У оповіданні «Війна світів» автор Герберт Уельс показує марнославство і пихатість людини, які призводять до її ж знищення. Тобто спочатку людство розвивається, напрацьовує блага, а згодом починає руйнувати себе ж з різних причин, які можуть критися в сутності людини та проявлятися при певних обставинах.
Еволюція людської цивілізації супроводжувалася значними досягненнями: освоєння нових територій, розвиток медицини, індустріалізація, дослідження космосу та інше, проте поряд з цим, нищення та знущання. Так, внаслідок воєн, колонізації, епідемій повністю зникли з історичної арени деякі народи, як, для прикладу, тасманійці (корінне населення острова Тасманія, Австралія) знищені в XIX ст. колонізаторами та хворобами; Таїно (одні з перших індіанських народів Карибів) майже повністю зникли після приходу іспанців у XV–XVI ст. через рабство та епідемії.
У сучасному світі існують загрози для десятків малих етносів Сибіру, Амазонії, Океанії та Африки, деякі з яких мають лише кілька сотень носіїв мови.
Поряд з цим, через міграцію, змішування етносів, формування нових держав, ідентичностей, з’являлися і нові народи. Американці (у сучасному значенні) сформувалися з європейських переселенців, африканців (рабів), корінних народів та мігрантів з усього світу. Бразильці як етнічна мозаїка, що склалася з португальців, африканців та корінних індіанців. Африканери (нащадки голландських і французьких переселенців у Південній Африці).
Местиси, мулати, самбо.
У ХХ столітті сформувались як окрема політична та національна ідентичність- палестинці. У ХХІ столітті Південні суданці, нація, яка консолідувалась після здобуття незалежності від Судану (2011).
Доречно, уточнити деяку термінологію:
Етнос – це етнічна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою.
Народ – історична спільнота людей, що живе на певній території, має спільну мову/культуру, але не обов’язково має власну державу.
Нація – спільнота людей, яка усвідомлює свою єдність і прагне політичного самовизначення. Має спільну історичну пам’ять, культуру.
Питання появи нових націй і трансформації ідентичностей має особливості в сучасних умовах. Наприклад, американський політолог, професор у Tennessee Technological University Майкл Ґантер досліджує питання курдського націоналізму і можливості створення курдської держави. У його працях (The Kurds: A Modern History, 2016) наводиться аргументація, що курди вже є нацією, яка шукає політичного оформлення.
Британський історик Девід МакДаувелл (книга A Modern History of the Kurds (перше видання 1996, перевидання 2004) описує поступове становлення курдів як модерної нації у ХХ ст..
Іспанська соціологиня Монтсеррат Ґібернау аналізує каталонську ідентичність як націю без держави, говорить про процес формування модерної каталонської нації.
Професор у University of Aberdeen (Шотландія) Майкл Кітінг один з головних теоретиків регіоналізму та нових націй у Європі сміливо вживає концепти «stateless nations» (нації без держав) і розглядає сценарії перетворення таких спільнот у повноцінні нації-держави (https://scholar.google.com/citations?hl=en&user=VWa59G0AAAAJ).
Американський історик палестинського походження, професор Columbia University Рашид Халиді у книзі Palestinian Identity (1997, перевидання пізніше) аналізує, як палестинці перетворюються з локальної спільноти в модерну націю.
Австралійська юристка Джейн МакАдам піднімає питання ризику втрати територій острівних народів Тихого океану через зміну клімату, та можливості вимушено переформатуватися в «нові нації у вигнанні».
Зникнення як і створення народів супроводжується практично однаковими впливами: міграція, кліматичні зміни, епідемії/хвороби, економічно-соціальні фактори і, безумовно при цьому, порушення безпеки.
За прогнозами до 2070 року, які представлені в дослідженнях (UN, World Bank, McKinsey), населення світу зростатиме до 11 млрд., потім поступово знижуватиметься в залежності від тенденцій народжуваності та політик.
Наприклад, країни Африки можуть стати домівкою для понад 3–4 мільярдів людей. Чи може це підштовхувати до створення нових етнічних та регіональних ідентичностей? (https://www.worldbank.org/en/topic/climatechange/publication/turn-down-the-heat-climate-extremes-regional-impacts-resilience?utm_source=chatgpt.com).
У країнах із «демографічним спадом» (Японія, Південна Корея, більшість країн ЄС) може зростати роль міграційних діаспор (наприклад, турецька діаспора в Німеччині чи індійська у Великій Британії ).
Уже не новим є явище «кліматичні біженці» на сьогодні, що супроводжується переселенням у внутрішніх регіонах (Африка, Південна Азія). World Bank оцінює сотні мільйонів внутрішньо переміщених до 2050 року. Зміни клімату та зростання населення може призводити до браку воду й продовольства, що продовжує залишатися проблемою на сьогодні для частини країн Африки та Близького Сходу. Танення льодовиків і підняття рівня океану (арктичний лід зменшився більш ніж удвічі за площею літнього покриву, рівень океану зріс на 8 см з 2000-х років) уже призвів до підтоплень деяких острівних держав (Тувалу, Мальдіви, Кірібаті) та створює небезпеку для них і надалі, а з цим, процес переселення.
Цікаві дані представляє американський аналітичний центр Fund for Peace (FFP), який проводить дослідження кожного року, і визначає Індекс нестабільних держав (Fragile States Index) до найбільш крихких країн, за їх розрахунками, належать: Сомалі через тривалий конфлікт і, відповідно, гуманітарну кризу. Судан з внутрішніми конфліктами, економічними та політичними проблемами.
Сирія в масштабних руйнуваннях, розділенням територій, великою кількість вимушених переселенців. ДР Конго, де збройні конфлікти, корупція, економічна нерівність стало, на жаль, нормою. Ємен через гуманітарну кризу, війну, блокади, голод, нестачу ресурсів технічного характеру. Афганістан з політичним хаосом, нестабільністю, економічною кризою, порушенням прав людини. Гаїті, де економічна криза, колапс інфраструктури, політична нестабільність, високий рівень насильства.
Чад «захоплений» голодом, конфліктами, залежністю від зовнішньої допомоги.
Чи може зростання міграції призвести до знищення країни? Схиляюсь, що ні. Сама по собі міграція явище не погане, проте може створювати виклики.
Іноді намагаються трактувати процеси еволюції сучасного світу з точки зору законів еволюції, де виживають ті, хто краще пристосований, а природний добір є рушієм, в такому випадку, розрив між країнами в подальшому буде лише посилюватись, і з часом виникне ризик зникнення деяких країн, націй.
Технологічний прогрес розвивається шаленими темпами, поряд з ним регрес- деградація екології, втрата людських цінностей у гонитві за вигодою. У бізнесі, політиці, культурі «виживають» не завжди кращі морально, а ті, хто краще пристосувався до правил системи, іноді жорстких і несправедливих умов, що змушує людей шукати нестандартні способи виживання: зміна професій, адаптація до нових технологій, міграція. Виходить, що ті, хто не адаптується, опиняються на «узбіччі еволюції»?
Проте, людина тому і є людиною, бо наділена інтелектом, мовою, свідомістю, співчуттям, здійснила культурну та соціальну еволюцію, здатна змінювати середовище під себе, а не лише підлаштовуватись. Навіть смерть людина намагається символізувати через книги, мистецтво, культуру, науку, релігію.
Так, чи не підштовхує сучасний етап еволюції з війнами і технологічними надбаннями до зникнення важливих якостей притаманних лише Homo sapiens?
Наталія Грущинська
