може когось зараз вже з’їла лисиця), десяток гусей, дві кози, більше 20 свиней. Я розумію, що ліквідація адміністрацій та створення нових ОТГ – питання часу. І це правильно, адже дублювання повноважень бути не потрібно. Також щоб район процвітав, багато держслужбовців не потрібно, вони мають добре робити свою справу та мати довіру громади. Тоді будуть реальні зміни!

Print Friendly, PDF & Email