Німеччина, як відомо, є економічним та політичним лідером Європейського Союзу. Є підстави припускати, що після Brexit-у її позиція стане більш промовистою, а можливість доносити її до партнерів зі Старого Світу ніяк не зменшиться. Разом з тим Берлін має цікаву історію відносин з Москвою, на яку у Кремлі небезпідставно розраховують.
Нагадаю, що до анексії Криму та вторгнення Росії на Донбас російсько-німецьке взаєморозуміння було достатньо високим. Якщо Герхард Шрьодер проштовхував ідею тристороннього газотранспортного консорціуму та згодом очолив компанію NordStream, то Ангела Меркель, яка перебуває біля канцлерського стерна вже майже 13 років, далеко не зразу стала критиком дій російської влади. Вона послідовно опікується економічними інтересами своєї країни і доволі регулярно проводить з Путіним переговори. Проте зараз цікавішим виглядає той факт, що Мутті, як називають Меркель її співгромадяни, переживає не кращі часи – тривала коаліціада, втрата практично безпосереднього контролю над фракцією ХДС/ХСС у Бундестазі, низка дрібніших скандалів працюють проти Меркель. Її тривале перебування на владному Олімпі може стати приводом для незадоволення.
Цікавими виглядають дані опитування ранковою телепрограмою телекомпанії ARD, яке було проведене у середині вересня. ХДС/ХСС зберігає лідерство з 28%, проте «Альтернатива для Німеччини» вийшла на друге місце з 18%, а соціал-демократи мають 17%. У цьому контексті «справа дівчинки Лізи» та заворушення у Хемніці (колишньому Карл-Маркс-Штадті) на сході Німеччини виглядають низками одного ланцюга. Кремль, який готовий до співпраці з реалізації власних інтересів з різними політичними силами, може отримати несподіваний результат.
Складається парадоксальна ситуація: прихильники прокладання другої черги NordStream є у лавах ХДС/ХСС та СДПН – політичних сил, які сьогодні сприймаються як провідні. Росія продовжує наполегливо маневрувати та оперувати газовою трубою, використовуючи її як важіль для розхитування європейської єдності. Очевидно, що на початку 2019 року різноманітні радикальні сили всередині ЄС отримають не лише методологічні поради від Стівена Беннона, натиск з боку Маттео Сальвіні та Віктора Орбана, але і геополітичні обставини, які сприятимуть посиленню позицій популістів та радикалів. На кону стоятимуть результати виборів до Європейського Парламенту, де сьогодні домінує Європейська Народна Партія.
Якщо навесні позиції ЄНП похитнуться і ЄвроПарламент увійде в зону турбулентності, то цілком можливо може виникнути ефект доміно для найбільших країн Європи. І Німеччина у цьому списку стоїть на першому місці. Тому не варто виключати, що NordStream-2 продовжать будувати під акомпанемент тверджень «Це лише бізнес», а перша прокачка блакитного золота новою трубою відбудеться, коли у канцлерському кабінеті працюватиме вже не Ангела Меркель.
Причини такої ситуації доволі прості: Путін, на відміну від більшості західних політичних лідерів, не залежить від результатів виборів. Він може дозволити собі експерименти, і, як видається, саме Меркель стала його мішенню, а «Альтернатива для Німеччини» – інструментом тиску на неї та покарання за відмову від альянсу з господарем Кремля.
Александр Радчук
