Безпека країни- запорука її розвитку і процвітання. Національна безпека поєднує в собі економічну, політичну, соціальну, інформаційну та інші складові, що покликані захищати національні інтереси держави. Захист передбачає мирний цивілізаційний характер застосування інструментів і напрямів реалізації політики національної безпеки, разом з тим, в сучасних умовах використання зброї або її наявність може слугувати досить важливим фактором захисту.
Наскільки ж рівень озброєння країни забезпечує її стабільність, в тому числі і економічний розвиток?
Згідно даних Америанського Центру всеохоплюючого миру (CSP) на початок 2019 року у світі налічувалось 36 війн за участю 28 держав, з них 13 мають затяжні конфлікти більш ніж 10 років (Афганістан -36, Колумбія -39, Демократична Республіка Конго – 22, Індія-62, Ірак- 34, Мьянма -66, Нігерія- 17, Пакистан-17, Філіппіни- 42, Сомалі-26, Судан -31, Туреччина-31).
За оцінками фахівців Інституту економіки і миру, яким розробляється Глобальний індекс миру (Global Peace Index, GPI) як визначення рівня напруженості/миру у країнах і регіонах, вартість насильства для світової економіки у 2018 році становила майже 14,8 трлн дол. США, тобто, приблизно по 2 тис. доларів на кожного жителя планети.
Індекс миру пов’язаний з рівнем добробуту кожної країни. Дослідження останніх років свідчать, що в країнах з високим індексом миру рівень інфляції стабільніший, а у банківській сфері та у бізнесі процентні ставки нижчі.
Наймиролюбнішими країнами світу, за індексом GPI, є Ісландія, за нею Нова Зеландія, Австрія, Португалія та Данія. Найбільш тривожними та суперечливим регіонами є Сирія, Сомалі, Іран, Афганістан.
Економічну ситуацію в країні можна оцінити за допомогою індексу інклюзивного розвитку, який окрім оцінки ВВП, вимірює 11 додаткових параметрів, враховуючи 12 показників, розділених на три групи: зростання та розвиток (ВВП на душу населення в доларах США, продуктивність праці, здорова тривалість життя, зайнятість); Інклюзивність (нерівність доходів, рівень бідності, нерівність багатства, медіанний дохід доларів на день (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення); рівність між поколіннями та стійкість (чисті заощадження, викиди СО2 на одиницю ВВП, державний борг, співвідношення населення працездатного віку до непрацездатного).
Для зручності порівняння у рейтингу країни розділено на два сектори – розвинуті (30 країн) та ті, що розвиваються (79 країн), серед яких і Україна. У своєму секторі Україна посідає 47 місце. Для порівняння: Молдова – 31 місце, Росія – 19, Польща – 5, Туреччина – 16. Перша у рейтингу – Норвегія, остання – Мозамбік.
Про стан озброєння країни свідчать і процеси, що відбуваються на ринку торгівлі зброєю, які також впливають на інклюзивність розвитку країн.
За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), в п’ятірку найбільших експортерів зброї увійшли США, Росія, Франція, Німеччина і Китай. Вони забезпечили 75% сукупного обсягу світових продажів озброєнь. Імпортерів зброї в світі набагато більше, в період з 2014-го по 2018-й рік дослідники SIPRI нарахували таких 155 і це, в першу чергу, країни Близького Сходу. На їх частку припадає 35% від загального обсягу імпорту зброї, у п’ятірку найбільших імпортерів зброї увійшли Саудівська Аравія, Індія, Єгипет, Південна Африка, при цьому Єгипет займає 70 місце в рейтингу інклюзивного розвитку, Індія- 62, Південна Африка-69.
Стан сучасного світу пронизаний постійними глобальними військовими протистояннями. Численні локальні конфлікти, операції по встановленню та відновленню миру, зокрема на африканському континенті, на Близькому Сході.
Навіть не поглиблюючись в тематику ядерного озброєння, стан та амбіції деяких країн не сприяють мирному співіснуванню. Перша резолюція Генеральної Асамблеї ООН у 1946 році засвідчила необхідність зменшення кількості ядерного озброєння. А у 1968 року Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, метою своєю визначив поступове роззброєння всіх країн із ядерним потенціалом.
За класифікацією цього документа, держав, які володіють атомною зброєю, п’ять: США, Російська Федерація, Велика Британія, Франція та Китай. Ці країни визнано такими, що можуть володіти ядерним озброєнням, однак не мають права його примножувати. Проте про наявність ядерної зброї періодично оголошували Індія, Ізраїль та Пакистан, Іран, Сирія, Північна Корея.
Аналіз свідчить, що взаємозв’язок економічних процесів та стану озброєння в країні характеризується значними вкладами фінансовими, матеріальними та людськими ресурсами в непродуктивну невиробничу сферу; призводить до зміни самої структури економіки, знищення продуктивних сил. Загалом, в більшій мірі, наявність збройних конфліктів є тягарем для економік країн.
Тому питання роззброєння залишається актуальним. Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими актами визначено роззброєння як принцип міжнародного права і водночас всезагального, справедливого, броєння як принцип міжнародного ненасильницького і демократичного миру. Роззброєння є матеріальною гарантією миру, повинно концентрувати спільні зусилля для формування системи глобальної стабільності і безпеки, направлені на демілітаризацію світу.
Наталія Грущинська