Боротьба з корупцією є наріжним каменем майбутнього економіко-соціологічного розвитку України. Такого висновку можна дійти за результата міжнародного форуму «Україна – США: діалог про майбутнє», організованого у березні 2020 року Інститутом демократії та розвитку «PolitA», президентом якого є Катерина Одарченко. Сенатори, конгресмени та їх офіси на усіх зустрічах зазначали, що нашій країні та суспільству необхідно виробити нульову терпимість до корупції у всіх її проявах.
Після Революції гідності Україна проголосила курс на її подолання, створення антикорунційних органів, реформування прокуратури та судової системи. У 2014 році наша країна самостійно цього реалізувати не могла, в силу суб’єктивно-об’єктивних причин: збройна агресія Росії в Криму та на Донбасі, втрата частини економічного потенціалу, порожня казна та ін. Однак, натомість, ми мали надзвичайно вмотивоване суспільство, яке було готове до рішучих змін на краще. Прийнявши закон про люстрацію, та частково очистивши всю владну вертикаль, керівництво країни «дозріло» до реформування всієї правоохоронної системи.
Найвагомішу фінансову та організаційну допомогу для реформування правоохоронної та судової систем, а також створення нових антикорупційних органів доклали Сполучені Штати Америки, покривши 90% від всієї донорської допомоги у цій галузі.
За останні 5 з лишком років Сполучені Штати в размах різних програм міжнародної технічної допомоги виділили Україні близько 10 мільярдів доларів, якщо вірити офіційній статистиці Мінекономрозвитку відповідно за кожен з років. Левова частка цих коштів пішла на реформування силового правоохоронного блоку. Під оновлення та очищення підпали МВС, СБУ, Прокуратура та судова система. Головною задачею, яку ставило перед собою керівництво держави та міжнародні партнери – це їх перезавантаження, що мало привести до підвищення рівня прозорості та зменшення можливостей для неналежного використання адміністративного ресурсу, і вилучення не властивих функцій певних органів, з відповідною передачею їх іншим структурам, в тому числі новим антикорупційним органам.
З 2014 року створено так званий «пул» антикорупційних структур: Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Вищий антикорупційний суд, Спеціальна антикорупційна прокуратура та АРМА (Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів/Агентство з розшуку та менеджменту активів). На забезпечення їх діяльності держава витратила вже понад 10 мільярдів гривень.
За 6 років на 6 антикорупційних органів витрати держбюджету складуть 10,7 млрд грн. Витрати на «Антикорупцію» з 2015 року збільшилися у 20,5 разів (!): – зі 178 млн грн в 2015 до 3,7 млрд грн в 2020.
Цифри вражають, але мало того скажу, що їх виділення – правильний хід, адже корупцію у воюючій державі потрібно викорінювати ледь не «по законах військового часу», бо ми розуміємо, що «кому війна, а кому мати рідна». В той час, коли більша частина свідомого українського суспільства допомагає нашій армії, знаходяться такі чиновники, які не проти скористатися своїми посадами заради власного збагачення. Однак, «рясних посадок» ТОП-корупціонерів, та й рангом по-нижче ми не побачили, а станом на перший квартал 2020 року до державного бюджету було повернуто 14 284,45 грн. – і це на 6 (!!!) антикорупційних органів. Натомість вони самі «загрузли» у цілому ряді корупційних справ з проведенням неправомірних слідчих дій, політичними переслідуваннями, «посадкою на гачок» ТОП-чиновників в тому числі суддів, депутатів та ін. І все це відбувається як при попередньому президенту, так і при нинішньому.
Не кращі справи і в недореформованих судах та прокуратурі. Суспільство у більшості своїй не довіряє цим органам чи не найбільше. Згідно опитуванню Центру Разумкова, судовій системі не довіряють 75,6%, а прокуратурі – 67,7% опитаних респондентів. Це, відверто кажучи, – «дно», нижче опуститися важко. Їм не довіряє кожен 4-й українець, вважаючи «нечесними на руку». Інституційно-функціональні проблеми діяльності прокуратури, які штучно принесені безсистемними змінами до законодавства, у тому числі до Конституції України, доповнюються не менш безсистемними і такими, що не відповідають завданням підвищення якості діяльності прокуратури, змінам структури, кадрового наповнення прокуратури. У її реформі вже здійснено переатестацію частини системи, у тому числі із залученням міжнародних експертів у галузі, і таким чином вважається, що це має привести до очищення цієї структури від «елементів», що кидають тінь на добропорядних колег. Загальна кількість прокурорів скоротиться з 15 до 10 тисяч. Екс-генпрокурор Руслан Рядошапка зазначав, що до вересня 2020 року буде закінчена переатестація усіх прокуратур в Україні. Це близько 7500 прокурорів, величезна кількість. І на вересень ми плануємо вийти на показник, що означає повне оновлення кадрового складу. Паралельно будуть проходити процеси донабору прокурорів як у центральний офіс, так і в обласні й окружні прокуратури.
Що ж до судової системи, то перші кроки у цьому напрямку зробив ще п’ятий президент Петро Порошенко, однак реформа так і залишилась у напівреалізованому стані. Неприємні новини полягають в тому, що ми досі “будуємо” правову державу, яку не спромоглися “вибудувати” за часи незалежності. А динамічний характер суспільних відносин та проблеми з порядку денного все ще обумовлюють те, що об’єктивно неможливо сформувати абсолютно стабільну судову систему. Реформа не вирішує частину нагальних питань, з якими щодня стикається судова система. Зокрема, ідеться про проблему нестачі кадрів у судах, яка вже сьогодні згубно впливає на строки розгляду справ. А за рахунок звуження повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та посилення домінантної ролі Вищої ради правосуддя (ВРП) виникає ризик цілковитого зміщення балансу у реалізації права на суддівське врядування, що робить неможливою реальну реформу, адже суддівська гілка влади знаходитиметься під тиском різних центрів впливу. До честі хотілося б сказати, що все ж відбулося перезавантаження судів, впроваджені нові важелі боротьби з проявами корупції у судах, оцінювання суддів відбувалося за критеріями компетентності, доброчесності й етики, а також відбулося удосконалення процесуального законодавства у напрямку гарантування права на справедливий суд та доступу до правосуддя. На наступному етапі логічним було б забезпечення перезавантаження судів першої інстанції, оновлення процесуального законодавства у відповідь на виклики сьогодення та системне подолання раніше невирішених проблем («спамування» судів позовами, мала забезпеченість кадрами тощо). Вцілому нам необхідно послідовно відстоювати суддівське самоврядування задля забезпечення системи стримувань і противаг у функціонуванні трьох гілок влади відповідно до Конституції України.
Наразі діяльність судової влади, її ефективність є фундаментальним завданням сталого демократичного розвитку держави та побудови справедливого громадянського суспільства. Всі процеси державного регулювання певною мірою знаходяться в постійній взаємодії із суддівським корпусом. Однак, ми наближаємось ще до однієї проблеми, як-от – невтішний відсоток рівня виконання судових рішень (18-40%), що підриває суспільну повагу до цієї інституції і провокує відчуття безвідповідальності у певних «несвідомих елементів», а це вже взаємозалежність та синхронізація дій і процесів судової та правоохоронної системи країни.
Підсумовуючи роботу по створенню та функціонуванню антикорупційних органів у країні, та реформування правоохоронної і судової систем, а також прокуратури можна зазначити, що хоч часу і ресурсів у цей процес вкладено надзвичайно багато – результат залежить в тому числі і від політичної волі в країні. Кожна нова влада прагне зберегти свій вплив на всі ці органи, роблячи їх тим самим заручниками політичних процесів в країні. «Телефонне право», «підсажка на гачок», незаконні переслідування та неправомірний тиск – це те, про що Україна повинна забути назавжди. Ми визначили свій курс на побудову правової та європейської держави, де поважають людину і громадянина, а також всі дотримуються «букви закону» і рівні перед ним. Не дивлячись на неефективність реформ і роботи антикорупційних органів, правоохоронної системи і судів, а також прокуратури Україна все ж здійснює поступальний рух у цьому напрямку, і я впевнена, що «дорогу осилить той, хто йде», а ми – проактивна частина населення, молоді політики, і загалом Народ України, в свою чергу намагатимемось стати кращою версією самих себе й розвиватимемо реальне громадянське суспільство в державі.
Катерина Одарченко
