У квітні-місяці 2019 р. виповнилося рівно сімдесят років з часу підписання Вашингтонського договору. Саме відзначенню 70-ї річниці від дня створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) була присвячена 30-та ювілейна зустріч лідерів Альянсу, яка відбулася 3 – 4 грудня 2019 р. в м. Лондоні (Велика Британія). З огляду на те, що сам факт створення військово-політичного союзу має надважливе значення для вільного світу, натовський саміт мав чимало позитивного для подальшого розвитку як самого Альянсу, так і для України.

Однак вже від самого початку заходу не обійшлося без скандалу, який, слід зазначити, певною мірою може бути корисним для України. Так, президент США Дональд Трамп, під час спільної прес-конференції з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, розкритикував французького колегу Еммануеля Макрона за його цьогорічні негативні висловлювання на адресу Альянсу, де той заявляв, що НАТО переживає «смерть мозку». Столтенберг, у свою чергу, зазначив, що НАТО є активним й гнучким союзом, який здатний пристосовуватися, таким чином також не погодившись з думкою Макрона.

І дійсно, після неоднозначних висловлювань президента Франції не лише щодо Альянсу, а й по відношенню до Європи як такої, яка, на думку Еммануеля Макрона, «стоїть на краю прірви» (не секрет, що зазначене неабияк потішило Кремль), деякі представники країн-членів НАТО (приміром, незадовго до Лондонської зустрічі слова французького лідера вже розкритикували канцлерка ФРН Ангела Меркель й президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган) не сприйняли такого нововиявленого по відношенню до трансатлантичної та загальноєвропейської ідеї опортунізму французького керманича. І у даному випадку Трамп і Столтенберг також не стали виключеннями, а майданчик саміту, таким чином, став певною мірою для Макрона місцем прийняття чергового «холодного душу» від союзників, особливо напередодні (що важливо для України) таких доленосних заходів, як зустріч «нормандської четвірки» у м. Парижі (9 грудня 2019 р.), де такій країні як Росія варто було б нагадати про її реальне місце у глобальній політиці та про ту деструктивну роль, яку її керівництво здійснює по відношенню до існуючого післявоєнного світопорядку.

Попри критику Трампа, останній на полях саміту все ж таки провів зустріч з Макроном. І доброю ознакою у їхньому спілкуванні було те, що обидва лідери присвятили увагу українському кейсу, а саме темі війни на Донбасі та підготовці до зустрічі у «нормандському форматі», де Франція виступатиме і як країна-господарка, і як держава-підписант Мінських угод. Макрон, зокрема, у розрізі зазначеного заявив, що Франція очікує прогресу у миротворчому процесі на Донбасі після Паризького саміту. Подібні сподівання висловив і Трамп.

Дуже важливо, що Україна неодноразово знаходилась у фокусі лідерів країн-членів НАТО, які були присутні на зустрічі. Так, під час свого виступу генсек Альянсу Є. Столтенберг підтвердив чинність рішення саміту у Бухаресті (2008 р.) щодо того, що Україна та Грузія будуть членами НАТО. Також в інтерв’ю одному з видань генсек заявив, що якщо хтось здійснить напад на Польщу і країни Балтії — союз на нього відповість. А такий посил можна розцінювати як серйозний сигнал у бік Росії через її дестабілізаційну політику безпекового середовища біля кордонів Альянсу.

Важливим і правильним рішенням було те, що міністр закордонних справ України Вадим Пристайко, як і його грузинський колега Давид Залкаліані, взяв участь у конференції «NATO Engages» (раніше існувала інформація про відсутність планів очільника вітчизняного МЗС, попри наявність запрошення від організаторів, брати участь у тематичному заході саміту НАТО), яка проходила паралельно із зустріччю лідерів Альянсу. До того ж, досить вагомим було рішення Верховної Ради України якраз у перший день проведення натовської зустрічі (3 грудня) підтримати проєкт Постанови про Заяву ВРУ «Щодо першочергових кроків забезпечення євроатлантичної інтеграції України — набуття повноправного членства України в Організації Північноатлантичного договору», що надало додаткових аргументів позиціям Української держави, яку міністр Пристайко представляв у Лондоні, щодо незмінності євроатлантичних устремлінь офіційного Києва.

Слід підкреслити й важливість тематики панелі, в якій взяв участь В. Пристайко, — «Від Балтійського до Чорного моря: безпека на передовій НАТО», яка була більш ніж вагомою для України. Адже за останні п’ять років, після незаконної анексії українського Криму Російською Федерацією, що потягло за собою і мілітаризацію півострова, й збільшення присутності Росії в Азово-Чорноморській акваторії, як і паралельна цьому процесу політична, економічна й військова активізація РФ у Балтійському морі, безпека в обох регіонах, які є східними рубежами Альянсу, опинилася під великою загрозою.

Події, що сталися протягом лише останнього року, такі як: завершення побудови Росією мосту через Керченську протоку до окупованого Криму, з перешкодами вільному проходу вітчизняних та іноземних суден до українських морських портів (Маріуполь, Бердянськ); «Керченська криза», що мала місце у нейтральних водах Чорного моря при спробі проходу через Керченську протоку українських суден з супровідним нападом на них з боку сил ВМФ Росії; підвищення активності Чорноморського флоту РФ під час щорічних багатонаціональних військових навчань «Sea Breeze», що виражалось у перекритті російськими кораблями району, зі створенням перешкод для звичних й рекомендованих міжнародних морських суднохідних шляхів (до портів Болгарії, Грузії, Румунії і України) тощо, — справедливо можна розцінювати як перманентну діяльність РФ з розширення контролю над Чорним морем як таким, з метою перетворення останнього на своєрідне внутрішнє озеро. Варіантам протистояння агресивній політиці Кремля як з боку країн-членів НАТО, так і зі сторони держав-партнерів, було приділено неабияку увагу на зазначеній вище сесії конференції «NATO Engages».

Цікаво, що саме у розрізі саміту НАТО Вадим Пристайко в одному зі своїх інтерв’ю вперше вжив самовинайдене слово «Ruxit», яке можна вживати по відношенню до залишення Росією України (гра англомовних слів, подібна до тих, що вживаються щодо процесу виходу Великої Британії зі складу Європейського Союзу — «Brexit»). Не виключено, що зазначений термін набуде певної популярності й буде використовуватися саме для розуміння припинення Росією бойових дій на частинах суверенної території нашої держави (Крим, Донбас), з повною деокупацією останніх.

Це, а також, зокрема, заява глави МЗС України щодо порівняння дій Росії з тероризмом — були доволі чіткими сигналами української сторони Москві напередодні зустрічі лідерів «нормандського формату». Мається на увазі нагадування російському керівництву того факту, що офіційний Київ добре розуміє ким зараз РФ по-суті являється. І що їй не варто сподіватися на якесь ефемерне «всепрощення» від нашої держави, на яке Кремль так сподівається через своє бажання позбутися санкційного тиску з боку західних держав, а також назавжди зняти з порядку денного тему окупованого Криму.

Також на полях заходу українською стороною було проведено чимало офіційних зустрічей з представниками іноземних держав. Так, міністр закордонних справ України В. Пристайко, разом з колегою від Грузії, прийняв участь у вечері голів МЗС держав-членів НАТО, що, за словами міністра, дозволило підтримати діалог з Альянсом. І тут, очевидно, важко не погодитись. Саме тому, напередодні зустрічі, широке коло української громадськості закликало переглянути рішення української влади щодо відмови відправляти представників України до Лондону, оскільки країна, яка більше п’яти років веде оборонну війну проти російського агресора за відновлення своєї територіальної цілісності, повинна використовувати будь-яку можливу нагоду, щоб як мати можливість нагадати про себе й про складну ситуацію, що склалася, так і вчергове підтвердити зацікавленість в інтеграції до військово-політичного блоку, яка визначена на вітчизняному конституційному рівні.

За підсумками дводенної зустрічі лідери країн-членів НАТО ухвалили Лондонську декларацію від 4 грудня 2019 р. У документі зазначено, що агресивні дії Росії становлять загрозу євроатлантичній безпеці, це ж стосується й тероризму. Лідери Альянсу підтвердили прихильність статті 5 Вашингтонського договору про «колективну оборону», а також підкреслили, що НАТО залишатиметься ядерним союзом до тих пір, поки існує ядерна зброя. Сторони погодили, що черговий саміт Альянсу відбудеться у 2021 р.

Таким чином, з огляду на вище викладене, можна ствердити, що саміт лідерів країн-членів НАТО виявився вельми важливим й плідним. Адже сучасний світ, який знаходиться на стадії зростаючої політичної поляризації, мілітаризації і соціальної диференціації, в особі лідерів найвпливовіших країн планети потребує майданчиків для зустрічей з метою вирішення найбільш болючих проблем людства.

Також неабияк важливо, що Лондонський саміт НАТО пройшов напередодні зустрічі «нормандського формату» у Парижі. Оскільки, по-перше, присутність української сторони на заході дала можливість ще раз нагади учасникам про Україну, а отже й заручитися, за кілька днів до переговорів з російським президентом В. Путіним, політичною підтримкою від передових держав світу, так і, по-друге, важливим був факт того, що Лондон став місцем критики деякими політиками нещодавніх негативних по відношенню до західних організацій висказувань Е. Макрона, лідера країни-господарки майбутньої зустрічі «нормандської четвірки» й держави-підписанта Мінських угод, що точно не красить ні Французьку Республіку, ні її представника. Не виключено, що такий «холодний душ» нагадав французькому президенту про те, на чиєму боці той має виступати, а саме на стороні принципів свободи, законності та демократії.

Загалом хочеться вірити, що Україна з часом, про яку неодноразово йшлося по полях зустрічі у Великій Британії, також отримає своє місце за столом елітарного клубу, яким сьогодні являється НАТО. А це, беззаперечно, надасть нашій країні можливість як бути захищеною від агресивної політики з боку третіх держав, так і, враховуючи величезний бойовий досвід, дозволить Києву зробити власний чималий внесок у зміцнення євроатлантичної та світової безпеки.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email