22 квітня 2020 року члени-демократи Комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США, під головуванням Еліота Енґеля, закликали президента Дональда Трампа відновити фінансування Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і застерегли від перекладу вини на організацію, з метою відволікання, на їхню думку, від невдалої реакції адміністрації Трампа на пандемію коронавірусу.

Причиною такого звернення став той факт, що президент США 14 квітня 2020 року оголосив про припинення фінансування ВООЗ, звинувативши останню у «20-разовому збільшенні» випадків коронавірусу у світі. На думку американського лідера, ВООЗ підігрувала Китаю, зокрема шляхом приховування справжніх даних про COVID-19 та невірному інформуванні про небезпеку. Трамп нагадав, що в той час, коли США робили внески до бюджету ВООЗ у розмірі $400-500 млн щорічно, Китай витрачав лише $40 млн.

І дійсно, США надавали ВООЗ більше, ніж будь-яка інша країна. 2019 року американський внесок перевищував $400 млн, що становило 14,67% бюджету організації і що більш ніж в 10 разів перевищувало внески Китаю. А це є доволі суттєвим показником, враховуючи кількість країн-членів.

Варто зазначити, що політика своєрідного «розлучення» США з міжнародними організаціями та вихід з багатосторонніх угод за часів адміністрації Трампа стала вже доволі звичним явищем. І вона навряд чи має випадковий характер.

Так, 23 січня 2017 року, через три дні після інавгурації, Дональд Трамп підписав указ про вихід США із торговельної угоди про Транстихоокеанське партнерство. За словами Трампа, для Вашингтону вигідніше укладати двосторонні торгові угоди, які дозволять повернути промисловість і робочі місця на територію США.

12 жовтня 2017 року США оголосили про намір покинути ЮНЕСКО, пояснюючи своє рішення заощадженням коштів (щорічний американський внесок в ЮНЕСКО складав близько $80 млн на рік — приблизно 1/5 бюджету організації), а також упередженим ставлення цієї міжнародної організації до Держави Ізраїль. Рішення офіційно набуло чинності 31 грудня 2018 року.

4 листопада 2019 року США офіційно повідомили ООН про початок процедури виходу з Паризької кліматичної угоди. Зазначене рішення Трамп мотивував тим, що угода накладала на американських робітників, бізнесменів і платників податків несправедливі економічні обмеження.

В усіх перелічених випадках, попри наявність багатьох причин, саме економічна площина так чи інакше відіграла досить вагому роль. Фактично, імператив Трампа, який мав місце ще під час  президентської передвиборчої кампанії 2016 року, зокрема щодо створення нових робочих місць, усі ці роки знаходиться на стадії імплементації, від чого, щоправда, нерідко страждає мультилатеральна зовнішня політика США.

Взагалі, погляди 45-го американського президента сформувалися ще за довго до того, як він посів крісло у Білому домі. До прикладу, в своїй книзі «Time to Get Tough: Making America #1 Again», яка побачила світ у 2011 році, Трамп пояснює, чому він вважає, що економіка США страждає. Зокрема, міститься багато звинувачень на адресу деяких міжнародних акторів, критика тодішнього президента Барака Обами, а також опис ідеалів, які будуть Трампа направляти, якщо він очолить країну.

Саме в зазначеній книзі Трамп приділив увагу такому економічному явищу як «оншоринг», тобто поверненню робочих місць у промисловому виробництві на територію Америки. І повернути або репатріювати їх, на думку Трампа, необхідно з таких країн як Китай, котрі вони буцімто вкрали у США.

Китай, до речі, в книзі відіграє роль чи найголовнішого світового антагоніста (десь приблизно на такому ж рівні як і Обама в США). Приміром, за твердженням Трампа, КНР представляє для США три великі загрози:

  • нахабно маніпулює своєю валютою;
  • вживає систематичні спроби знищити промислову базу США;
  • веде промислове шпигунство і кібервійну проти США.

Тому не варто дивуватися сучасній антикитайській риториці глави Американської держави. Вона, з великою вірогідністю, буде лише посилюватися, адже економічна міць Пекіну за останнє десятиріччя зросла ще більше і навіть в часи коронакризи залишається на досить пристойному рівні. А це пряма перешкода політико-економічним інтересам Вашингтону у глобальному вимірі.

В книзі також міститься жорстка критика ОПЕК — організації, яку Трамп запропонував взагалі розігнати, що, за його словами, заощадило б багато грошей для середнього американця — електоральне ядро майбутньої (на час написання книги) передвиборчої кампанії Трампа.

У цьому ключі Трамп допускає те, в наскільки кращій економічній формі виявилися б США, якби вони змусили уряд Іраку погодитися на план розподілу витрат. План, який би повернув США $1,5 трлн, витрачених на звільнення Іраку й на те, щоб в цій країні з’явився демократичний уряд. Останнє, до речі, також резонує з передвиборчим наріканням Трампа на адресу того факту, що Вашингтон витратив трильйони доларів на дії в регіоні Близького Сходу замість внутрішніх потреб США, через що пообіцяв повернути додому американських військових.

З наближенням чергових президентських виборів, які мають відбутися 3 листопада 2020 року, передвиборча програма Трампа вірогідно ґрунтуватиметься на подібній основі, що й чотири роки тому. Внутрішньоамериканські проблеми знову будуть у пріоритеті чинного лідера США. Особливо на тлі пандемії коронавірусу, в розпалі якої Трамп, як було зазначено вище, не забарився звинуватити КНР і ВООЗ.

Зовнішньополітичні чинники, напевне, знову постануть такими собі причинами проблемної ситуації в Америці і Трамп обов’язково запропонує власний «унікальний» рецепт їх вирішення. Не виключено, що й шляхом прийняття рішень, подібних до переліченої плеяди виходів США з міжнародних організацій, багатосторонніх угод або здійснення інших непопулярних дій. А з огляду на високі ставки, заклики деяких конгресменів з опозиційної партії, що містять вимогу схаменутися, подібно до тієї, що відбулася наприкінці квітня-місяця, навряд чи будуть Трампом почутими.

Підбиваючи підсумок, можна констатувати, що процеси, які відбуваються у світі за участі США, зокрема в розрізі залишення (або призупинення) останніми деяких міжнародних майданчиків, мають доволі закономірний характер. Наближення президентських перегонів штовхає 45-го президента США виконувати попередні обіцянки, щоб знову спробувати «двічі увійти в одну і ту ж річку».

Пандемія COVID-19 посилює непопулярні кроки, адже вона найбільше ставить «палки в колеса» Дональду Трампу на шляху до американських внутрішньоекономічних перетворень, не дозволяючи у повній мірі втілитися вже давно обіцяному «оншорингу» в життя. Пошук зовнішніх винуватців, швидше за все, продовжуватиметься й нові «розлучення» з міжнародними організаціями, вірогідно, також матимуть місце.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email