Френсіс Фукуяма в одній з останніх своїх статей під назвою «Пандемія та політичний порядок» дає відповідь на запитання: чому деякі країни впорались з кризою краще та швидше за інших? На його думку, різновид політичного режиму тут не має жодного значення. Деякі демократії продемонстрували чудові результати, деякі – ні.  Те ж саме можна сказати і про автократії.

Факторами, що відповідальні за успішне реагування на пандемію, стали: дієздатність держави, соціальна довіра та лідерство. Країни, що мали компетентний державний апарат, уряд, якому громадяни довіряють і до якого прислухаються, а також третій фактор — ефективних лідерів, змогли досягнути значних результатів, зменшивши шкоду пандемії. На противагу їм, країни з некомпетентними державними керманичами, зашкарублими бюрократичними апаратами і поляризованими суспільствами  залишили своїх громадян та економіки незахищеними перед цим викликом.

Яскравий приклад, який наводить Фукуяма, Китай та США. Китайці впорались швидко, а американці – ні. Поляризоване суспільство на фоні виборчих перегонів та популізму Трампа, який довго не визнавав масштабність загрози пандемії, почало хибити. Актуалізація проблеми расизму та масові протести захлиснули країну  після вбивства полісменом чорношкірого Джорджа Флойда. Як наслідок, поставлена під  сумнів довіра  до правоохоронних органів.

А що ж Україна? Уряду, в якому відбуваються постійні кадрові ротації,  населення не довіряє зовсім. Отже, про соціальну довіру як фактор для успішного реагування на пандемію у нас не може бути й мови. Державний апарат працює хаотично, не має системи та узгодженості у діях. Президент, що має замало досвіду, не встигає гасити скандали у своєму оточенні. Тобто ще два фактори можемо викреслювати. Ускладнює ситуацію слабка економіка з діркою у бюджеті та знекровленим після карантину малим та середнім бізнесом. Успішне подолання пандемії нам тільки ввижається, адже рівень захворюваності тримається на високому рівні. Добре, що нас оминув «чорний лебідь» у вигляді масових заворушень. Усе більш-менш спокійно. Як не дивно, чітко спрацювала у період карантину правоохоронна система. На 30% у карантинний період знизився рівень злочинності, але й це швидше об’єктивний фактор. Прийшло послаблення  — і рівень злочинності знову почав зростати.

Погіршення економічної ситуації та зниження рівня життя громадян прямо пропорційно пов’язані з ускладненням криміногенної ситуації. Якщо падає рівень життя, то зростає злочинність.  І починається стрілянина на вулицях, як це сталося наприкінці травня у Броварах Київської області.  Сутичка відбулася між підприємцями, які займаються пасажирськими перевезеннями, та нелегальними перевізниками через розподіл пасажиропотоку.

Звичайно, що такі інциденти викликають занепокоєння. Звідки зброя у цивільних? Саме тому президент Зеленський ставить перед міністром МВС Аваковим та Генпрокурором Венедіктовою завдання розібратися зі сутичками та стріляниною на вулицях. Але ми забуваємо, що живемо у країні, де йде війна. Конфлікт на Сході – одна з основних причин нелегального ринку зброї, яка  потрапляє до цивільних та використовується як аргумент у конфліктах. Але справа у подоланні першопричини – завершенні війни — не просувається. І це відповідальність саме гаранта. А публічні заклики припинити «збройні розбірки» на вулицях– просто популістичні інсинуації до тих пір, поки не вирішено глобальну проблему. І все це на фоні пандемії коронавірусу…

Людмила Зубрицька

Print Friendly, PDF & Email