Верховна Рада проголосувала про припинення угоди про дружбу між Україною та Росією. Одночасно між двома країнами діє 314 угод і 43 угоди перебувають в процесі денонсації, пише РБК з посиланням на коментар речниці МЗС Катерини Зеленко.

Договір був підписаний 31 травня 1997 року в Києві між президентами Кучмою та Єльциним. Верховна Рада ратифікувала договір 14 січня 1998 року і він вступав в дію на 10 років з правом пролонгації. Діяти договір мав до 31 травня 2019 року.

Причиною перегляду «дружби» між Україною та Росією є «збройна агресія Росії».

Депутати перед прийняттям рішення довго дискутували: окрім угоди розірвати дипломатичні стосунки взагалі заявляли опозиційні партії Самопоміч та Радикальна партія, однак Опозиційний блок виступав проти.

БЮТ запропонував альтернативний законопроект, який говорив про «розірванняугод», тобто всіх діючих угод. В цьому питанні їх підтримувала «ВО Свобода» включно з розірванням й дипломатичних стосунків. Депутати проголосували за законопроект Президента України Петра Порошенка і обмежились непродовженням угоди.

Що означає непродовження угоди і як це вплине на й так недружні стосунки України та Росії?

Найперше слід зазначити, що Договір про дружбу – це рамкова угода, яка не веде до припинення інших угод, які були ухвалені на її основі або поза нею. Наприклад, є угода про кордони, в якій вписано чітко наші кордони, згідно якою Донбас є територією України і Крим є безумовною територією України, пише УНІАН з посиланням на
коментар експерта Тараса Чорновола.

Єдиним недоліком угоди про кордони є те, що не виписано лінію кордону в Азовському морі, що й призвело до самовільного трактування Росією меж в акваторії. Це їм дало можливість самовільно зупиняти кораблі, які прямують до українських портів, адже згідно угоди між Україною та Росією за 2003 рік Азовське море є морем
внутрішнім для обох країн.

Проте, угода про дружбу перестане діяти вже з 1 квітня наступного року і відійде в історію. Натомість працюватимуть інші, і коли вони відійдуть в історію – невідомо. Однак, деякі, як от про кордони, де Росія визнає нашу територіальну цілісність, скасовувати не можна. Це єдиний привід проводити позови в міжнародних судових
інстанціях проти країни агресора.

В міжнародному контексті припинення дії угоди про співробітництво та дружбу між Україною та Росією не матиме ніякого значення. Це був документ, який лише констатував дружбу так би мовити, ця угода стала базою для інших.

Однак в цій угоді була хитра норма, яка стверджувала про так звані консультації з дружньою країною щодо бажання партнера вступати в інші міжнародні блоки або союзи, які не прописані в угоді про дружбу. Право вето передбачено не було, але радитись треба було і згоду отримати теж потрібно було, інакше партнер образиться.

До прикладу, якщо Росія вважає НАТО ворожою організацією, або ЄС некомфортним союзом, навряд чи вона б благословила Україну для цього. Відповідно це б шкодило двостороннім стосункам обох країн. Це Кремль використовував завжди, коли Україна тільки намагалась зблизитись з НАТО чи ЄС. Однак, коли Росія створювала Митний союз, нашого «благословення» на це не питали, але вимагали вступити. Особливо ці вимоги гостро звучали 2013 році, коли Україна наближалась до підписання Асоціації з ЄС.

Наступним кроком до чергових обмежень може стати запровадження візового режиму для громадян Росії. Однак чи будуть здатні наші консульства опрацювати велику кількість запитів на візи, зважаючи на те, що дипломатичні стосунки між обома країнами зведені практично до мінімуму? Поки не відомо, проте цю історію будуть використовувати перед виборами дуже часто провладні політики та опозиціонери.

Тарас Семенюк

Print Friendly, PDF & Email