Наскільки демонстрація девіантної форми поведінки людиною пов’язано з економічними негараздами або, навпаки її заможним життям? І чи є такий зв’язок, загалом?
Під час економічних криз населення може зазнавати значного стресу, безробіття, зубожіння і соціальної ізоляції, в жорстоких життєвих умовах деякі люди схильні демонструвати девіантні форми поведінки. Поряд з цим, можна споглядати такі особливості поведінки і серед заможних верств населення (із останнього гучний скандал в США навколо мільйонера музиканта P.Diddy).
Девіантна поведінка може демонструватися у різних формах, від негативних (порушення закону, шкода для суспільства) до позитивних (героїчні вчинки або боротьба за справедливість), чим, в будь- якому випадку, провокуючи серйозні порушення суспільних норм і законів, які можуть мати трагічні наслідки для окремих людей або цілих спільнот. Особливо шокуючими є серійні вбивства, масові стрілянини (трагедія у школі «Колумбайн” у США (1999 рік), коли двоє підлітків відкрили вогонь по своїх однокласниках і вчителях), терористичні акти, культові самогубства (трагедія у Джонстауні (1978 рік), коли понад 900 людей, під впливом лідера секти Джима Джонса, покінчили життя самогубством, вживши отруту), насильство над дітьми, лінчування або самосуд, масові самоспалення (самоспалення тибетських монахів у знак протесту проти китайської окупації Тибету).
Зв’язок між кількістю серійних вбивць і економічними показниками досліджувався лише частково, і поки немає єдиної думки серед експертів щодо прямої залежності. Однак деякі загальні тенденції можна простежити.
Одне з перших задокументованих справ відноситься до XV століття, коли у Франції відбувся суд над маршалом Жілем де Ре (Синя Борода) – йому приписується до 800 жертв. Економічна ситуація у Франції в XV столітті була складною і відзначалася значними змінами, пов’язаними з політичними подіями, війнами (Столітня війна 1337–1453 рр. між Францією та Англією, яка виснажила французьку економіку), епідеміями (Чорна смерть 1347–1351 рр.) та соціальними трансформаціями. Разом з тим, не має підгрунття стверджувати, що Жілем де Ре мав фінансові труднощі, він активно проявляв себе під час військових дій та побудові кар’єри.
З XVI століття відомо про угорську злочинницю Елізабет Баторі, яку підозрювали у вбивстві від 40 до 600 осіб. Слід зазначити, що вона була з найвпливовішої і найбагатшої родини Угорщини, тобто нею навряд чи керували фінансові злидні. Хоча в той час, економічна ситуація Угорщини і була нестабільною, значною мірою через геополітичні та військові фактори, переживши значні зміни, пов’язані з Османським завоюванням, внутрішніми конфліктами та поділом країни на кілька частин.
А от основними мотивами серійних вбивств у XVII столітті були фінансова вигода, особиста ворожнеча або патологічні бажання. Особливо часто зустрічалися випадки, коли серійні вбивці вбивали заради спадщини або вигідного шлюбного контракту. Відомі випадки серійних убивств: Джіллс де Ретур (Франція), який обманював своїх жертв, обіцяючи багатство і можливість вступити у вигідні торговельні угоди. Нікколо Савіна – тірольський вбивця (Італія, 1720–1750 рр.) тероризував регіон Тіролю на кордоні з Австрією та Італією. Він і його група вбивали подорожніх і селян, грабуючи їхні цінності. Савіна здобув репутацію не лише як грабіжник, але й як жорстокий вбивця, вдавався до жорстоких методів катувань.
Джон Мартін – грабіжник з Англії, 1780-ті, вбивав подорожніх купців, грабуючи їх уздовж англійського узбережжя.
У XIX столітті міста швидко розросталися, що створило середовище для розвитку злочинності, включаючи і серійні вбивства. Анонімність великих міст, таких як Лондон або Париж, робила злочинців менш помітними, що дозволяло їм діяти безкарно протягом тривалого часу. Завдяки розвитку газет і друкованих видань серійні вбивства вперше отримали широке висвітлення в засобах масової інформації. Справи Джека-Різника (Англія) та Г. Х. Холмса (США, 1893–1895), Мері Енн Коттон (Англія, 1832–1873) англійської отруйниці, Луїди Мартін відомої як «Чорна вдова Ліону» (Франція, 1850-ті), Вілліам Палмера – лікаря-отруйника з Англії, 1824–1856рр. стали сенсацією в пресі, що збільшувало громадський інтерес до таких злочинів. Багато серійних вбивць у XIX столітті здійснювали злочини заради отримання страхових виплат або спадщини, що, безумовно, відображало соціальні та економічні реалії того часу.
Значний всплеск серійних вбивств зафіксовано в період між 1935-1950 роках. Цей період був часом великих змін і потрясінь, що включали Другу світову війну, політичну нестабільність і соціальну трансформацію в багатьох країнах. Відомі випадки серійних вбивств – Пітер Кюртен – дюссельдорфський вампір (Німеччина, 1930 р.) сексуальний маніяк. Вільгельм Штумпф (Австрія, 1935 р.). Джон Джордж Гейґ (Кислотний вбивця) (Велика Британія, 1949 р.) – мотивований жадібністю, оскільки грабував своїх жертв, але його методи вказують на глибоку патологію і бажання уникнути покарання. Бенджамін Сіфрід (Милуокський маніяк) (США, 1930-х р.) з психологічними розладами. Велика економічна криза 1930-х років призвела до бідності, безробіття і загального соціального напруження, що підштовхувало до вбивств з метою фінансової вигоди або через психічні зриви.
Причини збільшення серійних вбивств у цей період зазначають соціальну дезінтеграцію через війну. Друга світова війна спричинила масові людські втрати, психологічні травми, економічну нестабільність і загальний хаос. Це створило середовище, в якому злочини ставали частішими через втрату соціальних структур, а вбивці часто залишалися непоміченими в загальному хаосі. Багато серійних убивць того періоду мали психічні розлади, які могли бути загострені воєнними діями або травмами.
Протягом трьох десятиліть (1960- 80-ті роки) ХХ століття в Північній та Латинській Америці також відмічалося зростання числа серійних вбивств, в США орудувало близько 200 маніяків. Це був період соціальної нестабільності після війни у В’єтнамі, високого рівня безробіття та економічної нерівності. 1970-ті роки в США були періодом високої інфляції, нафтових криз і уповільнення економічного зростання, що могло створити певний фон для психологічної нестабільності та девіантної поведінки.
Канадській історик, який досліджує поведінку серійних вбивств, Пітер Вронскі в свої роботі: «Серійні вбивці від А до Я. Історія, психологія, методи вбивств і мотиви» зазначає, що саме в США всплеск вбивств обумовлювався впливом війни. П.Вронскі звертав увагу на те, що дитинство вбивств прийшлось на роки Другої світової війни та після військової епохи – часу, коли про психологічний ефект глобального конфлікту та його жорстокості не задумувались, а наслідки мали.
У деяких країнах Латинської Америки, таких як Бразилія та Колумбія, серійні вбивці з’являлися в умовах тривалих економічних і соціальних криз, при наростанні бідності та насильства. Латинська Америка відзначається і на сьогодні високим рівнем економічної нерівності, що може створювати середовище для соціальної дезінтеграції.
З 1990-х років спостерігалося глобальне зниження кількості серійних вбивць, що пов’язано з покращенням методів поліцейських розслідувань, розвитку профілювання злочинців і посилення соціального контролю, незалежно від економічного стану в країнах. Разом з тим, ситуація загострилась в країнах пострадянського простору після розпаду СРСР, де відзначався сплеск «серійних катів», таких як Андрій Чикатило. Економічна нестабільність, корупція, зростанням рівня безробіття, бідності та інфляції соціальні потрясіння та падіння правоохоронної системи створили сприятливі умови для зростання рівня злочинності, а також всі ті ж наслідки Другої світової війни, післявоєнних років.
Можна припустити, що економічні кризи провокують збільшення соціальної нестабільності та насильства, не зважаючи на те, що прямий зв’язок між економічними показниками та кількістю серійних вбивць не є очевидним. Також ми можемо допускати відносний вплив нерівномірності розподілу доходів в соціумах, що, з одного боку може провокувати до встановлення справедливості незаконними методами. Нерівномірность розподілу доходів у суспільстві найчастіше вимірюється за допомогою коефіцієнта Джині (Gini coefficient) або кривої Лоренца (Lorenz curve). Найбільш рівномірний розподіл доходів спостерігається в країнах із низьким індексом Джині, до таких можемо, наприклад, віднести Францію 29.7, Чехію, Словаччину, Словенію – 25–26 пунктів, Швейцарія – 30.3. Найбільш нерівномірний розподіл доходів спостерігається в деяких країнах Африки, наприклад в країнах Східної Африки, Намібії – індекс Джині перевищує 55 пунктів, в країнах Латинської Америки: в Венесуелі – 60; Колумбії – 55.1, Бразилії – 52.9, Коста-Рика – 48.7.
Дослідження показують, що країни з високим індексом Джині часто стикаються з вищими рівнями злочинності, зокрема майнових злочинів і насильства. Це частково пов’язано з тим, що соціальна нерівність може посилювати економічну фрустрацію.
Соціальна несправедливість, фінансова криза, тероризм і війни, на жаль можуть продовжити тенденцію зі зростання насилля в наступні десятиліття, при цьому економічна ситуація в країні все ж може мати опосередкований вплив на появу та зростання кількості вбивць, та не бути прямою причиною.
Наталія Грущинська
