Металургійна галузь України переживає один із найважчих періодів від початку повномасштабного вторгнення. Найбільші заводи зупинилися після російських ударів, а до цього додалися блокада портів, дороговизна логістики та нові торговельні обмеження ЄС, пише The Kyiv Independent.
За даними видання, 2026 рік став найгіршим для галузі з 2022 року, коли Україна втратила близько 40% сталеливарних потужностей через окупацію та руйнування “Азовсталі” й ММК імені Ілліча в Маріуполі. З серпня металургійні об’єкти щонайменше дев’ять разів атакували балістичними ракетами, що могло коштувати компаніям майже $100 млн.
Удари припадали саме на критичне обладнання — доменні печі та енергетичну інфраструктуру, без якої неможливе стабільне виробництво чавуну й сталі. Через це три найбільші виробники країни — “Метінвест”, Interpipe та ArcelorMittal Kryvyi Rih — були змушені зупиняти сталеливарні потужності.
Президент Укрметалургпрому Олександр Каленков заявив виданню, що у галузі фактично немає альтернативи. За його словами, без термінових рішень виробництво доведеться зупинити до кінця війни, а зберегти колектив за таких умов буде вкрай складно.
На цьому тлі представники індустрії пропонують створити окремий фонд відновлення металургії за аналогією з фондом підтримки енергетики. Механізм міг би залучати кошти міжнародних партнерів для закупівлі критичного обладнання в Європі, проведення аварійних ремонтів і відновлення пошкоджених потужностей.
Керівник офісу гендиректора “Метінвесту” Олександр Водовіз наголосив, що такий фонд допоміг би постраждалим виробникам фінансувати ремонти та підвищити стійкість підприємств. За його словами, великі промислові роботодавці біля лінії фронту зазнають найсильніших атак, водночас забезпечуючи десятки тисяч робочих місць у своїх регіонах.
Окрема проблема — доступ до міжнародного фінансування: через структуру власності великі металургійні компанії не можуть отримати підтримку від міжнародних фінансових інституцій. Тому уряду варто розпочати перемовини, зокрема з ЄБРР, щодо можливості фінансування таких підприємств у воєнний час.
Значний тиск створює й логістика. Через фактичне закриття чорноморських портів вантажі доводиться перевозити залізницею та через порти Польщі й Румунії, а транспортування, наприклад, коксівного вугілля подорожчало на 50-60%. Частину цих витрат могли б спільно покрити українська держава та європейські партнери.
Додаткові труднощі створюють нові сталеві квоти ЄС та механізм CBAM, який підвищує вартість постачання вуглецевоємної продукції до Євросоюзу. Виданню вказують, що державі варто домагатися ширших можливостей експорту сталі до ЄС і пом’якшення дії CBAM.
Старший аналітик Dragon Capital Денис Саква попереджає: подальше падіння металургії вдарить не лише по виробниках сталі, адже будівельним компаніям доведеться імпортувати дорожчу сталь з Європи, що підвищить вартість будівництва та посилить інфляційний тиск. За його словами, ключовим кроком для стабілізації галузі залишається відновлення роботи чорноморських портів, хоча навіть за появи зовнішнього фінансування швидкого відновлення чекати не варто — зараз у галузі йдеться радше про збереження виробництва й персоналу до стабілізації безпекової ситуації.
