Вже кілька тижнів Сполучені Штати Америки лихоманить від так званого урядового «шатдауну» – тимчасової ситуації, коли державні органи призупиняють роботу через неможливість дійти згоди між законодавчою та виконавчою гілками влади щодо їх фінансування. Подібні випадки не раз траплялися в американській історії, останній раз у 2013 р., коли президентське крісло у Білому домі посідав Барак Обама. І якщо минулого разу порозуміння все ж таки було досягнуто, то цьогорічний «шатдаун» виявився справжнім викликом як для адміністрації Дональда Трампа, так і для Американської держави загалом.
Причин такого глухого кута можна назвати кілька. По-перше, це сама суть спірного питання, яке виникло між обома гілками влади і яке не дозволяє жодній з гілок влади поступитися чи бодай дійти до консенсусного рішення. І це питання дійсно на мільйон доларів, а точніше на декілька мільярдів, адже ціна такого питання – фінансування побудови паркану між США та Мексикою з метою недопущення нелегального проникнення мігрантів з країн, які знаходяться південніше від штату Техас. На перший погляд може здатися, що тут немає нічого серйозного, адже Вашингтон уже має досвід у побудові та фінансуванні розмежувальних споруд на кордоні між обома північноамериканськими країнами. Однак, цього разу питання будівництва стіни є тим наріжним каменем, від якого може залежати подальше президентство Д. Трампа та можливість бути обраним на другий термін, адже реалізація подібного проекту була частиною його передвиборчої програми як однієї з головних елементів боротьби з нелегальною міграцію у США. І з огляду на те, що питання міграції є досить болючим для тієї верстви населення, яка голосувала за Трампа у листопаді 2016 р., більшість виборців якої є переважно білими американцями-християнами, мешканцями невеликих населених пунктів, тобто такого прошарку, який, м’яко кажучи, не дуже схвально відноситься до напливу мігрантів у їхню країну, а тим паче з огляду на нещодавню міграційну кризу, яка виникла на Американському континенті (що ще більше підігріває побоювання електорату Трампа щодо збільшення дефіциту робочих місць та росту криміногенної ситуації на території США), будівництво прикордонних споруд набуває неабиякої ваги. А враховуючи те, що Трамп обіцяв, що фінансування побудови американо-мексиканської стіни буде здійснюватися за рахунок південного сусіда і на що Мехіко дало категоричну відмову, питання пошуку кошторису на будівництво розмежувальних об’єктів має першочергове значення для президентської адміністрації.
Другою причиною внутрішньоамериканської політичної кризи є власне феномен «напіврозділеного правління», який склався після проміжних виборів до Конгресу США минулого року, коли президентська партія почала керувати однією палатою парламенту (Сенатом), а опозиційна – іншою. Припавши майже на екватор першого президентського терміну Д. Трампа, проміжні вибори стали справжнім «Рубіконом» для останнього. І якщо перша половина каденції президента-республіканця Трампа, навіть попри гучні скандали навколо його одіозної персони, пройшла відносно стерпно (з огляду на контроль обох палат Конгресу Республіканською партією), то після того, як Палата представників перейшла під контроль демократів, політична «зона комфорту» для Трампа явно підійшла до свого завершення. Пам’ятаючи усі ті випади, які Дональд Трамп під час президентської кампанії відправляв на адресу Гілларі Клінтон та не бажаючи успішного виконання Трампом передвиборчих обіцянок, які, з великою вірогідністю, можуть надати йому «зелене світло» на другий президентський термін, можна припустити, що члени Демократичної партії воліють й надалі ставити «палки в колеса» главі виконавчої гілки влади, і чим ближче США наближатимуться до президентських виборів, тим більшу кількість перепон Конгрес, хоча б однією з його палат, створюватиме на політичному шляху діючого глави держави.
Третій фактор, який не дає змоги віднайти консенсус між Президентом і Конгресом, є власне сама фігура 45-го глави Білого дому. Маючи явні відмінності в особистому характері та поставивши собі за мету робити все не так, як його попередник, Д. Трамп, швидше за все, не має бажання без абсолютної своєї перемоги розв’язувати політичну кризу, яка наразі панує в США. І той факт, що Трамп на початку свого президентства одного разу вже програв Конгресу (навіть повністю підконтрольному республіканцям) щодо виконання ще однієї з його передвиборчих обіцянок – скасування програми медичного страхування Obamacare, – бажання отримати за це реванш з великою вірогідністю може взяти гору.
Однак, чи піде така «гра на виживання» на користь Дональду Трампу? Відповідь на це питання буде залежати від того, скільки політична криза ще триватиме. Якщо «шатдаун» закінчиться найближчим часом та ще й з перемогою діючого глави США, то цей факт, без сумніву, надасть Трампу додаткових очків перед президентськими виборами 2020 р. Якщо ж криза затягнеться, на користь чого можуть свідчити погрози президента продовжити «шатдаун» на невизначений період часу, то навіть при перемозі Трампа, ситуація буде йти проти останнього. Адже через «шатдаун» страждають не лише державні високопосадовці, а й працівники всього державного сектору, приміром, військовослужбовці чи штат культурно-освітніх, науково-дослідних та медичних закладів, що у свою чергу потягне за собою повне або часткове припинення їх функціонування, що негативно відобразиться на користувачах послуг подібних державних закладів і велика кількість яких є точно електоральним полем Трампа. У випадку порушення життєво необхідного комфорту чи, тим більше, отримання матеріальних збитків, виборцям буде все одно, хто отримає гору у подібному політичному протистоянні. За розвитку подібних обставин, Д. Трампу, без перебільшення, буде ой як не просто перетягнути назад свій електорат, а тим більше залучити новий.
Отже, підсумовуючи, можна констатувати, що Сполучені Штати Америки знаходяться у доволі непростій політичній ситуації. І незважаючи на те, хто в результаті буде здатен прогнути свою лінію в питанні будівництва американо-мексиканської стіни – законодавча чи, очолювана Президентом Трампом, виконавча гілка влади – з великою впевненістю можна спрогнозувати, що у цій конфронтації програють США та її громадяни. А з огляду на те, як важливо для вільного світу, у тому числі й для України, щоб американська державна система працювала належним чином, питання нормалізації внутріполітичного стану речей має фундаментальне значення. Лишається сподіватися, що здоровий глузд та справжній патріотизм будуть істинними переможцями у політичному житті Америки.
Станіслав Желіховський
