Напередодні ХХ з’їзду КПК ми вивчаємо безпекові ініціативи, які Пекін розробляє вже майже 10 років.
16 жовтня в Пекіні пройде ХХ з’їзд Компартії Китаю. Він є надзвичайно важливим для китайського лідера Сі Цзіньпіна, оскільки на ньому відбудеться висування голови КНР на посаду втретє. А це – крок безпрецедентний. І особливо – в умовах стрімких змін глобального устрою світу, принаймні того, яким він був до початку другої декади ХХI століття. Китай гратиме в нових умовах одну з головних ролей, а отже, важливо розуміти бачення Пекіном основ глобальної безпеки та інтеграції.
ШІСТЬ ПУНКТІВ КНР
У квітні нинішнього року голова КНР відкрив Боаоський азійський форум, який щорічно проводиться на китайському острові Хайнань і має репутацію “східного Давосу”. Сі Цзіньпін використав цей момент, щоб виступити з ініціативою глобальної безпеки. По суті, вона резюмувала безліч ідей та концепцій, висловлених головою КНР у різний час та за різних обставин. Пекін назвав її “шістьма принципами”, хоч насправді їх дещо більше. Вони включають китайське трактування відповідей на більшість викликів, які постали перед світом за останні кілька років: стрімке погіршення глобальної безпеки, яке доходить до конфронтації військово-політичних блоків, пандемії, кризи у сфері розподілу продовольства, енергоресурсів, грошей та інших благ. Їхнє подолання лежить в основі ідеї про “Спільноту єдиної долі людства” – глобальної інтеграційної концепції, запропонованої у 2015 році.
Сенс “шести принципів” – у підтримці атмосфери співробітництва між різними народами, як це прописано у статутних документах ООН. Лідер КНР пропонує:
– дотримуватися концепції спільної безпеки, спільно забезпечувати світ, поважати суверенітет та територіальну цілісність один одного, припинити втручання у внутрішні справи;
– з повагою ставитися до права на самостійний вибір шляхів розвитку (окремо зазначено: “та соціального ладу”, що важливо для комуністичного Китаю);
– суворо дотримуватися цілей та принципів Статуту ООН, відмовитися від менталітету “холодної війни” та односторонніх дій, не допускати блокових та/або “конфронтаційних” мислень;
– приділяти увагу стурбованості кожної країни щодо гарантій її безпеки, не допускати перекосів у вигляді спроб забезпечити власну безпеку за рахунок інтересів інших країн;
– врегулювати міждержавні розбіжності через діалог та переговори, уникати подвійних стандартів, односторонніх санкцій;
– Об’єднувати зусилля у боротьбі з проблемами глобального масштабу – тероризмом, зміною клімату, кібер- та біологічними загрозами.
Власну роль КНР бачить як конвергенцію нейтральної сторони та посередника. Посол Китаю в Казахстані Чжан Сяо у статті для “Ділового Казахстану” уточнює: КНР “з моменту утворення проводить незалежну миролюбну зовнішню політику… країна ніколи не провокувала війну за власною ініціативою, не вторгалася ні на п’ядь чужої землі, ніколи не вступала в опосередковані війни, не брала участь або формувала військові блоки та обіцяла першою не застосовувати ядерну зброю”.
М’ЯКА СИЛА
Ця цитата важлива: згідно з новою редакцією Стратегії нацбезпеки США, КНР “є найзначнішим геополітичним викликом” – про це 12 жовтня заявив помпрезидента США з нацбезпеки Джейк Салліван. Ідеологічно Китай прагне не протиставляти себе військовим блокам, виступаючи як би проти самої концепції “блокування”, про що прямо заявив Сі Цзіньпін на нещодавньому саміті Шанхайської організації співробітництва в Самарканді. “Слідування політиці гегемонізму та формування блоків неминуче призводить до воєн і конфліктів. А віра в силу неминуче призводить до проблеми безпеки”, – сказав він.
Для розуміння суті політики Китаю (і пропозиції “шість принципів”) потрібно врахувати, що Пекін рідко (а правильніше сказати – ніколи) не сповідував військову риторику. “Китайська специфіка передбачає, що подальше зростання впливу Китаю у світі відбуватиметься не так, як в інших держав, що “піднімаються” в історії людства, тобто не через посилення конфліктності і тим більше не через війни”, – пише в статті китаїст Ігор Денисов. Відома цитата Сі Цзіньпіна про те, що “в крові китайської нації відсутній ген агресії та світової гегемонії”: риторично в ній спостерігається наступність із зовнішньополітичною концепцією попередника нинішнього голови, Ху Цзіньтао, в якій провідне місце займала теза про “мирне піднесення”.
З цією метою китайська ідеологія виробила формулювання “Чжунго фан’ань”, або “китайське рішення”: її можна уявити, як поєднання китайської мрії про національне відродження та “світовий тренд” на сталий розвиток. При цьому Китай свідомо уникає згадок саме про “китайську модель” такого розвитку, формально пропонуючи повністю “декитаїзований” план реформи глобального управління. “І точно не обіцяє негайний злам американоцентричної моделі під своїм керівництвом і заміну її на якийсь китаєцентричний аналог”, – підкреслює експерт.
Цю позицію зовсім не варто плутати зі слабкістю. При Сі Цзіньпіні у КНР сформувалася ідеологічна концепція про зміцнення збройних сил, сенс якої – у піднятті національної оборони на якісно новий рівень. Що Пекін охоче продемонстрував на початку серпня, активізувавши військові навчання на тлі візиту спікера Палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань.
ПОЯС, ШЛЯХ ТА ІНВЕСТИЦІЇ
“Шість принципів” – верхівка айсберга. Шлях до цієї концепції Сі Цзіньпін розпочав ще 2013-го, коли його вперше обрали на посаду. Тоді він представив дві найбільш вдалі інтеграційні ініціативи, які за десятиліття вийшли далеко за межі Південного Сходу Азії, об’єднавши країни Європи та Африки у транскордонну концепцію “нового Шовкового шляху”. Мова про “Економічний пояс Шовкового шляху” та “Морський шовковий шлях XXI століття”, що були вперше оголошені Сі Цзіньпіном під час візиту до Індонезії (одна з перших закордонних поїздок новообраного лідера).
За п’ять років ініціативи пройшли еволюцію, спочатку до назви “Один пояс, один шлях”, а вже до 2017 року бренд трансформувався в “Ініціативу пояса та шляху” – залишивши ще менше посилань до історичного “Шовкового шляху”. “Таким чином, назва надає китайській ініціативі глобального виміру, причому практично в будь-якій сфері – від торгівлі та інвестицій до науки і діалогу цивілізацій. Про те, що пояс – економічний, можна при необхідності згадати, а можна трактувати ініціативу як пропозицію щодо вдосконалення глобального управління “, – трактує трансформацію Денисов.
Це наріжний момент у китайській зовнішній політиці: Пекін декларативно прагне не нав’язувати власний порядок денний навіть у тих інтеграційних проектах, які пропонує країнам-партнерам. Той самий “Шлях” будується на ідеї розмитої політичної складової, що ніби відбудовує його від повоєнного американського Плану Маршалла. Для навколишніх країн це означає кілька бонусів. Перший – підйом інфраструктури. “КНР ніби відсторонений від геополітичних гойдалок в Узбекистані між Росією, яка прагне повернути Ташкент до повноцінної співпраці в економіці, і США, які також хочуть увійти в країну. Натомість він дає інвестиції – навчає наших студентів у своїх вузах, робить інфраструктурні проекти, найбільш гучний з яких – залізничний тунель “Камчик”, що зв’язує з країною Ферганську долину (відокремлена від основної частини країни горами, якими прокладено лише одну трасу)”, – каже узбекистанський політолог Фархад Толіпов.
Другий плюс – зростання транскордонного співробітництва. У тому ж Узбекистані це виглядає як зростання взаємної торгівлі. “Бізнесмени з Ташкента летять в Урумчі (столиця північно-західного Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР), укладають угоди. І поки вони сідають у літак, каравани вантажівок вже везуть в Узбекистан одяг, побутову хімію, посуд”, – пояснює Толіпов.
СПІЛЬНОТА ЄДИНОЇ ДОЛИ
Ідеологічний “місток” до концепції загальної безпеки Сі Цзіньпін перекинув у 2014 році, під час виступу в німецькому Фонді Кербера. “Виходячи з великої мети миру та розвитку, ми готові за допомогою китайської мудрості зробити внесок у вирішення проблем сучасних міжнародних відносин, готові запропонувати китайський план для вдосконалення глобального управління, готові разом зі світовою спільнотою робити внесок у пошук відповідей на різні виклики XXI століття”, – сказав він.
Цілісна ідея оформилася у 2015 році, коли Сі Цзіньпін озвучив свою пропозицію на 70-й Генеральній Асамблеї ООН. Вона зветься “Спільнота єдиної долі людства” і є грандіозним планом забезпечення мирного розвитку, побудови гармонійного світу, в якому тісно переплітаються інтереси всіх народів. Відповідно до цієї концепції, всім країнам необхідно:
– переконатися у взаємній повазі та однаковому ставленні одна до одної;
– створити взаємовигідну співпрацю та шляхи для загального розвитку;
– працювати над створенням всеосяжного та стабільного простору для безпеки;
– забезпечити обмін досвідом між різними цивілізаціями.
“Така модель є альтернативою діючої західної моделі, що обтяжується постійними кризами і важко застосовується при “експорті” в інші країни, – вважає китаїст Наталія Помозова.
Сьогодні в експертних колах практично немає сумнівів у тому, що Сі Цзіньпін буде переобраний на третій термін. Він знаходиться у зеніті кар’єри: його фракція “Нова чжецзянська армія” найбільш міцна в Компартії Китаю. Постійний комітет Політбюро КПК полягає у великій кількості людей, які або близькі до голови, або поділяють його ідеї світової спільноти, і навіть був внесений до статуту КПК поряд з Мао Цзедуном і “батьком реформ”, Ден Сяопіном, отже, спадкоємність влади та інтеграційних ідей, які висуває китайський лідер, збережуться.
