27 — 28 лютого 2019 р. у м. Ханой (В’єтнам) відбувся саміт за участі Президента США Дональда Трампа та Верховного керівника КНДР Кім Чен Ина. Це вже друга зустріч (перший саміт було проведено 12 червня 2018 р. у Сінгапурі), під час якої лідери донедавна вкрай вороже налаштованих держав провели прямі переговори. Варто зазначити, що ще після першого разу сторони розуміли, що одного раунду буде недостатньо для того, щоб нормалізувати відносини між країнами та почати процес поступової демілітаризації Корейського півострова, адже Північнокорейська криза, яка тривала з 2017 р., переросла у досить гостру фазу, з ризиком початку нового серйозного конфлікту (в якому могла бути задіяна ядерна зброя), й процес примирення, на тлі підвищеної ворожості, не міг бути простим і швидким. З огляду на це, потреба у другій зустрічі була більш ніж логічною, про плани проведення якої американський глава держави Д. Трамп заявляв уже через декілька місяців після попередньої.

Можна, без перебільшення, констатувати, що навіть під час першого саміту сторонами було досягнуто певних важливих домовленостей, спрямованих на досягнення порозуміння. Так, американський та північнокорейський лідери підписали спільний документ (декларацію), згідно якої країни зобов’язалися співпрацювати задля розвитку нових відносин між Вашингтоном та Пхеньяном, а також для об’єднання зусиль зі створення тривалого та стабільного мирного режиму на Корейському півострові, зокрема у плані денуклеаризації останнього. Документ підтвердив декларацію Панмунджома від 27 квітня 2018 р., підписану лідерами Південної Кореї та Північної Кореї, в якій, зокрема, було домовлено щодо завершення війни, яка тривала майже сім десятиліть, а також зобов’язав сторони проводити роботи із пошуку останків військовополонених, включаючи негайну репатріацію тих, кого вже ідентифікували.

І дійсно, вже через досить короткий час досягнуті на папері домовленості, як у прикордонному Панмунджомі, так і у Сінгапурі, почали поступово втілюватись у життя. Так, КНДР почала процес знищення ядерних об’єктів на своїй території (згодом давши згоду на перевірку інспекторами МАГАТЕ), вздовж кордону між обома корейськими державами почався обопільний демонтаж пропагандистських гучномовців, відбулося проведення першої за кілька років зустрічі сімей, які були розділені Корейською війною (1950 – 1953 рр.), тощо.

Цьогорічний (ханойський) саміт, як і минулорічний (сінгапурський), був досить плідним. Ще до офіційної зустрічі з північнокорейським лідером, Президент Дональд Трамп у будівлі в’єтнамського уряду провів зустріч з Прем’єр-міністром Нґуєном Суаном Фуком. Під час переговорів сторони погодилися продовжувати співпрацю та можливості поліпшення торговельно-інвестиційних відносин. Зазначена зустріч американського та в’єтнамського високопосадовців немов би давала недвозначний натяк Кім Чен Ину, що, у разі «гарної поведінки» він (або інший північнокорейський представник) також у майбутньому матиме змогу вільно домовлятися з різного кола питань з такою надпотужною світовою державою, як США (мовляв, Ханой же зміг, то й Пхеньян, за бажанням, зможе).

У перший день саміту лідери США та КНДР у будівлі готелю Sofitel Legend Metropole Hanoi провели короткі переговори, під час яких, окрім протокольних заходів (церемонія рукостискання тощо) та схвальних відгуків один про одного, сторони висловили сподівання щодо успішного для двосторонніх відносин результату саміту. Д. Трамп навіть висловив захоплення економічним потенціалом Північної Кореї, що може бути черговим доказом зацікавленості Вашингтону не лише у нормалізації відносин з Пхеньяном, а й у нормалізації Північнокорейської держави як такої, з усіма позитивними для неї наслідками. Після переговорів сторони мали спільну вечерю, на якій, окрім головних учасників заходу, були також присутні їх помічники. Кім під час заходу навіть наголосив, що минув 261 день з часу попередньої зустрічі. Це може означати, що йому вже й самому не терпиться вийти із самоізоляції та долучитися до геополітичних процесів, щоб Північна Корея зайняла свою особливу нішу в регіоні і у світі.

Другого дня сторони мали насичений порядок денний. Д. Трамп та його північнокорейський візаві провели зустріч тет-а-тет, а після того – переговори у розширеному складі. Проте, незважаючи на весь оптимізм, які лідери висловлювали попереднього дня, ніякої згоди щодо денуклеаризації на зустрічі у Ханої досягнуто не було. Саміт завершився без оприлюднення спільної заяви. Також було скасовано спільний обід. З цього можна зробити висновок, що сторони ще далекі від розв’язання проблеми Корейського півострова, однак сам факт того, що вони виходять на безпосередній контакт, вселяє надію, що протистояння у регіоні з часом буде подолано.

З огляду на усі обставини, спливає питання: який основний мотив щодо досягнення поступового «потепління» у регіоні? Причина, як це часто в подібних ситуаціях відбувалось в історії міжнародних відносин, криється у геополітичних амбіціях учасників діалогу. Якщо для таких держав як Республіка Корея та КНДР (безпосередніх сторін конфлікту) – це, перш за все, нормалізація двосторонніх взаємин, з метою недопущення нової «гарячої» конфронтації (ще й з ризиком застосування зброї масового ураження) та шанс для Пхеньяна вийти з міжнародної ізоляції (з можливістю піти шляхом реформування різних сфер суспільного життя на кшталт країн-сусідів), то для інших зацікавлених сторін, таких як Сполучені Штати Америки та Китайська Народна Республіка, вирішення складної ситуації на Корейському півострові має набагато глибше підґрунтя.

Для Вашингтону, особливо для очільника Д. Трампа, розв’язання корейської «головоломки» може надати непоганих додаткових балів до рейтингу через переможні здобутки на міжнародній арені, адже зовнішня політика є однією з головних складових президентської діяльності. З огляду на, м’яко кажучи, не завжди успішне втілення внутрішньо- та зовнішньополітичних ініціатив (а часом відверті провали і скандали), главі Білого дому конче потрібно мати те, чим можна було б похизуватися перед електоратом напередодні чергових президентських виборів, які відбудуться в США у 2020 р. (що може вже не мати великого значення через надання невигідних для глави держави свідчень у Конгресі колишнім адвокатом М. Коеном, якраз під час проведення ханойського саміту). Адже бажання вдруге посісти головне крісло найвпливовішої держави світу точно присутнє у свідомості Д. Трампа.

На противагу США, Китай має набагато більші апетити та амбітніші плани на майбутнє. Будучи ідейно «підкованою» країною та розуміючи, що після завершення «холодної війни» вільний світ досі сприймає комуністичну ідеологію (з усіма притаманними їй ворожістю та репресивними заходами) як негативне явище, Пекін зацікавлений у зміні подібних стереотипів у свідомості демократичного суспільства. До того ж, світ знову поступово занурюється у нове глобальне протистояння, у якому, як і минулого разу, вже явно виділяються два основних полюси-антагоністи: Сполучені Штати та Російська Федерація, які вже конкурують у плані залучення на свій бік тих чи інших країн. Для Піднебесної у цій ситуації важливо вичекати слушної нагоди, щоб оголосити світу, що існує інша альтернатива Москві та Вашингтону, з огляду на що для Пекіну потрібно показати себе у світлі доброго «посередника» та «миротворця», особливо на фоні проведення у 2022 р. зимових Олімпійських ігор на своїй території. Це також важливо в розрізі проведення докорінних змін у таких державах-однодумців (в ідеологічному плані) як Північна Корея чи В’єтнам (обрання Ханою для проведення другого саміту також, вірогідно, є частиною китайської гри), щоб показати сучасний соціалістичний блок абсолютно адекватною групою держав, для якого загальнолюдський прогрес та процвітання набагато важливіші ніж перманентна конфронтація чи пригноблення власних громадян.

Не вигідною ситуація, у разі спаду напруги у регіоні Південно-Східної Азії, може виявитися для Москви (незважаючи на те, що напередодні саміту Трамп висловив сподівання, що Росія, разом з Китаєм, Японією і Південною Кореєю будуть дуже корисними, щоб «зробити Північну Корею економічною махиною»), адже в такому випадку увага Вашингтону зможе більш прискіпливо переорієнтуватися у бік Росії, включно з контекстом військового, політичного та економічного конфлікту останньої з Україною та деякими іншими державами. А це, безумовно, потягне за собою більший тиск США через бажання американського політикуму вирішити нагальні проблемні питання ще й у східноєвропейському ареалі. Можливо, тому, зокрема, Кремль прийняв рішення втрутитися у венесуельський порядок денний, з метою розпалу ще однієї проблемної точки на політичній мапі світу.

Підводячи підсумок, можна зазначити, що в ці останні зимові дні крига поступово скресає і це стосується не лише природи, а й загальносвітової спільноти. У разі, якщо все піде належним чином, конфліктів як на Корейському півострові, так і в цілому у регіоні, можна буде уникнути, навіть незважаючи на те, що інтерес у досягненні цієї мети криється не лише в усвідомленні необхідності убереження людства від нової катастрофи, а й в геополітичних амбіціях залучених до цього процесу великих держав. В будь-якому випадку, позитив має місце, а отже є надія на досягнення у найближчому майбутньому поліпшення глобальної безпекової ситуації та, як наслідок, людського благополуччя.

Станіслав Желіховський

Print Friendly, PDF & Email