Нагадаю, що в ефірі «Свободи слова» 3 вересня Парубій згадав, що великим прихильником прямої демократії був Адольф Алоїзович, маючи на увазі Гітлера. Насправді цей пасаж жодною мірою не свідчить про симпатії головного парламентарія України до біснуватого нацистського фюрера, але слово – не горобець. Отримавши несподіваний пас від одного з керівників України, російська пропагандистська машина почала діяти інтенсивно. Спочатку РІА «Новости», а потім і низка українських сайтів звинуватили Парубія у симпатіях до нацизму, а фракція «Опозиційного блоку» показово та гучно вимагала відставки спікера парламенту. Теза про «українську хунту», яку активно просувають у інформаційному просторі російські пропагандисти, отримала підтвердження.
Зазвичай не варто реагувати на маневри російської пропаганди, у якої процес виробництва фейків поставлений на конвеєр, проте казус Парубія демонструє відсутність в українській владі на п’ятому році гібридної війни з Росією стратегічних комунікацій. Вже давно на часі створення ефективного шлюзу для регулювання потоку інформації, напрацювання узгоджених позицій, інформаційний супровід процесу захисту національних інтересів. Невже спікеру парламенту, частина політичного життя якого була пов’язана з Соціал-національною партією, складно було пояснити, що будь-яке публічне вживання ним прізвища Гітлера матиме негативний резонанс? Що російська пропагандистська машина уважно відслідковує подібні необачні вислови та ефективно використовує їх проти України. Що патріотична риторика, яку використовує «Народний фронт», одним з лідерів якого є Парубій, помітно дратує Кремль. Всі ці фактори мали сформувати основу для виважених заяв голови Верховної Ради, а не експромтів, які дозволяють навішувати на нього ярлики. Дозволю собі припустити, що інформаційна хвиля всередині України була лише першим етапом атаки на Парубія, наступним стануть публікації у західних медіа з відповідними акцентами.
Голова Верховної Ради міг нейтралізувати проблему, оперативно поставивши питання про свою відставку на голосування законодавчого органу. З вірогідністю у 99,99% воно не отримало б підтримки половини депутатського корпусу. Проте для подібних дій треба мати не лише кураж, але і досвід, підсилений наявністю політичної культури. На жаль, культури добровільної відставки в українській політиці практично не існує, і використовувати цей фактор навіть у власних інтересах наші VIP-и елементарно не спроможні. І взагалі процес дорослішання українських політиків навіть в умовах російської агресії йде надзвичайно повільно. Тому єдина користь від невдалої заяви Парубія – це можливість ще раз оцінити масштаб російського інформаційного впливу на Україну та механізми його реалізації.
Фактор гібридної війни з Росією повинен посилювати пильність та ефективність представників української влади, а не вносити розлад у її дії, який легко перетворюється на зневіру у багатьох виборців, що спостерігають за розвитком подій на владному Олімпі. Адже, як кажуть футбольні коментатори, гра забувається, а результат залишається.
Євген Магда
