29 травня 2020 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба з робочим візитом відвідав Угорщину для зустрічі із міністром зовнішньої економіки і закордонних справ цієї центральноєвропейської країни Петером Сійярто.
Зустріч з угорським колегою стала першим невіртуальним закордонним візитом нового очільника вітчизняного зовнішньополітичного відомства. Враховуючи факт все ще триваючої пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 та, відповідно, запровадження урядами обох країн обмежувальних заходів, зокрема тих, що стосуються авіасполучення, візит українською стороною було здійснено автомобільним транспортом. А це більше ніж тисячу кілометрів від берегів Дніпра до берегів Дунаю.
Варто відмітити, що потреба в зустрічі давно мала місце. Адже двосторонні відносини між столицями вже досить тривалий час не можна назвати безхмарними. Навіть навпаки. І це між країнами-стратегічними партнерами! Тому відстань не стала серйозною перешкодою для можливого налагодження відносин між ними.
На жаль, у певній мірі саме угорська сторона сприяла погіршенню добросусідських взаємин. Ще у 2014 році прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, лідер партії «Фідес — Угорський громадянський союз», виступаючи в парламенті, заявив, що угорці, які проживають у Карпатському регіоні України, повинні отримати автономію та подвійне громадянство, висловивши занепокоєння становищем угорців, які проживають на території нашої держави.
Негативна реакція угорського уряду щодо прийнятого у 2017 році Закону України «Про освіту», а саме ст. 7, яка передбачає, що «мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова» — взагалі не вимагає додаткового роз’яснення. Мається на увазі добре відома позиція Будапешту щодо чинення перешкод рухові України до ЄС та НАТО через те, що буцімто прийнятий Києвом акт може негативно вплинути на угорську національну меншину Закарпаття.
Не змінилася, ще донедавна, позиція офіційного Будапешта й після зміни влади в Україні. Так, 7 грудня 2019 року міністр Сійярто заявив, що ухвалений «мовний» закон «відбирає» раніше здобуті права національних меншин України у сфері користування ними рідної мови. Хоча й висловив позитивні сподівання щодо новообраного президента Володимира Зеленського.
Тим не менш, слід розуміти, що існує і третя сторона, яка неабияк є зацікавленою в руйнації зв’язків між країнами. Цією стороною є Російська Федерація — країна, що нерідко виступає чи то бенефіціаром, чи то ляльководом (нерідко і в тій, й у іншій іпостасі) криз в різних куточках планети.
Одним із доказів зацікавленості Москви у руйнуванні довіри між Будапештом та Києвом може виступати цілий ряд провокацій, вчинений у період погіршення відносин між останніми. Для прикладу можна навести підпал у лютому 2018 року будинку Товариства угорської культури Закарпаття в Ужгороді. Іншим приміром була поява у жовтні того ж року на території Срібної Землі провокативних біл-бордів з написом «Зупинимо сепаратистів» й фотографіями членів того ж таки Товариства угорської культури. В обох наведених випадках російський слід був більш ніж очевидним.
Та попри зазначене, саме перед українським та угорським урядами постала задача почати нарешті зрушення у ситуації, що склалася. Тому дуже добре, що попри пандемію, зустріч сторін таки відбулася, під час якої глави зовнішньополітичних відомств відзначили обопільну зацікавленість у розбудові дружніх і добросусідських відносин, а також налаштованість відкрити нову сторінку двостороннього партнерства, зокрема й з приводу відновлення повноцінної підтримки Угорщиною України в НАТО.
Для продовження вирішення низки проблемних питань українсько-угорських відносин особливу увагу дипломатами було приділено підготовці до зустрічі лідерів України та Угорщини — президента Зеленського та прем’єр-міністра Орбана. Остання, до речі, може відбутися у липні 2020 року, коли приймаючою стороною виступатиме Українська держава.
Однак відбулись не лише зрушення у політичному сегменті двосторонніх відносин. Важливо, що і питання економіки постали на порядку денному зустрічі сторін. Так, у ході візиту було обговорено подальший розвиток інвестиційної і торговельної співпраці України та Угорщини, враховуючи відновлення роботи українсько-угорської міжурядової економічної комісії, а також було приділено увагу втіленню інфраструктурних проєктів, зокрема розбудові прикордонної інфраструктури.
У ході візиту було підписано Протокол про внесення змін до Рамкового договору між урядами про надання кредиту на умовах пов’язаної допомоги, а також Меморандум про взаєморозуміння між Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження України та Міністерством інновації та технології Угорщини.
І звісно, особливу увагу співрозмовники приділили питанню співпраці у стримуванні поширення COVID-19 та шляхам подальшої координації зусиль з подолання наслідків пандемії. Зазначене, на сьогоднішній день, напевне є чи не найбільш вагомим завданням для обох країн. Адже кількість інфікованих станом на кінець травня і в Україні, і в Угорщині вимірювалося тисячами осіб, а кількість загиблих сотнями. А обмежувальні заходи вже зараз завдали неабияких збитків як національним економікам, так і загальносвітовому благополуччю.
Таким чином, попри доволі довгий період непростих українсько-угорських відносин, хотілось би сподіватися, що країни зможуть віднайти точки дотику та порозуміння. Факт того, що Україна та Угорщина є не лише країнами, які мають спільний державний кордон, а й, перш за все, народами, долі яких не раз перепліталися, може бути непоганою підставою для їх подальшого безконфліктного співіснування у різних сферах суспільного життя.
Є сподівання, що візит українського міністра Кулеби на береги Дунаю стане важливим кроком на шляху до того, щоб не лише нормалізувати українсько-угорську співпрацю, а й не дати третім сторонам продовжувати втілювати свої недобрі замисли в реальність. Лише міцні партнерські відносини здатні справитися з різного роду викликами, яких щоразу стає все більше і більше.
Станіслав Желіховський
