21 квітня 2019 р. світ сколихнула серія давно небачених терористичних актів проти мирних людей. Під час святкування західними християнами Великодня, у релігійних спорудах та готелях Шрі-Ланки прогриміла серія скоординованих вибухів, в наслідок яких загинуло більше трьохсот п’ятдесяти осіб та ще п’ятсот було поранено. Раніше повідомлялося, що за нападами стоїть місцеве джихадистське угруповання «Джамаат ат-Таухід аль-Ватанія», однак відповідальність за серію вибухів  взяло на себе екстремістське угруповання «Ісламська держава».

За день до зазначеного терористичного акту в іншій частині колишньої Британської імперії, Північній Ірландії, у м. Лондондеррі сталася стрілянина, яку місцеві правоохоронці також розглядають як «терористичний акт», в наслідок якого загинула 29-річна жінка. Це є вже не першим подібним злочином у цьому північноірландському місті за останній час, адже за чотири місяці до вищезазначеного передвеликоднього теракту, у Лондондеррі стався вибух автомобіля, у здійсненні якого підозрюється екстремістське формування «Нова ІРА» — угруповання, що відкололося від Ірландської Республіканської Армії та яке не визнало Белфастську мирну угоду, укладену з метою припинення так званої Смути у Північній Ірландії — конфлікту між центральною британською владою і місцевими республіканськими національними організаціями (1960-і – 1998 рр.), елементами якого були протистояння на етнічно-політичному й релігійну ґрунті.

Хрестові походи, релігійні війни у Франції, Тридцятилітня війна, ісламський тероризм у різних куточках світу, який найбільш загрозливого характеру набув після терористичний актів у США, — лише малий перелік  прикладів в історії людської цивілізації того, як релігія в руках зацікавлених у цьому суб’єктів може перетворитися на інструмент втілення різного роду задумів, зокрема політичного характеру

Варто згадати й про ще один цьогорічний терористичний акт, який мав місце у м. Крайстчерч (Нова Зеландія), коли австралієць Б. Таррант разом зі спільниками увійшов у дві місцеві мечеті та розстріляв десятки парафіян. Для цієї абсолютно демократичної та географічно віддаленої від різного плану гарячих точок країни це була нечувана трагедія, порівняти яку можна з терактами у Норвегії (2011 р.), в наслідок яких загинуло 77 осіб, організованими А. Брейвіком і які також мали в своїй основі релігійний мотив.

Для сучасного світу здавалося б, що насилля з релігійним контекстом повинно було б давно залишитися у минулому. Адже добре відомо, до чого свого часу призводили протистояння різних релігійних груп як на території Європейського континенту, так і поза його межами. Хрестові походи, релігійні війни у Франції (1562 – 1598 рр.), Тридцятилітня війна (1618 – 1648 рр.), ісламський тероризм у різних куточках світу, який найбільш загрозливого характеру набув після терористичний актів у США (2001 р.), — лише малий перелік  прикладів в історії людської цивілізації того, як релігія в руках зацікавлених у цьому суб’єктів може перетворитися на інструмент втілення різного роду задумів, зокрема політичного характеру.

Однак, постає питання, чому досі релігійний фактор залишається інструментом для здійснення тих чи інших протиправних дій з часто жахливими наслідками? Адже здавалося, що ці пережитки минулого повинні давно бути знятими з порядку денного, особливо після численних конфліктів, причинами яких була наявність різних релігійних поглядів і які часто ні до чого не призводили.

Першою і головною причиною може виступати політико-економічний мотив. Ні для кого не секрет, що сучасний світ дуже швидко глобалізується. І якщо в плані доступності людських благ до кожного окремого мешканця планети все більш-менш у нормі (сьогодні вже не так легко на земній кулі відшукати абсолютно ізольовану спільноту, яка б не знала про існування високотехнологічного світу), то в плані загальноекономічного розвитку наша планета все більше й більше поляризується.

Одним з прикладів може слугувати Середземномор’я. Будучи в далекому минулому «внутрішнім морем» єдиної Римської імперії — держави, яка, хоч і була неоднорідною в культурному плані, проте всі її адміністративно-територіальні одиниці здебільшого існували в єдиній системі координат, що включало у себе внутрішньополітичний, правовий та соціально-економічний фактори, то наразі цей регіон став свого роду бар’єром між заможними країнами Європи та менш успішними країнами на протилежному березі регіону (так звана опозиція півночі та півдня). До того ж, політичний режим по обидва береги Середземного моря, а саме стан демократії, політичних свобод і дотримання основних прав людини, також є різним і також не на користь держав, які знаходяться південніше міжконтинентального моря.

За обставин такої нерівності в рівні розвитку, на територіях менш успішних держав часом виникає таке явище, як релігійний фундаменталізм, коли носії тих чи інших релігійних поглядів використовують релігію в якості останнього доступного їм інструменту — або в якості фактору відволікання від проблем, з якими їхній соціум щодня стикається, або в якості помсти за уявну наявність вини у своїх проблемах народів, які живуть в більш комфортних політичних та економічних умовах (наприклад, ріст антиамериканських та антизахідних настроїв у близькосхідному регіоні).

Тому ми й можемо спостерігати, що, приміром, на території країн з переважаючим мусульманським населенням (велика кількість яких не є економічно успішними), виникло таке негативне явище, як ісламізм, одним з невід’ємних властивостей якого є тероризм з такими проявами, як серія скоординованих терористичних атак ісламістської організації «Аль-Каїда» на території США (9/11) та терористичні напади в інших регіонах планети, зокрема на Європейському континенті.

У цьому контексті важливим є те, що часом такі дії не залишаються без зворотної відповіді (мотив помсти). І мова йде не про військові кампанії, які, приміром, Сполучені Штати проводили на території Афганістану чи Іраку (війна проти тероризму), а про вчинки таких радикалів, як згадані Б. Таррант та А. Брейвік. До цієї категорії вірогідно можна віднести й теракти на Шрі-Ланці, адже міністр засобів масової інформації цієї країни Р. Віджевардене заявив, що вибухи в Коломбо й на окраїнах можуть бути помстою місцевих екстремістів за теракт у мечеті Нової Зеландії.

Не буде перебільшенням констатація того, що така «вендета» тягне за собою ще більше посилення напруги між представниками різних етнічних та релігійних груп, що з часом може набути більш глобального масштабу.

До ще однієї підстави використання релігійного фактору в якості інструменту з досягнення певної мети може служити націоналістичний мотив. Ще з давніх часів приналежність до певної релігійної конфесії часто ототожнювалось з приналежністю до певної етнічної групи. І часто саме релігія давала можливість зберегти свої національні риси, особливо в періоди бездержавності.

Одним з таких прикладів може виступати Ірландія. Будучи тривалий час складовою частиною Великою Британії, католицизм часто ставав об’єднуючим фактором для ірландського населення у державі, де аж до 1920 р. статус державної церкви мало англіканство. З огляду на те, що більша частина острову у XX ст. звільнилася від влади офіційного Лондону, одним з головних рушійних поштовхів чого, зокрема, слугувало Великоднє повстання у м. Дубліні та інших графствах (1916 р.), зоною нестабільності стала північна його частина, що залишилася у складі Сполученого Королівства.

У будь-якому випадку любе насилля, вчинене по відношенню до невинних людей, ніколи ні до чого доброго не призводить

Бажання ірландських націоналістів (переважно католиків) об’єднатися з незалежною Республікою Ірландія стало головною причиною розпалу вищезгаданого конфлікту у Північній Ірландії, початком якого слід вважати масові вуличні зіткнення між католиками і протестантами в Лондондеррі і Белфасті (1969 р.). І хоча усі протиборчі сторони з метою врегулювання багаторічного конфлікту підписали Страсноп’ятничну (Белфастську) угоду (1998 р.), все ж деякі прихильники возз’єднання Північної Ірландії та Республіки Ірландія напередодні великоднього вихідного дня, відзначаючи річницю Великоднього повстання, часто вчиняють заворушення, що цьогоріч мало фатальні наслідки через загибель жінки- журналіста.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна констатувати, що релігійний фактор, як і багато століть тому, надалі залишається інструментом для досягнення тієї чи іншої мети з боку різних зацікавлених кіл. Часто подібні дії призводять до жахливих трагедій, які нерідко несуть за собою втрату людських життів, а суб’єкти, які такі дії вчиняють, виправдовують свої вчинки різними мотивами, від політико-економічних до патріотичних. Однак, у будь-якому випадку любе насилля, вчинене по відношенню до невинних людей, ніколи ні до чого доброго не призводить. І лише мирне співіснування усього земного соціуму, з розумінням проблем один одного, є запорукою побудови спільного безконфліктного майбутнього.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email